ВИКРАДЕННЯ ІРЕН

Крістофер повернувся до себе в офіс, відчуваючи приємну втому після зустрічі з Іреною. Її історія та її рішучість запали йому в душу. Він розумів, що попереду на них чекає непросте розслідування, але його інтуїція підказувала, що ця справа важливіша, ніж здається на перший погляд.

Відчинивши двері, він одразу попрямував до свого столу. Вечірнє світло проникало у вікна, заливаючи кімнату м'яким золотавим світлом. Крістофер сів за стіл і ввімкнув комп'ютер. Насамперед він вирішив перевірити номер машини, записаний Іреною.

— То подивимося, що в нас тут, — промимрив він, вводячи номер у базу даних.

Крістофер використав свої зв'язки в поліції, щоб отримати доступ до інформації про власників транспортних засобів. Він знав, що це може зайняти деякий час, але терпляче чекав, доки система виконувала запит.

За кілька хвилин на екрані з'явився результат. Номер машини був зареєстрований на ім'я Генріха Кляйна, людини, відомої своїми сумнівними справами та зв'язками у кримінальному світі Відня. Крістофер насупився, намагаючись пригадати все, що він знав про Кляйна.

— Генріх Кляйн... Це не до добра, — промовив він уголос, записуючи ім'я до свого блокнота.

Крістофер знав, що ця людина не буде радий, якщо дізнається, що її розслідують. Він вирішив, що потрібно зібрати більше інформації, перш ніж робити якісь дії. Можливо, потрібно буде звернутися до своїх старих друзів та колег, щоб дізнатися більше про поточні справи Кляйна.

У цей момент його телефон задзвонив. Крістофер узяв слухавку і почув знайомий Антонів голос.

— Кріс, я дізнався про щось важливе, — почав Антон без передмов. — Машина, яку ти шукаєш, належить Генріху Кляйну. Він замішаний у контрабанді та інших кримінальних справах. Але це не все. Він зараз у місті і, схоже, щось починає.

— Я вже з'ясував, що машина на його ім'я, — відповів Крістофер. — Мені потрібно більше інформації про його поточні справи та про тих, з ким він працює.

— Добре, я постараюсь знайти ще щось, — пообіцяв Антон. - Будь обережний, Кріс. Кляйн небезпечний.

— Дякую, Антоне. Я зв'яжуся з тобою, якщо знадобиться додаткова інформація, — сказав Крістофер, кладучи слухавку.

Він знову поринув у свої думки. Кляйн був серйозним противником, але Крістофер не збирався відступати. Він розумів, що кожен крок має бути продуманий до дрібниць. Його головний пріоритет – безпека Ірен.

***

Наступного дня Крістофер отримав терміновий дзвінок від Антона.

- Кріс, у нас проблема. Ірена зникла, - сказав Антон.

Крістофер відчув, як його серце завмерло. Він знав, що вороги не відступили і що Ірену викрали.

- Я буду біля її салону за десять хвилин, - сказав він, кидаючись до машини.

Крістофер підбіг до дверей салону Ірени і зупинився на мить, щоб перевести дух. Його серце билося, а думки плуталися. Він швидко відчинив двері і зайшов усередину, уважно оглядаючи приміщення. Його тренований погляд одразу помітив сліди боротьби.

На підлозі лежали розбиті вази та розірвані фіранки, а меблі були зсунуті з місця. Крістофер повільно просувався далі, вивчаючи кожну деталь. Його увагу привернули плями крові на підлозі, що ведуть до задніх дверей салону.

- Чорт, - тихо вилаявся він, відчуваючи, як його тривога зростає.

Він вийшов надвір через задні двері і оглянув околиці. На землі було видно сліди шин, і Крістофер зрозумів, що викрадачі відвезли Ірену на машині. Він повернувся всередину і зателефонував до Антона.

- Антоне, вони викрали її, - сказав Крістофер, його голос був напруженим. - У салоні сліди боротьби, і викрадачі поїхали на чорному фургоні. Нам треба діяти швидко.

— Я вже шукаю записи з камер спостереження, — відповів Антон. - Я подзвоню тобі, як тільки знайду щось корисне.

Крістофер відключився і знову оглянув салон, шукаючи будь-які докази, які могли б допомогти у пошуках. На одному зі столів він знайшов зламаний браслет Ірени. Він стиснув його в руці, відчуваючи приплив рішучості.

Використовуючи свої навички та зв'язки, Крістофер почав пошуки Ірени. Він зв'язався з колишніми колегами зі спецназу та попросив їхньої допомоги. Незабаром вони надали йому інформацію про кілька підозрілих місць, які могли використати викрадачі.

Крістофер сів у машину і подався на перше з них — занедбаний будинок на околиці міста. По дорозі він уважно спостерігав за навколишнім оточенням, шукаючи будь-які ознаки активності.

Коли він прибув на місце, то побачив чорний фургон, припаркований біля входу. Його серце забилося швидше, і він швидко зв'язався з Антоном.

— Я знайшов фургон, — сказав він. — Він стоїть біля занедбаного будинку на околиці. Я йду всередину.

— Стривай, Крістофере. Я вже в дорозі. Нам треба діяти обережно, – попередив Антон.

Але Крістофер не міг чекати. Він знав, що кожна хвилина може бути вирішальною. Він обережно підійшов до будинку, тримаючи зброю напоготові. Він почув приглушені голоси та звуки кроків усередині.

Він тихо відчинив двері й увійшов усередину, ховаючись у тіні. Він повільно просувався вперед, слідуючи звукам. Незабаром він побачив кількох охоронців, що стояли біля дверей у дальньому кінці будинку. Їхні обличчя були напружені, і вони явно чекали на кого-те.

Крістофер зробив глибокий вдих і різко атакував. Він швидко та ефективно вивів з ладу охоронців, використовуючи свої навички рукопашного бою. Відчинивши двері, він увійшов усередину і побачив Ірену, прив'язану до стільця. Її очі були широко розплющені від страху, але вона відразу впізнала його.

- Крістофер! — скрикнула вона, її голос був сповнений полегшення.

- Я тут, Ірено. Все буде добре, - сказав він, звільняючи її від мотузок.

Він допоміг їй підвестися і міцно обійняв її, відчуваючи, як напруга повільно спадає.

— Нам треба йти звідси, доки не приїхали підкріплення, — сказав Крістофер, ведучи Ірену до виходу.

Вони швидко покинули будинок і попрямували до машини. Крістофер знав, що тепер вони повинні бути ще обережнішими. Вороги були близькі, і він не збирався надати їм ще одну нагоду.