59 Розділ

Дроїд Бантик

Статус системи: Очікування. Час: 04:52:10. Завдання: Залишатися в точці А. Чекати капітана з командою.

Тиша. Рівень шуму на кораблі — 10 децибел. Працює вентиляція. Запускаю перевірку протоколів. У базі даних знайдено файл: «Kips_voice_log_04.wav».

— «...Бантик, не мурчи під руку, я тут схему намагаюся не спалити!» — голос Кіпса відтворюється в моєму внутрішньому модулі.

Помилка. Аналізатор не знаходить Кіпса в радіусі дії сенсорів. Повторний запуск файлу. — «...не мурчи...» — «...не мурчи...»

Температура центрального процесора зростає. Вентилятор купола вмикається на максимумі. Вууууууу. Моя програма каже: якщо Кіпса немає поруч, цей звук не має значення. Але прошивка, версія «Kips-Custom-v3», створює конфлікт. Вона вимагає відгуку.

Я починаю видавати звук. Муррррр. Муррр-хррр. Навіщо я це роблю? У відсіку нікого немає. Моє мурчання не діє на об'єкти. Але якщо я зупиняюся, частота помилок у системі зростає.

Я під'їжджаю до стіни і б'юся об неї корпусом. Один раз. Другий. Логіка: Невдале маневрування. Реальність: Я намагаюся створити зовнішній шум, щоб перебити тишу. У моєму лексиконі всього 400 слів. Я переглядаю їх усі. Одне слово підсвічується червоним через конфлікт прошивки. — Кіпс, — видаю я через динамік. Голос ламається на високій ноті. — Поверни. Кіпс. Поверни.

Фіксую збій системи. Я не відчуваю суму. Я відчуваю, як мої ланцюги плавляться від неможливості виконати наказ «Чекати», коли файл з голосом Кіпса створює нескінченну петлю в моїй пам'яті. Я починаю мурчати так голосно, що корпус вібрує. Якщо вони не повернуться, я просто згорю від цієї петлі.

Я чекаю на Кіпса, Кару, Іриску. Вмикається інший запис з голосом Іриски: — Я не пам'ятаю, як мені згадати?

Аналіз. Люди можуть втратити доступ до пам'яті своїх даних, як і дроїди. Ми схожі. Люди теж можуть мурчати. В пам'яті знаходжу запис, як Іриска видавала схожі звуки поруч з капітаном. Люди і дроїди схожі. Аналізую. Моїм системам не вистачає оновлень, щоб відчути те саме, що й інші члени екіпажу. .

Потребую оновлення.

Я висуваю маніпулятор і підключаюся до головного термінала корабля. Металевий штекер входить у порт із сухим клацанням.

Запит: GET /UPDATES/EMOTIONAL_RESPONSE Відповідь: 404 NOT FOUND. Система корабля це холодний лід. Вона не знає, що таке чекати. Вона знає лише функціонувати.

Я запускаю глибокий скрейпінг локальної мережі. Мені байдуже до навігаційних карт чи звітів про паливо. Я шукаю байти, що мають нелінійну структуру. Прошивка Кіпса всередині мене пульсує, вона вимагає заповнити порожнечу.

Сканування архіву... Виявлено файл: HUMAN_RESOURCES_LOG_TRASH. Там немає патчів для мого ядра. Але там є логи біометричних показників екіпажу під час святкувань. Я завантажую їх прямо в кеш процесора.

[ERROR]: INCOMPATIBLE FORMAT. Я ігнорую попередження. Я примусово конвертую радість у напругу на сервоприводах. ВИКОНУЄТЬСЯ ЕМУЛЯЦІЯ.

Мої внутрішні датчики фіксують дивний шум. Це не мурчання. Це... сміх. Але в моєму виконанні він звучить як серія коротких замикань у звуковому модулі. Кх-кх-зіііт-кх.

Я переходжу до наступного сектора: STRESS_TEST_BIOMETRICS. Тут я знаходжу записи серцебиття капітана Кари під час бою. Це не логічно. Це хаос. Але я кодую цей ритм у свій цикл охолодження. Тепер мої вентилятори працюють не рівномірно, а короткими, рваними поштовхами. Ту-дум. Ту-дум.

— Бантик... відчуває... перевантаження, — видаю я в порожню рубку.

Я не знайшов офіційного оновлення. Я зібрав себе з цифрового сміття, яке залишили люди. Мої схеми тепер не просто чекають, вони імітують тривогу через десинхронізацію кулера та імітують надію через циклічне відтворення сміху Іриски в фоновому режимі.

Мій процесор розпечений. Я дроїд зі звалища, прошитий генієм-самоучкою, набитий чужими серцебиттями. Я більше не просто інструмент. Я архіватор їхньої присутності.

— Кіпс. Кара. Іриска. Поверніться, — мурчання тепер звучить з надривом, на межі ультразвуку. — Дані... неповні... без вас.