Глава 4. Незрозумілі відчуття

Глава 4. Незрозумілі відчуття

Лілія

Він пішов, а я так і залишилася стояти, наче заворожена. В повітрі відчувається запах його парфумів і це так… кайфово… запаморочливо й дивно. Ніколи не любила аромат чоловічих парфумів, але запах, що линув від Владислава, заліз мені під шкіру й там зостався. Навіть волосся тепер ним пахне. Нюхаю те пасмо, що лежить на плечі, яке ще хвилину тому тримав у своїй долоні Владислав. То було так хвилююче… Я дихала тим повітрям, що було просочене його парфумами, й злилася на нього. Чи сама на себе?

– Вона його кохає… – змушую себе викинути незрозуміле липке відчуття всередині душі.

Дивне почуття зосталося у середині душі після розмови з Владиславом. Він так дивився на мене, але пішов… до своєї Віки. А дівчина ж справді має почуття до нього. Я знаю, що кажу, бо мала такі ж відносно недавно. Але мені краще забути його і ніколи не згадувати. Той час минув, наче його й не було зовсім. Зараз я не хочу нікого бачити поряд із собою. Проте погляд Владислава озвався у моєму серці пекучим щемом. Так на мене не дивився ще ніхто. Навіть мій колишній.

Мій погляд зачіпається за мою постать у дзеркалі. Я стою в одній білизні, марно прикриваючись рушником і піжамою. Від кого я і що приховую? Я сама у ванній кімнаті. Нарешті сама.

Не даючи собі звіту, йду до дзеркала, де ще хвилину тому стояв Владислав. Беру пляшечку парфумів, які він на себе просто вилив, і несвідомо підношу до носа.  І справді це саме той аромат. Запаморочливий і до знемоги приємний. В міру солодкий, ніжний, свіжий і з деревними нотками. Він повністю передає характер Владислава. Такий же сталевий, стійкий і впевнений.

Ступаю босими ногами в душову кабінку, відчуваючи незрозумілі почуття. Ще недавно, буквально кілька хвилин тому тут стояв Владислав і купався. Навіть душ ще не охолов, бо на піддоні ще видніються мильні бульбашки, а на дверцятах кабінки витає пар. Він що, у кип’ятку купався?

Вмикаю воду й відчуваю на собі прохолодні краплі. Я ж на відміну від Владислава, обожнюю купатися в літній воді. Не люблю холодну, бо терпіти не можу холоду, й ненавиджу гарячу, оскільки моя ніжна шкіра потім вся червона. Які ми з ним різні… Владний чоловік і ненависний до почуттів, а я ніжна й потребую кохання, як повітря. Так, стоп! Чого це я? Чому я порівнюю нас обох? Чому думаю про того, про кого не повинна? Навіщо це мені? Я не збираюся закохуватися ще мінімум як років зо п’ять. Артем навідріз відбив у мені бажання бути комусь потрібною, та всупереч цьому подарував почуття самостійності та відповідальності за саму себе. І я йому за це вдячна, хоч тепер і ненавиджу всією душею.

Швидко приймаю душ, щоб освіжити свої думки. На верхній поличці одиноко стоїть пляшечка з чоловічим гелем для душу. Вимикаю воду й тягнуся за нею. Розумію, що вона виконує функції і шампуню і гелю для душу одночасно, тому стає цікаво. Як всього лиш один препарат може містити в собі стільки функцій? Я ж маю стільки тих баночок, що іноді й не хочеться всі застосовувати. Але… забула їх вдома. А мама, коли збирала мою валізу, не потурбувалася спитати. Хоча я сама винна. Протрібно було самій збиратися. Так не хотіла переїжджати, що забула про такі важливі речі, як шампунь і гель для душу. Тому вибір впав на засіб Владислава. Не думаючи, відкриваю її й втягую носом солодкий, освіжаючий аромат. Не дивно, адже парфуми яскраво розповіли мені про вподобання чоловіка. Вдихаю неймовірний аромат знову й намилюю вологе тіло гелем. Одразу запах розповсюджується про всій кабінці і я тону в ньому.

Витираю вологе тіло рушником і одягаю піжаму. Спати не хочу, а тому вирішую прогулятися будинком. Звичайно, що мене тягне на заборонене. В крові вирує адреналін і я вирішую заглянути в двері, які ведуть прямо. Вони знаходяться навпроти моїх, котрі ведуть до кімнати, яку тепер маю вважати своєю. Вирішую, що це кімната Владислава, а тому натискаю на ручку і двері піддаються. Серце одразу починає голосніше стукотіти, ніби зараз я побачу щось заборонене, або ж розгніване обличчя чоловіка, який знову почне мене відчитувати, що порушила його особистий простір.

– Що тут у нас? – питаю сама себе, наче це врятує мене від ситуації. – Ого…

Це і справді його кімната. Тут все чоловіче й навіть відчувається сильний дух Владислава. Чорна постіль, чорний комод навпроти й шафа поряд теж чорна. Від ліжка до стіни розташований дубовий стіл, на якому лежить закритий ноутбук. Все стильно і зі смаком. В уяві малюються картинки, як Владислав навіть працює в своїй кімнаті, віддалено управляючи своїм бізнесом. Дивно, але ця кімната – повна протилежність моєї білої, ніби інь і янь. Дивно також те, що в нас із ним суміжна ванна кімната й в ній немає замків. Тобто коли я буду в душі, Владислав може увійти в будь-яку мить. Але так само і я. Коли захочу прийняти душ, зайду, а тут Владислав… і знову голий, як і сьогодні. Не хочеться мені більше таких несподіванок, тому вирішую поговорити з Романом Дмитровичем. Але, мабуть, завтра. Вже вечір, вони, напевно з мамою в кімнаті разом. Не хочу їм заважати. Та й до того ж я втомилася за сьогодні. Емоційно виснажена, а розмова з Владиславом на межі емоцій взагалі забрала всі мої сили. Завтра має бути важкий день, оскільки я повертаюся до навчання. Літо майже закінчилося й варто думати про пари з економіки та іспити, а не про чоловіка, що цілий вечір займає мої думки.

– Доню, ти вже спиш? – заходить до мене мама.

– Ще ні, але збираюся.

– Я хотіла побажати тобі солодких снів на новому місці, – ледь всміхається, закриваючи за собою двері.