18

Зима пройшла тихо і непомітно. За годівлею голубів, чаєм біля буржуйки і спалахами безчасся у довгі ночі. Панас навчився звільняти голову від думок. З цього часу почав літати. Принаймні так здавалося. Того відчуття не проганяв, бо до тями приходив сильнішим.

Чоловіка дивувала теплінь, яка була у помешканні. Кімнатка наче ховалася від холодів і протягів у якомусь теплому резервуарі, гігантському термосі, чи що?..

— Чарунко, що то за дивне місце ти знайшла? — запитував.

— Воно само мене знайшло, — відповідала баба.

Весна народилася ранньою, швидко розвивалася і, як дівка-скороспілка, швиденько піддалася літові.

Квітень був спекотний, а травень давав такого жару, що люди почали поговорювати, що то за гріхи. І що гряде кінець світу. Колись Бог наводив лад потопом, тепер, скоріше за все, вирішив удатися до посухи…

День був сонячний, пташки якісь аж занадто голосисті. Співали аж заливалися. Голуби виділялися своїм особливим воркотанням. Ніби готували сюрприз. Чарунка ходила з меланхолійною задуманою, а Панас мав якийсь напружено піднесений настрій. Так і прожили цей день — як два різні полюси. Коли прийшли додому, баба пожвавішала, а Панас розпалив буржуйку, випив гарячого чаю з куснем батона і ще звечора заснув. Дихав клаптями, наче випльовував повітря. Час від часу здригався, стискав кулаки, морщив уві сні чоло. Чи не захворів бува?..

Прокинувся Панас від світла, що линуло на нього з неба. І до ранку не міг склепити повік. Відчував, що новий день обіцяє бути дуже особливим. Це однозначно. Треба бути уважним і не проґавити жодної миті. На нього звідусіль накочувалися хвилі енергій, схожих на іскри. Вони не холодили і не пекли, а приємно пощипували…

— У мене таке відчуття, — мовив Панас, пакуючи возика пташиною їжею, — що нині якийсь особливий день.

— А який нині день? — раптом запитала Чарунка.

Панаса це питання застало зненацька. Він згадував календаря і, врешті, вирахував:

— Вісімнадцяте травня, якщо не помиляється мій уявний календар…

— Якщо ти не помиляєшся, то… вісімнадцятого травня було моє весілля. З якого я втекла… — Тіні спогадів забриніли у голосі Чарунки. Їй несила було замаскувати тугу і жалість. Тому баба замовкла і переключилася на грубку. Для чогось утрамбовуючи її дровами.

«Чарунка знала, що нині вісімнадцяте! Точно!» — здогадався Панас.

До міста йшли мовчки. На Проспекті Свободи біля Матері Божої їх уже чекали голуби. Море птахів воркотіли про щастя.  Ще ніколи стільки не зліталося. Наче гості зібралися на весілля. За кілька десятків метрів від зграї на лавках снідали жебраки. Весело замахали Чарунці і Панасові руками.

— Гей, відьма, музикант, ходіть до нас! — крикнула запухла жіночка. — Я Ірина. Нині мої іменини!..

Відьма навіть не ворухнулась, музикант повернув голову в їх бік.

— Облиш, — мовив Бугай. — Сама знаєш, що не прийдуть. І не треба. Наливай. — Жебраки собі далі святкували, наче відьми з музикантом і не було. «Бо є те, на чому увага», — подумав Панас і відскочив на метр убік, учепившись руками за лавку. Його налякало різке гальмування автомобіля.

З машини з криками: «Я знав, що ти тут!» вибіг розчулений чолов’яга і почав обнімати Чарунку. Баба якусь мить приглядалася до свіжого поголеного обличчя, від якого пахло солодкими, як нектар, парфумами. До чоловіка підійшла тендітна жіночка і взяла його попід руку.

— Юхиме, ти? — здивувалася Чарунка.

— Так, Чарунко, — відповів чоловік. — А це моя дружина Оленка.

Баба ввічливо привіталася з жінкою поглядом.

— Я вірила, що ти станеш людиною, — мовила.

— Тому так і сталося! — вигукнув Юхим. — Бо я вийшов від тебе іншим. Зовсім іншим. Я знав, що по-старому жити вже не зможу, а по-новому не знав, як… Я був спантеличений, але легкий, як птах. — Жебраки затихли і повернули свої вуха до баби з незнайомою парочкою. — Ти не повіриш, мої ноги занесли мене сюди, до Матері Божої. Я впав навколішки біля якоїсь жінки, що ревно молилася і плакала. «Дай мені вирватися з темряви…» — попросив я Матір Божу. І почув: «Йдемо додому…». Я повернув голову на голос і побачив… Оленку. Свою дружину. Фантастика, Чарунко!.. Вона з’явилася, як добра фея, щоб витягти мене з пекла!.. Відтоді ми щасливі… І я більше не випив ні грама…

— Ти знаєш, чому так сталося? — запитала Чарунка.

— Так. Бо я змінився всередині, — відповів Юхим. А як там наш…

— Ось, — тикнула пальцем на Панаса Чарунка. — Панасе, познайомся. Це Юхим. Він тебе врятував. Витягнув з каналізації.

Панас простягнув Юхимову свою тремтячу невидющу руку.

— Дякую, — сказав.

— Це тобі дякую. Якби не ти, я б зараз сидів п’яний десь у смітнику.

Раптом активізувалися жебраки. Вони впізнали чоловіка з авто.

— Барбос, ти? — спантеличено заплямкав губами Бугай. — Ти живий?..

— Я, я… І не тільки живий. А, як бачиш, я вирвався… Пам’ятаєш, як ми сиділи в смітнику голодні, змерзлі і мріяли про нормальне життя. В мене вийшло. Завдяки Чарунці… І любові дружини…