Епілог

Епілог

Коли в його двері подзвонили, він сидів сам у квартирі перед дзеркалом. Поряд лежав Руф, котрий чомусь навіть вухом не ворухнув на дзвінок. Долоні чоловіка, були повністю занурені в сиве волосся, щетина вже давно перетворилась на рідку бороду, а єдиним звуком за весь день в кімнаті було його важке дихання. Він був одягнений в світлий літній костюм, котрий здавався більшим на кілька розмірів від потрібного.

Він не встиг підвестись до дверей, як вони відчинились і звідти до нього зайшов чоловік зі знайомим обличчям. Здавалось він кожного дня бачив цю людину – голубі очі, висока рівна статура.

- Ви хто? – запитав він. – І як ви сюди потрапили? Я Вам не раджу далі проходити, Руф не любить гостей.

Але Руф мирно лежав на підлозі і лише моргав з розумінням очима, ніби підтверджуючи, що не любить.

- Це я, Женя, - відповів чоловік, - ти знову не впізнаєш мене? Мені здається тобі стає гірше, давай я зателефоную лікарю.

- Не чіпай мене! Женя втік! Для чого Жені я, для чого йому повертатись? – чоловік заплакав і відвернувся від дзеркала до столу. – Подивись на стіл, там ти знайдеш блістер від ліків – я щойно прийняв все по призначенню. Не потрібно мені ніякого лікаря. Ти думаєш, що прислав мені дзеркало і можеш так просто повернутись в моє життя?

- Я тобі не присилав ніякого дзеркала. Дзеркало було завжди з тобою.

- Та що ти таке говориш? То може це я успішний бізнесмен, з дзеркалом, котре мені допомагає? Може це я тата довів до смерті? Хіба не я сиджу тут сам все життя і чекаю, коли ти здохнеш десь там?

- Хто має здохнути десь там? Ти з ким зараз говориш, Женя?

Чоловік різко обернувся і побачив поперед себе лише пусті стіни й дзеркало. На вікнах крізь тоненькі тюлі пробивався вираз грат. Підійшовши до дверей, він безсило вдарив їх обома руками, притулився чолом до них і повільно з’їхав до долу на підлогу.

Крізь сльози він бачив не своє помешкання, замість Руфа стояв жовтий стілець, ніякого дзеркала, ніякого брата не було. В цю мить двері відчинились і до нього ввійшов чоловік в халаті – це був його лікар – Томаш.

- Привіт, Женя! Як ти себе сьогодні почуваєш?

- Чесно? Якось не дуже. Знову якісь видіння, ніби в мене є брат.

- Ну видіння це для людини норма. Головне, що ти вже відрізняєш реальність від цих своїх видінь. Завтра за тобою приїде Нада і я планую тебе перевести на дистанційне лікування. Будеш до мене раз в тиждень навідуватись. Разом з Надою.

- А Руфа і Артура можна буде з собою брати?

Лікар подивився на мене здивовано, посміхнувся і відповів:

- Ну звісно можна. Це найкраща реальність, котра тебе витягне з того світу.