Глава 39

Колостав був добре знайомий Кароліні, він перемандрував до реальності снів майже без видимих змін, щоправда, виблискував яскравіше. А от Ауріаліс вона бачила вперше. Це був невеличкий металевий трикутник, кожну сторону якого переплітали залізні пелюстки. Всередині, так само як і в колостава, знаходились різні металеві символи, майстерно виконані руками прадавнього коваля.

Артефакти були досить схожими між собою, певно Чара та її коханий побачили, який в майбутньому Наум створить колостав, тож і свій артефакт Радослав зробив подібним йому.

Кароліна взяла Ауріаліс до рук, він був не надто важким, але і вага його відчувалася. Вона провела пальцями по сталевих символах всередині, уявляючи, скільки зусиль Радослав доклав, аби зробити їх такими чіткими.

– То ось ти який, артефакт вічного життя… – проте не встигла Кароліна договорити й речення, як хтось чимдуж смикнув її за плечі. Рух був таким сильним, що вона не втрималася і полетіла прямо на землю, однак повітря підхопило її. Спочатку Кароліна взагалі нічого не бачила, лише чула поблизу чиїсь голоси, а потім її з голови до ніг огорнула невагомість. Легені затисло; тілом, ніби мандрував струм; яскраве світло почало з такою наполегливістю линути в очі, що сліпило навіть попри те, що вони були заплющені. Кароліна не розуміла, що відбувається, та не могла бодай хоча б якось повпливати на цей дивний стан.

Зрештою, її жбурнуло на тверду прохолодну поверхню. Кароліна розплющила очі, кашляючи та намагаючись вдихнути цілюще повітря, проте воно було геть іншим, ніж в реальності снів, навколо взагалі все було іншим, важчим і похмурішим. Спочатку її охопив жах, бо вона нічого не розрізняла, Кароліна вже було подумала, що знову кудись перемістилася, однак поряд лунали знайомі голоси Аліси та Наума, вони й допомогли їй остаточно оговтатись.

Вона лежала на підлозі коло того самого крісла з дротами, вони були все ще приєднаними до неї. В горлянці страшенно дерло, проте Аліса, ніби передчуваючи, хутко подала їй скляну з водою. Коло Кароліни сидів Наум, він певно намагався втримати її або ж постійно і тримав до цього, поки вона вешталась різними реальностями, бо чоловік теж глибоко дихав, а ще з його чола текла цівка крові.

Обидва артефакти лежали поряд з Кароліною, на них майже невідривно дивився пан Октавій, як на ще одне диво світу.

– Я справді повернулася? – від свого голосу Кароліні самій лячно стало, ніби вона до цього кричала безліч годин.

– Так, за допомогою Аліси. Я не знаю, щоб ми робили без неї, після відвідин Вертинського ти самовільно перемістилася до власної реальності снів, – Наум виглядав не просто занепокоєним, він ледь помітно тремтів, хоч і намагався це всіляко приховати.

– Але як ти… Чому в тебе кров на чолі?

–  Мене віджбурнуло, коли я намагався тебе пробудити, нічого страшного, не переймайся. Алісу я покликав майже одразу, коли побачив, що у площині Вертинського ти нічого не контролюєш.

– Побачив?

– Еге ж, ми всі все бачили, – Наум кивнув у бік проєктора та білої стіни.

У Кароліни очі злізли на чоло:

– То ви навмисно це підлаштували?! – вона грізно зиркнула на пана Октавія, усвідомлюючи, що він бачив цілком всю правду про неї, Наума та артефакти.

– Пані Кароліно, повірте, я не мав на меті нічого підступного, але так працює мій винахід. Це заради вашої ж безпеки.

– Він має рацію, сестро, – за пана Октавія несподівано вступилася Аліса. – Якби не він, я б не змогла тобі допомогти прочитати звернення Чари. Та й сама б про нього не дізналася. До речі, можна було і повідомити мені, що ти збираєшся робити, про це ми ще поговоримо, шановна.

– Алісо, нам треба повернути душу Дмитра і знищити артефакт, – Кароліна проігнорувала милі погрози сестри та, не відпускаючи руку Наума, підвелася одночасно з ним.

В кімнаті запанувала цілковита тиша, чутно було тільки легке шурхотіння приладів пана Октавія.

– Швидко ж ти вирішила долю вічного життя. Навіть можливості не залишила. Впевнена, що хочеш знищити Ауріаліс?

– Алісо, ти ж бачиш, скільки вже всього сталося. Уяви, що може відбутися, коли ще хто-небудь дізнається про артефакт. Я таку відповідальність не себе не візьму та й переховуватися вічно не хочу. Нам з Наумом ніколи не дадуть спокій, якщо довідаються, яким чином Ауріаліс має запрацювати.

– Ну, з цим складно не погодитися. До речі, я сумніваюся, що ви чули останні новини, але мені здається, це важливо. Горить наш місцевий морг, у всіх пабліках говорять, ніби один з судмедекспертів геть втратив здоровий глузд і підпалив його. Проте, коли чоловіка затримали, він зовсім нічого не пам’ятав і не міг пояснити, нащо це зробив. Нічого не нагадує?

– Невже після відділу поліції Вертинський вирішив поквитатися з моргом? – Кароліна схвильовано покрутила головою. – Він швидко набирається сил, за час, що я пробула в реальності снів, привид встиг захопити тіло судмедексперта і підпалити морг, – вона пригадала їхню вельми напружену розмову та купу звинувачень від Вертинського в бездіяльності щодо його смерті. – Я знаю, чому він це робить, і звідки взялася темрява навколо нього.

– Натякаєш, що його вбили? – голос Аліси став тихішим, вона теж відчувала, що у всій тій історії було щось зловісне й заплутане.

– Впевнена у цьому. Але я хочу дізнатися всі подробиці, щоб відновити справедливість, бо лише так все стане на свої місця. І я знаю, хто може розказати правду.