Глава 10. Підкорити

Глава 10. Підкорити

Владислав

Яка ж вона… імпульсивна, агресивна, емоційна… Гаряча одним словом! Від такої дівчини кидає в жар лише від одного погляду на неї. Відшила! Бісова дівка! Але ж як відшила… Хм… Зрівняти секс із брудом… Отакої! Це був просто чистий кайф – спостерігати за її емоціями. Гадає, що я тепер залишу її в спокої? Ха! О, ні, дорогенька! Це тільки початок. Мене так просто не позбутися. Я гори зверну, аби ти тільки стала моєю.

Сьогодні довелося навіть встати раніше й піти до спортзалу, щоб змінити потік думок. Весь час я думав про неї. Тому й не спалося пів ночі. Крутився в різні боки, але сон погано йшов до мене. Вона засіла в мої думки так міцно, що я тепер навіть Віку не хочу. Хочу її. Лілію. Словом, вчора я таки поїхав до Віки, але нічого не сталося, на превеликий жаль. Я думав про Лілію, її гаряче й спокусливе тіло в своїх руках. Ніби помутніння якесь. Зіпхнув усе на страшенну втому й поїхав додому. Не знаю, чому вона засіла в моїй голові, але гадаю, що секс допоможе зняти напругу. Лише один раз і все. Я більше не потребую. Впевнений, що лише тваринний інстинкт мене тягне до дівчини. Тамуючи його, я заспокоюсь і залишу її в спокої. Здається, про відносини я погарячкував, але бажав позлити її ще більше. Вийшло. Домігся, чого хотів. Та все ж гадаю, що вистачить і одного разу.

Квіти… Ну, можливо. Я знав, що вона одразу здогадається. Та все ж затіяв гру, а потім відмовитися вже було досить складно. Проте я продовжу. Їй же приємно отримувати від мене квіти. Навіть бажає цього. Тому буде продовження. І вже зовсім скоро, неприступна Ліліє, ти будеш танути в моїх руках і піді мною.

Збираюся на роботу. Швидкий, прохолодний душ, улюблені парфуми. Білизна, сорочка, костюм трієчка і я готовий. Зрештою, піджаки не люблю, в них занадто жарко. А жилет завжди пасує під мій суворий настрій і вподобання.

Спускаюся на кухню, гадаючи, що Лілія ще там. І таки не помиляюсь. Вона снідає, як завжди, тостами з кавою. Помічає мене і змінюється на обличчі. Приємно, що вона має на мене таку нездорову реакцію. Отже, і сама не проти стрибнути в моє ліжко. Тільки чому ж тоді опирається? Хоче показатися неприступною? Мені й не такі траплялися. Всіх обезчестив, а точніше, зламав ту «неприступність». І Лілію теж зламаю. Як ту квітку. На раз-два.

Лілія опускає очі в чашку та навіть дихання затримує. Лякається. А червоніє як… ммм… Кажу ж, нездорова реакція.

Наші батьки так рано не снідають. Це тішить. Вони тільки прокидаються о такій порі. Батько завжди прибуває до офісу вчасно, але я, як майбутній керівник, приїжджаю раніше на півгодини. Та й від недавнього часу роблю це для того, що потішитися емоціями Лілії. Все ж снідати в її присутності ще те задоволення.

– Смачного, – бажаю  і сідаю сам навпроти.

Тепер мені ще краще видно її емоції на обличчі. Спостерігаю за кожними змінами. Вона старанно намагається їх приховувати, але невміло. Емоційна дівчинка. Гаряча! Якраз мені під стать.

– Дякую, – хрипить її голос. Ото нервує. Це ж треба! – Взаємно, – відповідає, не дивлячись.

– Дякую.

Марія приносить мені мій сніданок і я відволікаюсь, дивлячись в тарілку. Улюблена яєчня з беконом та овочами. А запах який… Такий, що аж слинки течуть. Куштую і закриваю очі від задоволення. Я такий голодний, наче два дні не їв нічого. Помічаю захоплені погляди Лілії. Вона гучно ковтає, що від мене не приховується.

– Подобаюсь? – навмисно провокую її.

– З чого ти взяв? – вибухає емоціями.

– Ти дивишся на мене, поглинаєш очима, захоплюєшся. Нервуєш поряд зі мною.

– Брехня! – вигукує. – Це через те, що ти мене бісиш.

– Справді? – сміюсь. – Не вірю. Доведи. Але що ти можеш довести, коли твої щоки тебе видають?

– Що з ними не так? – її очі бігають від страху. Тонкі пальці торкаються обличчя, а я уявляю, що вона ними охоплює мій член. Це нереально збуджує.

– Ти червона. Вся, – шепочу, наблизившись до неї.

Дівчина знову гучно глитнула, а я насолоджуюсь її емоціями.

– Смачного, – вона різко встала з-за столу.

– Ліліє, ти не доїла, – кажу голосніше, бо вона покидає їдальню.

– Я наїлася, – вперто мовить.

– Подумаєш?

– Нізащо! – виходить, а я всміхаюсь.

Нікуди ти не дінешся. Будеш моєю.

До офісу приїжджаю в надзвичайно гарному настрої. Навіть сам собі дивуюсь, бо нарешті я знаю, чого хочу і вперто йду до своєї мети. Я ніколи не здаюся, але лиш сьогодні зрозумів, що мені не вистачало емоцій у житті. Робота, бізнес, документи, укладання договорів – все стало якимсь банальним і сірим. Звичним. Прісним. Навіть Віка. Ми разом уже два роки і за цей час я звик до неї. Вона завжди готова до експериментів і дарує мені тілесну насолоду, коли я того захочу. Мені не потрібно її добиватися, бо вона і так моя. Дівчина сама напросилася стати моєю. Сама прийшла в мої обійми. Я не приклав жодних зусиль, щоб досягти бажаного. Звик до таких стосунків. Сексуальних і не більше. Кохання-зітхання не про мене. Задоволення фізичних потреб – все, що мені потрібно. Я до всього звик.