Дивіться, що тягнете до рота

Джісон був на балу, який йому зовсім не подобався, надто багато людей, надто душно і непотрібних питань у бік другого наслідного принца Темного королівства. Захопивши з собою декілька закусок він тихо вийшов з замку на задній двір. Перед юнаком розкинувся розлогий та темний ліс, який завжди манив його своєю темнотою. Час від часу Джісон виходив туди, щоб набратися сили та зібратись з власними думками.

Надто великий тиск був на нього з боку матері та батька, які розуміли, що їх старший син не стане на їх місце, адже він був надто мрійливим, та не приземленим.
Хан видихнув та закинув у рот декілька горішків. Солоний смак прокотився по його язику, змусивши зажмуритися від задоволення. Піддавшись незрозумілому пориву, він рушив у бік лісу, залишивши позаду високі стіни темного замку, та вечірню метушню балу.

Чим ближче Джисон підходив до темного лісу тим більше відчував незрозуміле полірування у тілі. Пройшовши досить далеко він відчув, як одяг на його тілі рветься, та не встиг він усвідомити всю плачевність ситуації, як вже став красивим оленем. Зляканий звір погнав у глиб лісу. 

Принц Світлого королівства Мінхо, цього ранку збирався на щорічне традиційне полювання, яке проводилось у знак дружби з Темним королівством, і проходило у лісі, на території другого.

- Чому я маю їхати? - обурювався юнак вдягаючи на себе мундир 

- Тому, що це ваш обов'язок, Ваша Величність, - спокійно відповів йому Синмін, вірний друг та радник Мінхо. 

- Я і без тебе це знаю, - буркнув у відповідь брюнет, та глянув на себе у дзеркало, - І що? Я маю принести їм одного оленя?

- Нащо ви питаєте очевидні речі? Якщо і так знаєте відповідь, - повернувся до нього

Синмін записуючи щось у свій блокнот.
Мінхо нічого йому не відповів, та просто вийшов з кімнати. Він ненавидів цю традицію до глибини душі. Нащо вбивати тварин заради власної потіхи. Убивство, аж ніяк не є символом миру.

Весь на нервах хлопець вийшов на двір, де на нього вже чекав приготований кінь. Він застрибнув на нього та смикнувши ліци помчав у бік Темних земель.

Їхати принцу довелося довго, адже території обох земель були чималими. Тож коли він добрався до лісу, у нього не було жодного бажання полювати на когось. Мінхо просто хотів повернутися у тепле ліжко, та додивитися свій прекрасний сон. Але життя було жорстоким, тож він скакав по темній гущі лісу, вишукуючи поглядом іншу фігуру на коні, але принца Темних земель ніде не було видно 

- То що я один, як дурник пішов на це полювання, - бурчав собі під носа юнак, спішуючи коня та оглядаючись по-боках.
Неподалік він почув дивний шум, на який різко озирнувся натягуючи у руках тетиву лука. Лі глибоко дихав тримаючи у пальцях стрілу, виглядаючи у хащах дикого звіра. Хо не знав, чи був це звичайний олень, чи хтось страшніший за нього. Та неочікувано з боку від нього вийшов олень, він не боявся Мінхо, який все ж випустив стрілу в дикого звіра. Той дико крикнув, та почав завалюватись на бік. Мінхо видихнув та підійшов до нього. Йому було щиро шкода тварину, але схоже стріла пройшла по скосу і звір був поранений, але не смертельно, тож він вирішив, що забере його до себе, в ролі трофею, а потім випустить, коли той виздоровіє. Сказано, зроблено. Люди привітали принца та позаздрили тому, якого красивого оленя він підстрелив. 
- Це все Синмін? - тихо запитав Мінхо, коли

люди помалу почали розходитися.

- Так, Ваша Величносте, - так само тихо відповів йому Кім, та продовжив усміхатися людям.

- Цей олень не мертвий, викличи йому лікаря, нехай перв'яже його рани, а коли йому стане краще відправ назад до лісу, - майбутній король встав з трону та направився до виходу з зали  

- Я зробив це ще 15 хв тому, Ваша Величносте, - послідував за ним Синмін. 

Та обоє хлопці завмерли перед самими дверима, адже на весь зал пролунав стогін. Повільно, надзвичайно повільно Мінхо і Синмін розвернулися, щоб поглянути хто видав ці звуки. Було зрозуміло, що дика тварина не могла зробити такого. Лі зцепенів коли побачив посеред залу голого пораненого Джісона. Він стояв декілька секунд і не міг нічого зробити. Синмін був швидшим за нього. Брюнет підбіг до принца, що лежав, на землі, на ходу кричачи сторожовим за дверима, щоб покликали лікаря. Він прикрив його наготу своїм мундиром. За ним до Хана підбіг Мінхо. Його думки були надзвичайно хаотичними, але одне він розумів дуже ясно. Він підстрелив, і ледь не вбив принца Темного королівства. 
Буквально за декілька хвилин у залі був лікар, а двері були щільно прикриті.

- Ви ж розумієте, що інформація про те, що принц у нашому королівстві у такому стані, не має поширитися далі за межі цієї кімнати? - спокійно і разом з тим погрозливо пмтає Мінхо у лікаря, що з кожним його словом білів все більше. 
- Так, Ваша Величносте, - проговорив старший чоловік підходячи до Джісона, що тихо стогнав
Він оглянув його, та тихо сказав:

- З ним все впорядку за виключенням поранення стегна. Правда ваша стріла лише трохи зачепила його, але все ж треба правильно обробити поранення. Та й ходити він зараз не зможе. Його треба перенести в якусь з кімнат, щоб я міг зробити все, - як тільки він договорив Мінхо підходив Хана на руки та поніс у бік трону. Синміну не потрібні були пояснення. Він мовчки послідував за хлопцем та допоміг відкрити потаємні двері, які вели прямо у спальню принца. Мінхо акуратно поклав блондина на ліжко, та вкрив покривалом. Совість гризла його з того самого моменту, як він підстрелив цього оленя. Хіба ж він міг знати, що ним виявиться Джісон, який давно йому подобається. Але через свої статуси, вони "ворогують". Мінхо здавалося, що їх симпатія взаємна. Адже на спільних застіллях, а їх було чимало у сусідніх королівств, вони могли говорити про все на світі. Проте були змушені зберігати субординацію. Хлопці всього декілька разів зустрічались не на офіційних заходах. І Мінхо впевнено може сказати, що це були найщасливіші моменти всього його життя. Йому здавалось, що у цьому невисокому юнаку він знайшов свою рідну душу. Та зараз Лі зробив з ним таке. Але ж юнак не знав, що Джісон може виявитись цим гордим звіром. Надто багато шкодувань зараз переповнювали його душу.