Відблиск

Після тяжкого дня я повернувся додому. Працюючи приватним детективом, я рідко маю хоч один вільний день просто для себе, але, всівшись у крісло, не міг позбутися думки про одне фото: справу про вбивство, в якому я був безсилий, справу, після якої я більше не зміг спокійно спати. Я чітко пам'ятаю її схололі, посинілі губи й її бездиханне тіло, що лежало в коридорі вітальні, і кожного разу завдяки цьому фото я не дозволяю собі забути про ярість і біль, якими живу останні десять років. Відклавши знімок, я озирнувся. Абсолютний безлад у кімнаті зовсім не поєднувався з відмінною чистотою робочого столу та дошки з уликами, на якій уже котрий рік бракувало якоїсь незначної деталі, завдяки якій я зміг би спіймати вбивцю моєї дружини.

Завдяки номерам машини, яка була продана та перевезена в Огайо 9 років тому, я знаю, що вбивця був із цього міста. Також у мене є зображення частини його обличчя, оголеного від маски, яка, очевидно, була порвана під час сутички з Едалін. Воно потрапило на камери відеоспостереження і здається мені до болю знайомим, хоча я не знаю, чи бачив його раніше. Та я точно знаю, що бачив його 3 тижні тому у відображенні вітрини магазину, але щойно я обернувся, щоб погнатися за ним, але його лик зник з моїх очей. Відтоді я не можу думати ні про що інше. Я знаю, що це був він, я бачив його очі. Підвівшись зі стільця, я підійшов до відчиненого вікна. Який дивовижний вид відкривається з 6-го поверху квартири на околицях Каліфорнії! Я зняв цю квартиру 5 днів тому, щоб повністю заглибитися в розслідування вбивства.

Як раптом, перервавши мої думки, задзвонив телефон. Піднявши слухавку, я почув:

- Адам?

- Адам!!!

- Добрий вечір, звідки ви маєте мій домашній номер?

- Адам, це ж я, ти що, забув мене?

- Можливо, ви могли б нагадати ваше ім'я?

- Слухай, Адам, це дуже важливо для нас, тому не треба придурюватися. Пам'ятаєш, як ти відпалював у барі тиждень тому?

- Вибачте? Що ви маєте на увазі? Я навіть не п'ю, можливо, ви мене з кимось сплутали.

- Та не пудри мізки, краще глянь на свою стопу.

З побоюванням та нерозумінням усього, що відбувається, я підняв ногу, і мене охопив первісний страх: там було набито татуювання

(Мартенлел 2004.8.16. Пам'ятаєш?)

Дівоче призвище Едалін та дата її загибелі

- Хто ти?!  викрикнув я.

- Адам, ну не хвилюйся, тобі потрібно згадати

Він поклав слухавку.

Трясучись від страху та злості, я спробував передзвонити,але номер був недоступний.

Хто, коли, чому? Я цього не пам'ятаю. Цей голос - де я міг його чути? Звідки він знає про смерть Едалін? Мій мозок переповнювала безліч запитань. Я не міг у це все повірити, дивлячись на татуювання. Спробувавши його стерти, я зрозумів, що воно справжнє та свіже. Поспіхом я почав оглядати своє тіло та знайшов ще з десяток татуювань з подробицями вбивства, які ніхто ніяк не міг знати...

Окрім вбивці, але ці татуювання вже загоїлися, звідки...

Раптово я почув стукіт у двері. Взявши револьвер, я повільним кроком попрямував до дверей. Глянувши у вічко, я нікого не побачив, але в цей момент почув якісь звуки зі своєї кімнати. Та то була лише ручка, що впала, але після того, як я повернувся до дверей, вони були розчахнуті.

Він уже тут. Перевіряючи кожну кімнату по одній, я попрямував до ванної. Шторка ванної була прикрита, я не пам'ятав, чи залишав її такою. Я вистрелив у неї, постріл оглушив мене, але, відкинувши шторку, я нікого там не побачив. Лише у відображенні побитої плитки я побачив його обличчя й не встиг обернутися, як мене оглушив важкий звук. Я лежав на підлозі в калюжі власної крові. Підвівшись, я озирнувся, я абсолютно не розумів, що сталося. На стіні був відбиток від мого пострілу. Подивившись на дзеркало, я побачив, що воно закрите чорною тканиною. Вийшовши в коридор, я побачив, що всі дзеркала були так само прикриті. У квартирі не було слідів нікого іншого, крім мене. Перевіривши двері, я побачив, що вони зачинені зсередини. Прийшовши до своєї кімнати, я побачив невеличке дзеркальце, яке висіло в самому центрі кримінальної дошки, воно також було накрите тканиною. Спотикаючись, я дійшов до дошки та зняв тканину.

Пред собою я побачив обличчя вбивці з отвіром від кулі поміж очей.В агонії я спробував зірвати маску зі свого обличчя, але в мене нічого не виходило.Я відчув пекельний біль і побачив обривки шкіри в своїх закривавлених руках.. Я взяв ніж, схований у шкатулці під ліжком, та зрізав маску. Коли я впав на підлогу, мої очі налилися кров'ю, мій голос перетворився на стогін, а у вухах був лише глухий бездушний шум тиші.Біля мене лежало фото тіла Едалін. Взявши його в руки, я востаннє подивився на нього

Я згадав...