Глава 8

Сьогодні начальник Вадим Свиридович якось пом’якшав і навіть не віддавав дошкульних вказівок, як це було останнім часом. Пропрацювавши дві години, Сніжана змогла нарешті довести свій злощасний звіт до ладу — всі розрахунки і цифри розмістилися у відповідних клітинках, тому дівчина швидко роздрукувала екземпляри і покрокувала до начальника. Вадим Свиридович посміхнувся і сказав, що її самовідданість роботі слід окремо нагородити і широким жестом фокусника виписав неочікувану премію. Якось доволі швидко і решта працівників справилася з роботою, та начальник попросив їх затриматися ще на одну годину, пообіцявши сюрприз.

Несподівано приїхали працівники ресторану «Смачно та якісно» та встановили фуршетний стіл із безліччю наїдків та напоїв. Чого там тільки не було! Секретарка весело щебетала і не відходила ні на крок від Вадима Свиридовича. Чоловік задоволено посміхався, і вже не нагадував бородатого цапа, а скоріше задоволеного пухнастого кота, який поласував сметаною. Ніби за помахом чарівної палички, всередину кімнати викотили святково прикрашений гірляндами столик, на якому стояла корзина з конвертами. Як виявилося, в кожному з конвертів лежала обіцяна премія і новорічне побажання. Настрій Сніжани стрімко повз угору, хоча вона все ще сердилася на начальника, що не відпустив її на вечірку з друзями у котеджному містечку.

Задоволена таким неочікуваним перебігом подій Сніжана поверталася додому, замріяно крокуючи засніженою доріжкою. Настрій трохи зіпсувався від того, що Януся зателефонувала і попередила, що аж ніяк не може доєднатися до неї сьогодні, бо виникли в житті доленосні зміни — сусід-красунчик запросив її відсвяткувати разом. Вона б і рада скласти компанію Сніжані і корить себе за цей вчинок, та ніяк не може випустити з рук шанс на кохання. Сніжана навіть не засмутилася, вирішивши переглянути новорічні фільми, пому попрямувала до супермаркету за смачним тортиком. А що? Сьогодні ж можна трішки розслабитись і поласувати калорійними солодощами, щоб потім зганяти зайві калорії у спортивному комплексі.

Нарешті омріяний тортик був у руках, і дівчина, весело розмахуючи коробкою, ступила на проїжджу частину, щоб перейти дорогу. Раптом нога підвернулася, і Сніжана прямісінько по льоду полетіла на дорогу. Заплющила очі, і намагалася руками пригальмувати, та все було марно — слизький лід лише додавав швидкості, і вона замість того, щоб зупинитися, продовжувала ковзатися у небезпечному напрямку. В голові задзвеніло: «Це якесь дежавю. Все це колись було, але ж та пригода трапилася уві сні».

Білявка, не маючи змоги зупинитися, мчала прямо під колеса величезному «позашляховику», який загальмував в останній момент, прямісінько перед обличчям переляканої дівчини. Сніжана полегшено видихнула, але приготувалася почути від водія купу лайливих слів і порівнянь із різними видами тварин, тому просто заплющила очі.

Та яке ж було здивування, коли сильні руки без жодних нарікань легко  підняли її і поставили на ноги. Вона не відчувала агресії, навпаки — чоловік поводився аж занадто лагідно і дбайливо, тому дівчина наважилася розплющити очі. І ледь не втратила свідомість від здивування. Сніжана не могла повірити, що опинилася в обіймах чоловіка зі сновидіння, зі свого нещодавнього марення, яке аж ніяк не хотіло її більше відпускати. Дівчина задерла голову вгору і зустрілася очима з пронизливим поглядом, замилувалася гострими вилицями водія, який навіть і не думав накидатися на неї з лайкою, а тільки посміхався. Нарешті до її свідомості дійшло, що він щось питає:

— Красуне, з тобою все гаразд?

Слабо кивнула, не вірячи своїм очам. Повз них пролітали автомобілі, розлючено сигналячи довгими гудками, та їм не було справи ні до кого. Чоловік ніжно провів рукою по її білявому волоссю і прошепотів:

— Сніжинко! Більше ти від мене нікуди не втечеш. Я тебе триматиму міцно-міцно і ніколи не відпущу.

Сніжана нервово захихотіла і навіть не звернула уваги, що він назвав її ласкавим прізвиськом, яким її наділили найрідніші люди.

«Звідки він знає, як мене звати?! Та це не так і важливо. Головне, що я знову його зустріла!» — блискавкою промайнуло в голові.

Напевно, доля пожартувала і подарувала їй другий шанс на щастя. Посміхнувшись, теж прошепотіла у відповідь:

— А я вже нікуди не поспішаю … — щічки залив рум’янець.

Чоловік сягнув рукою до нагрудної кишені і витягнув звідти жіночу шапочку, її шапочку, яку вона сама обшивала пайєтками та бісером:

— Сніжинко! Вибач, що не відрекомендувався. Мене звати Матвій, а ти — Сніжана? Правильно?

— Так, але звідки ти знаєш? — на очі чомусь навернулися сльози.

— Я тебе шукав у соцмережах і, до речі, написав повідомлення, та ти була поза зоною. А ще вирішив їздити по цьому шляху і сподіватися на зустріч. Сніжинко, одягни шапочку, а то замерзнеш, і перетворишся на крижинку.

«Піца щастя точно працює. А можливо, це сама доля пішла мені назустріч?» — подумала Сніжана.

Нарешті вони опам’яталися, ніжно подивилися один одному у вічі і весело засміялися, усвідомивши, що зараз просто заважають руху транспорту. Звісно ж, чоловік запропонував відсвяткувати казкову ніч разом, на що білявка із задоволенням згодилася. Сніжка і Матвій обійнявшись, нібито все життя чекали один одного, посідали у «позашляховик» і поїхали святкувати разом Новий рік. Кожен із них відчував, що нарешті знайшов саме ту людину, з якою можна розділити всі радощі і печалі. Хоча зараз вони думали лише про майбутні радісні миті. Обоє відчували себе так цілісно, ніби половинки, які у багатомільйонному місті нарешті змогли відшукати один одного. А новорічні вогники створювали казкову атмосферу, запрошуючи закоханих у світ любові та щастя.

Уже згодом, Матвій жартуватиме, що став для своєї Сніжинки-Попелюшки принцом, який шукав її не по загубленому кришталевому черевичку, а по шапочці з блискітками. А Сніжка кожного року, наряджаючи ялинку кольоровими кульками разом із коханим Матвієм та двома донечками розповідатиме, як одного разу потрапила у справжню казку, де на її шляху зустрілися смішний бородатий цап, кумедна мавпочка та олень, який займався доставкою піци.