12. Зустріч на набережній

Ніхто з дослідників достеменно не знав дату заснування Торпа. Вважається, що перше поселення тут виникло між шостим і сьомим століттям з Вознесіння Флоренсо. У дев'ятсот шістдесят сьомому році місто стало столицею Теніра – найбільшим портом та важливим пунктом у торгових шляхах всього материка.

До війни місто славилося своїми стихійними ринками та ярмарками. Зараз нові господарі наших земель намагаються повернути цю традицію. Вони взагалі виявилися надзвичайно уважними та сентиментальними стосовно історії та нюансів культури.

Імперці збудували Агору, яка насамперед була призначена саме для ярмарків. Спочатку жителі її оминали, висловлювали мовчазний протест, але поступово звикли. Тепер на площі дедалі частіше організовують базари, іноді приїжджають театральні трупи та циркачі.

Більшій частині Старого міста вдалося вціліти, як і порту. Імперці не пошкодували кораблі, але намагалися не чіпати корабельні, розуміючи, що місто все одно візьмуть, а подібні споруди знадобляться їм самим.

Я стояла на набережній, дивлячись у бік порту. Трищогла каравела повільно підпливала до причалу. Даркті у формі з яскравими рудими смугами бігали, кричали, подавали один одному знаки, готуючись швартувати корабель.

До побачення з Рафаелем залишалося ще чотири години.

Аніці, з якою я зустрілася вдень, довелося піти раніше, тому в мене з'явився вільний час. Лакеті пообіцяла, що запросить мене на звану вечерю на честь прибуття герцогів зі столиці. Вона не могла пропустити таку зустріч - все ж таки прибувають двоє неодружених чоловіків. Звісно, ​​умовно неодружених. Герцог Таро вдівець, і вже уклав заручини з маркізою Хеланд, а герцог Хеланд розлучений, має офіційного спадкоємця і визнає за ним право успадковувати титул та статок. Якщо судити з чуток, то він не шукає собі більше постійної супутниці життя. Втім, мене такі тонкощі ніколи не цікавили.

Вдих наповнив легені солоним бризом. Приємна звична волога, яка віконтесі Маруж спричиняла дискомфорт, мене абсолютно не бентежила. Я звикла до клімату Торпа, адже народилася у цьому місті та виросла. Завжди любила приходити саме на набережну, або втікати на дикий пляж, що розташовувався неподалік. Невідома далечінь, яку приховував від погляду горизонт, що майорів над синіми водами, завжди хвилювала мою уяву, та змушували бажати заглянути туди, дізнатися, що ж приховує від маленької тенірійки великий світ.

Моїм мріям не судилося збутися. Я так і не поїхала з Торпа. Не виїжджала у сусідні міста чи села. Навіть ставши дружиною власника корабельні, я сходила на борт лише тих кораблів, які стояли в порту, чекаючи свого часу розправити крила-вітрила.

Облизнувши губи, я озирнулася на всі боки. Колись ми любили приходити сюди з Наодимом. Він розповідав мені, як вони з батьком вибиралися на нічну рибалку. Офіційно влада Торпа забороняла це, але з диких пляжів під покровом ночі все одно вирушали у море човники. Мені подобалося слухати історії про те, як батько з сином, ховаючись від патрульних, тягли на собі човен, потім швидко завантажували у нього речі та якомога тихіше відпливали від освітленого берега. Лиш опинившись далеко, вони закидали вудки, розмовляли, дивилися на зірки, і ловили рибу. А на берег поверталися тільки під ранок. Мама Наодима завжди сварливо бухтіла, але все одно смажила рибу, накриваючи своїм рибалкам на стіл. Це не було їх основним джерелом доходу, скоріше просто сімейною забавою та приводом провести час разом.

На початку війни Наодим пішов на фронт. Його будинок було знищено, і коли чоловік повернувся назад, на нього чекала лише я.

З думок мене вирвав перехожий, випадково штовхнувши плечем.

- Перепрошую, - миттєво вибачився він. Я здивовано обернулася і відразу потрапила в полон сіро-зелених очей. Відьмак навіть здригнувся і завмер.

- Нічого страшного, - посміхнулася, дивлячись на розгубленого Вальтера. Насторожено озирнулася, але Рафаеля поряд не побачила. - Як ви опинилися так далеко від дому, Вальтере?

- Я шукаю матеріали для мого приладу, - все ще перебуваючи у дивній прострації, повідомив даркті. Схиливши голову до плеча, я пройшлась поглядом по простому костюмі чоловіка. Він ніби спеціально вибирав вільні речі, які приховували б його фігуру. Але у такому одязі він виглядав цілком лаконічно. Його майстер одягався зовсім інакше - навмисне дорого, за всіма канонами сучасної моди, намагаючись привернути до себе увагу та зарекомендувати себе з першого погляду.

- У тому боці немає торгових крамниць, - сказала повільно. Вальтер посміхнувся куточками губ і опустив голову.

- Все, що можна було купити тут, я вже перевірив, - зізнався він. – Тепер хотів сам пошукати біля моря.

- І як успіхи?

- Поки що не дуже, - зітхнув Вальтер і глянув за обрій. Туди, звідки вранці виринало сонце. - Я розраховував знайти пляж, але, здається, знову заблукав.

Від погляду на ательпата, який смішно наморщив носа, ніби знову визнавав власну неуважність, я скоріше схилила голову і приховала посмішку. Вальтер мав кумедний вигляд. Його образ ніяк не відповідав моєму уявленню про монстрів, які здатні підкорити будь-яку істоту власної волі одним лише доторком.

- Можу провести вас на дикий пляж, - запропонувала, розсудивши, що до зустрічі з Рафаелем я ще маю достатньо часу. Вальтер здивовано обернувся до мене, кілька разів кліпнув, ніби не розумів про що я кажу, а потім посміхнувся та швидко кивнув:

- Якщо вам не важко, леді Хелено, то я був би дуже вдячний за це.

Я поправила свій капелюшок, сховала насмішкуватий блиск очей та повела чоловіка за собою, слідуючи давно знайомому маршруту. По ліву руку від нас спокійно відпочивало море в очікуванні сезону штормів. Мірно погойдувалися на легких хвилях чайки. Деякі ширяли за кілька метрів над водою, виглядаючи щось унизу. Свіжий солонуватий бриз віяв з моря у бік Торпа.

Місто посеред дня було набагато неспокійнішим, ніж водні простори. Тут панувала метушня. Даркті поспішали по своїх справах, перемовлялися, деякі торгувалися просто під вікнами. Кілька разів повз нас проїжджали відкриті екіпажі.