КАТАСТРОФА

Лаура затишно розташувалася на терасі свого бунгало, насолоджуючись прохолодним вечірнім бризом, що приносив свіжий аромат океану. У руках вона тримала свій смартфон, готуючись зателефонувати до чоловіка. На ній була легка шовкова сукня кольору морської хвилі, яка ідеально підкреслювала її фігуру і гармоніювала з навколишнім оточенням. Лаура набрала номер Рікардо і, почувши знайомі гудки, посміхнулася.

Телефон дзвонив лише кілька секунд, перш ніж на іншому кінці лінії пролунав глибокий і впевнений голос її чоловіка.

"Привіт Люба!" - Сказав Ріккардо, і Лаура відчула тепло і турботу в його словах.

"Привіт, любий," - відповіла Лаура, її голос був м'яким і ніжним. "Як ти там? Чи все гаразд?"

"Все добре, просто працюю, як завжди," - відповів він з легкою ноткою втоми. "А як ти? Як там наш райський острів?"

Лаура оглянула приголомшливий вигляд перед собою: захід сонця починав пофарбувати небо в золотисто-рожеві тони, а океан переливався відтінками синього та бірюзового. Її очі блищали від щастя та умиротворення.

"Це справді рай, Ріккардо. Все тут просто чудово. Я відчуваю себе такою спокійною і щасливою. Сьогодні був ще один ідеальний день. Вранці я плавала з дельфінами, а потім насолоджувалася масажем у спа. Тут просто неймовірно."

"Я так радий, що тобі подобається," - полегшено сказав Ріккардо. "Ти заслужила цей відпочинок. Ти так багато працювала останнім часом. Сподіваюся, ти розслабляєшся і насолоджуєшся кожною хвилиною."

"Так, саме так і роблю," - посміхнулася Лаура. "А завтра я збираюся на прогулянку на яхті. Думаю, це буде чудова пригода. Ми плануємо відплисти на світанку і провести весь день у морі. Тут обіцяють чудову погоду, тож я впевнена, це буде незабутньо."

"Це звучить чудово", - сказав Ріккардо, і Лаура почула в його голосі нотки заздрощів. "Я хотів би бути там з тобою. Але, будь ласка, будь обережна. Ти знаєш, як я турбуюся."

"Не хвилюйся, у нас чудова команда та досвідчений капітан," – запевнила його Лаура. "І плюс до того, Антоніо завжди поруч, він не допустить, щоби щось пішло не так."

Антоніо Річчі, їхній охоронець, був надійною і відданою людиною. Колишній військовий, він супроводжував Лауру на всіх її подорожах, забезпечуючи її безпеку. Його присутність завжди надавала їй почуття впевненості.

"Так, я знаю, що він надійний", - погодився Ріккардо. "Просто будь обережна, і повідомляй мені про все. Добре?"

"Звичайно, любий. Я обіцяю," - відповіла Лаура. "А тепер ти повинен обіцяти мені щось: як тільки я повернуся, ми влаштуємо з тобою вечерю при свічках, і ти розкажеш мені про все, що відбувалося в твоєму житті, поки мене не було."

"Домовилися," - посміхнувся Ріккардо. "З нетерпінням чекаю на цей момент. Я люблю тебе, Лаура."

"І я тебе люблю, Рікардо," - м'яко сказала Лаура, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом. "До скорого."

Вони повісили трубки, і Лаура ще кілька хвилин сиділа, занурена у свої думки. Вона була щаслива, що могла поділитися з чоловіком своєю радістю та передчуттям завтрашнього дня. На неї чекав ще один незабутній день на цьому райському острові, і вона була сповнена енергії та радості.

***

Наступного ранку сонце яскраво сяяло в безхмарному небі, і океан був спокійний, як ніколи. Здавалося, ніщо не віщувало біди. Лаура стояла на палубі яхти, насолоджуючись прохолодним ранковим бризом. Її довге світле волосся розвівалося на вітрі, вона виглядала такою тендітною і щасливою, ніби сама природа втішала її в цей момент.

Вона була одягнена в легкий лляний сарафан пастельного кольору, що вільно струмував навколо її тіла. Сонячні промені грали її шкірі, надаючи їй золотистий відтінок. Лаура заплющила очі і глибоко вдихнула солоне морське повітря, відчуваючи повне умиротворення. Вона чула лише шум хвиль, що м'яко розбивалися об борт яхти, і крики чайок, що ширяли високо в небі.

Неподалік від неї, біля поручнів, стояв Антоніо Річчі. Його міцна статура та військова виправка відразу виділяли його серед решти членів екіпажу. Погляд його гострих карих очей був спрямований на обрій, він пильно стежив за оточуючим, завжди готовий захистити Лауру від будь-якої загрози. На ньому була легка лляна сорочка і штани, придатні для морської прогулянки, проте його розслаблений одяг не применшувалася його готовність до дії.

Минуло кілька годин, наповнених безтурботним плаванням по блакитних водах. Лаура насолоджувалася кожною хвилиною, почуваючи себе вільною та безтурботною. Час летів непомітно, і незабаром вона зрозуміла, що настав час повертатися до берега.

Однак раптово все змінилося. Спочатку це був ледь вловимий звук, немов далекий гул, що пробився крізь шум хвиль. Лаура розплющила очі і подивилася навколо, намагаючись зрозуміти, звідки виходить цей звук. Антоніо теж насторожився, його погляд став ще більш зосередженим.

"Що це?" – тихо спитала Лаура, підійшовши ближче до Антоніо.

"Не знаю," - відповів він, прислухаючись. "Можливо, щось із двигуном. Я піду перевірю."

Однак перш ніж Антоніо встиг рушити, яхта раптово затремтіла. Палуба під їхніми ногами немов погляд хвиля вібрацій. Водна гладь навколо них почала вирувати, і сильний поштовх змусив Лауру схопитися за поручні, щоб не впасти.

У цей момент небо стало стрімко темніти, і хмари, здавалося, виникли звідки. Вітер посилився, перетворюючись на лютий шторм. Хвилі почали наростати, їхня висота збільшувалася з кожною секундою. Лаура відчула, як страх сковує її серце, але вона намагалася залишатися спокійною.

"Антоніо, що відбувається?!" - Вигукнула вона, перекрикуючи шум вітру.

Антоніо не відповів одразу. Він швидко оцінював ситуацію, його обличчя було серйозним та зосередженим. "Це раптовий шторм, треба діяти швидко", - нарешті сказав він. "Спускайся в каюту і тримайся міцніше!"

Лаура, не гаючи часу, побігла вниз сходами, але не встигла дійти до каюти. Величезна хвиля накрила яхту, і Лаура відчула, як її тіло піднімає та кидає об стіну. Вона насилу утримувала рівновагу, чіпляючись за поручні. Усередині яхти все почало перевертатися, речі падали з полиць, лунали гучні удари та тріск.