Забутий маєток над прірвою

Запах кориці над прірвою

​Вітер за вікном вив так, наче намагався зірвати старий маєток зі скелі та скинути його у темну, вируючу прірву нанизу. Дерев’яні віконниці гнігнітили тривожним рипінням, а крижаний протяг блукав порожніми коридорами, піднімаючи в повітря багаторічний пил.

​Я здригнулася, коли важкі дубові двері за моєю спиною клацнули самі собою, відрізаючи останній шлях до відступу. Замок заклинило з глухим, остаточним звуком.

​Але найстрашнішим був не замок.

​Повітря всередині закинутого будинку раптом змінилося. Крізь звичний важкий сморід вогкості, гнилі та старої деревини раптом пробився тонкий, абсолютно чужорідний тут аромат. Запах солодкої, свіжої кориці.

​У будівлі на краю кручі, де десятиліттями не ступала нога людини і де від холоду замерзав подих, пахло так, ніби на кухні щойно вийняли з печі домашню випічку. Цей затишний, теплий запах серед липкої темряви здавався чимось настільки неприродним, що по спині пробіг крижаний шовк страху. Хтось або щось завзято намагалося створити ілюзію життя в будинку, який давно належав мертвим.

​Піднявши ліхтар, я спрямувала промінь світла на підлогу.

​У товстому шарі сірого пилу чітко вимальовувалися свіжі сліди. Вони вели від самих дверей углиб довгого темного коридору. Але це були не людські відбитки. Сліди виглядали так, ніби хтось пройшов тут босоніж, залишаючи дивно вузькі, витягнуті відбитки з занадто довгими фалангами пальців.

​Крок. Ще один. А потім сліди раптово обривалися просто посеред коридору. Ніби той, хто йшов попереду мене, зненацька розчинився в повітрі.

​Або піднявся до стелі.

​Я повільно перевела промінь ліхтаря вгору і завмирала. На тому місці, де обривалися відбитки, на підлозі ледве відблискувало щось металеве.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше