Глава 9.2. Пропозиція

Глава 9.2. Пропозиція

Лілія

Одразу відхилила виклик, злякавшись до межі. Я знаю, хто дзвонив. От тільки не хочу ні розмовляти з ним, ні просто чути його. Він не гідний ні моїх сліз, ні бодай крапельки моєї уваги. Проте мені страшно. Чому і сама не знаю. Напевно, це лише спросоння. Вже пізня ніч, а вночі часто сняться кошмари. Треба забути цей дзвінок як поганий сон. Іноді буває так, що після страшного сну прокидаєшся і тремтиш. Тіло заніміло й поворушитися складно. Зараз маю ті ж самі відчуття. Реальної загрози немає, але мене всю колотить. Напевно, це минуле дає про себе знати. Я стільки виплакала через нього сліз, стільки страждала, що тепер скалічене серце знову боїться впасти в депресію.

До ранку погано спала. Багато крутилася, і лише під ранок заснула, коли вже будильник дзвенів вставати. Важко. Підніматися після недоспаної ночі складно. Голова гудить, наче там рій бджіл. А мені ще ж іти на пари. Хотіла лягти раніше спати, щоб голова перестала боліти, але тепер вона болить ще більше, ніж вчора ввечері.

– Погано виглядаєш, – прокоментував Владислав, коли ми стикнулися з ним на сходах. Я спускалася на кухню, а він підіймався… А звідки він, до речі, йде?

– Дякую за комплімент, – грубо відрізаю.

Я ступаю в іншу сторону, проте чоловік теж туди направляється. Я роблю крок, ліворуч від нього, але й він знов туди рушає. Він це навмисно робить?

– Хто він?

– Хто? – схиляю голову на бік, намагаючись зрозуміти бодай щось.

Помічаю, що Владислав у руці тримає рушник. Він в одних спортивних штанах. Роблю висновок, що він був у спортзалі. Але… сьома година, а чоловік уже займався спортом? О котрій же він тоді прокидається?

– Той, через кого ти погано спиш.

– Ти про що? – не розумію суті його запитання. Зранку, чесно кажучи, я взагалі мало що розумію. А коли спати довелося лиш пів ночі, то й поготів мій мозок відмовляється думати.

Краплі поту на його чолі яскраво говорять про те, що чоловік і справді займався. Але, дивлячись на нього ось так близько, я помічаю дещо інше. Владислав до межі гарний. І до біса сексуальний! А ті краплинки поту тільки підкреслюють чоловічу сексуальність. Еммм… Про що це ти думаєш з самого ранку? Я ж ніколи ще…

– Ввечері тобі постійно хтось дзвонить і ти довго розмовляєш телефоном.

– Ти… підслуховуєш? – мої очі зараз як п’ять копійок від нерозуміння ситуації.

– Підслуховувати не доводиться. Сама колись казала, що стіни в цьому домі тонкі. Тоді, коли ти думала, що я з дівчиною. Пам’ятаєш? – запитує з посмішкою. Пригадувати доводиться не довго. Мозок одразу підкидає картинку, коли я думала, що він зі своєю Вікою. – Та й, до речі, ти не занадто тихо розмовляєш.

– Не розумію, навіщо тобі це потрібно, але пропущу повз вуха, – хочу пройти, але він не дозволяє. Затримує мої руки. Я піднімаю на нього свої очі. В погляді чоловіка читається забагато емоцій. Але я не розумію як мені їх трактувати. Кажу ж, мозок не працює.

– То хто він?

– Це тебе не стосується, – відрізаю. – Я ж тебе не питаю, як у тебе справи з Вікою.

– Хм… Запам’ятала, – всміхається. – Значить, взаємно.

– Що взаємно? – взагалі його не розумію. – Відпусти.

Намагаюсь вирватися з його чіпких рук, але він міцно тримає.

– Ти засіла в моїй голові. Хочу тебе… – шепоче на вухо, від чого мурашки враз по тілу побігли табуном.

Що він тільки-но сказав? Мозок навідріз відмовляється навіть інформацію сприймати.

– Пропоную стати моєю дівчиною. Не офіційною, звісно. Будемо зустрічатися, коли я того захочу. Лише секс і не більше. Вдень ти вільна, а вночі – моя. Але не дозволю, щоб мала ще якісь відносини з іншими чоловіками.

– Що це за пропозиція? – мої вуха відмовляються вірити.

– Нормальна пропозиція. Надворі двадцять перше століття, якщо ти не помітила. Чи ти хотіла кохання до гроба?

– Ти про що взагалі? Я тебе не розумію.

– Що тут незрозумілого? – він стискає мою сідницю і цей дотик роздається жаром по всьому тілу. Невідомим раніше жаром. Дивне відчуття. Незнайоме. Але досить приємне. Хочеться ще… Але я осмикую себе від цієї думки. – Пропоную тобі забути всіх інших козлів. Вони не варті тебе. Та й зі мною ти не відмовлятимеш собі ні в чому. Я цілком достатній чоловік, – дивиться прямо в очі.

– А як же Віка? – насуплюю брови, чекаючи відповіді.

– Та що ти заладила «Віка, Віка»? Ревнуєш чи що? Гадаєш, я опустився до рівня, що можу спати з обома підряд?

– Вірний тобто? – хмикаю, махаючи головою. Не вірю в те, про що ми зараз говоримо.

– Вірний. Лише собі і своїм цілям. То як? Погодишся?

– Я зроблю вигляд, що не було цієї розмови. Як і пропозиції взагалі, – хочу вирватися, але він знову не дозволяє.

– Подумай тільки, від чого ти відмовляєшся.

– Я відмовлюся від бруду, в яке ти хочеш мене втягнути.