Розділ 46. Свято Першої стихії

Олена вкотре покрутилася перед дзеркалом. Очі світилися яскравіше за камені, що прикрашали ліф вишуканої сукні. Так шикарно вона ще ніколи не виглядала. Це ж треба, що робить з дівчиною передчуття майбутнього балу. Взагалі-то, Олена вважала себе людиною приземленою і раціональною, не якоюсь екзальтованою дівчинкою, що захоплюється спогляданням свого відображення в дзеркалі. Але, виявляється, і їй цілком притаманні наївні емоції Попелюшки. Ура! Вона їде на бал у сукні від доброї Феї. Господи, як же це безглуздо! Але факт залишався фактом. Щаслива усмішка не збиралася сповзати з обличчя. Забулася і вчорашня страшна ніч, і те, що підступний шантажист у будь-який момент може зробити чергову спробу привести погрози в дію, і те, що Олена перебуває в чужому ворожому світі. Забулося все погане. Здавалося, як у казці про Попелюшку, попереду лише танці, веселощі та зустріч із прекрасним принцом. Щоправда, навіть у казці магія закінчилася рівно опівночі, і Попелюшка повернулася до своїх проблем. Ну то й що! Олена змахнула неприємні думки. Подумаєш, опівночі. Опівніч — це ще коли буде, до того часу ще треба дожити, а поки що Олена віддасться своїм нехай наївним, але таким чарівним емоціям.

— Ви будете найкрасивішою Феєю на святі, — з захопленням видихнула Маріелла.

Вона стояла поруч і, як не дивно, не виявляла жодних ознак нетерпіння. Зазвичай непосидюча, принцеса сумирно чекала, коли Наставниця закінчить додавати останні штрихи своєму образу. Втім, не важко зрозуміти, що змушувало Маріеллу стримуватися — вона передчувала, який фурор влаштує серед подружок-Фейлін, коли з'явиться на святі не в супроводі батька чи старшого брата, як це було завжди, і як це зроблять інші, а пліч-о-пліч з Наставницею. Нехай бачать, що Маріелла не якась там наївна мала, а повноцінна рівноправна борчиня за трон.

Втім, по тому, як Фейліна ретельно попрацювала над своїм образом, можна було припустити, що справити враження їй хочеться не стільки на подружок-Фейлін, скільки на якогось юного красеня Осяяного.

— Ну ось, я готова, — усміхнулася Олена. Їй не хотілося далі випробовувати терпіння Маріелли. — А ви, Фейліно, готові підкорювати серця кавалерів?

— Ще й як готова, — підморгнула принцеса, щічки якої спалахнули рум'янцем.

Наставниця та учениця вийшли з палацу і попрямували в парк. Там панувала дивовижна атмосфера. Здавалося, саме повітря було наповнене ароматом свята. Весело дзюрчали фонтанчики, в бризках яких мерехтіли веселки. Всюди були розставлені невисокі, блискучі, наче бенгальські вогні, ліхтарики. На акуратно підстрижених кущиках розвішано різнокольорові цукерки на радість дітям. У небі на висоті кількох метрів над землею зависли тисячі блискучих повітряних кульок.

Олена йшла неспішно, насолоджуючись чарівним видовищем. Однак Маріелла, яка бачила таке оздоблення парку далеко не вперше, не давала Наставниці надто знижувати швидкість. Принцеса поспішала скоріше дістатися Смарагдової Галявини — місця, де мали відбуватися основні події свята.

Ще за кілька метрів до цілі Олена почула, як весело та збуджено перемовляються гості. Серед їхніх голосів особливо вирізнявся чийсь пронизливо високий.

— О! Фея Доната знову ввімкнула ультразвук, — хихикнула принцеса. — Кузина вважає, що чим голосніше і дзвінкіше вона сміється над своїми ж жартами, тим більше буде причарований Осяяний Найт.

Втім, коли Олена та Маріелла вийшли на галявину, всі голоси стихли, навіть ультразвук Донати. Під поглядами сотень гостей стало незатишно. Принцеса, звична до такої уваги, поводилася спокійно і велично: мило усміхнулася присутнім і чемно кивнула голівкою. Олена поборола збентеження, надала погляду спокійної величі і наслідувала приклад Фейліни. Після цього гості повернулися до перерваних розмов, а Маріелла почала ходити між ними, перекидаючись вітальними фразами.

Олена жодного уявлення не мала, з ким Фея Елен має бути знайома, а з ким ні, тому вирішила, що розумніше ходити поряд із принцесою, повторюючи за нею як папуга слова привітання. Так Олена точно не видасть себе тим, що не знає імені якоїсь давньої подруги.

Обійшовши по колу кілька груп гостей, Наставниця та учениця підійшли до найгучнішої та найчисленнішої. Хто б сумнівався — у центрі знаходився Найт, оточений парою десятків Фей, кожна з яких зі шкіри пнулася, щоб привернути до себе увагу принца. Найвигіднішу позицію займала висока худорлява дівчина зі світлим кучерявим волоссям у шикарній червоній сукні. Вона тримала принца під руку і кожні кілька хвилин заливалася неприродним пронизливим сміхом. При цьому погляд її не був сконцентрований на самому Найті, як у деяких Фей, котрі ловили кожне його слово. Вона сканувала конкуренток, намагаючись вирахувати найнебезпечнішу. Жартуватиме і чіплятиме, щоб виставити ту в очах принца в невигідному світлі.

Олена здогадалася, що ця білява красуня з ямочками на щоках і є Доната. Що ж, батько підшукав для сина непогану партію. Висока струнка дівчина чудово виглядала поряд із високим спортивним хлопцем. Гармонійна пара. Дідько! Чому від цієї гармонії стає гірко? Казковий настрій, з яким Олена збиралася на свято, несподівано почав втрачати фарби. Що це? Знову комплекси щодо власної повноти? Чи ревнощі? Але це почуття тут недоречне. Донаті можна лише поспівчувати. Принц має іншу дівчину. Мабуть у сто разів красивішу і стрункішу за Донату. Думка про іншу дівчину Найта чомусь ще більше вдарила по святковому настрою. Ні, все-таки це ревнощі. Якесь безглузде ірраціональне бажання, щоб хлопець зі срібними очима дивився лише на тебе. Або грець із ним, нехай дивиться на будь-кого, але помічає тільки тебе. Нехай відчуває те, що зараз відчуває Олена. Вона посміхалася і кивала десяткам Осяяних, але помічала лише Найта. Еге, от скажіть на милість, як вона могла так захопитися принцом? Не було в неї інших проблем, як запасти на хлопця з іншого світу, який має цілих дві дівчини на вибір: хочеш тут, хочеш там.