Розділ 30. Урок танців

Слуги прийшли забрати стіл для сніданку. Лена чекала, що Найт піде за ними на вихід. Вона б не відмовилася трохи перепочити. Знову почала відчувати легке запаморочення. Але принц і не думав залишати апартаменти.

— Ще один момент, про який не встиг вам розповісти — це танці, — Найт вирішив продовжити лекцію.

— Ну, інформація про тутешні танці не така вже й важлива для мене, — махнула рукою Олена. — Я придумаю, як викрутитися. Пошлюся на нездужання і посиджу осторонь. Подивлюся на гостей зі сторони.

— Ідея гарна, — кивнув принц, — але не враховує однієї з місцевих традицій. Перший танець...

— О Боже! Що, і тут не обійшлося без насильницького вибору почесної пари, яка почне бал?

— Так. І якщо ви прийшли на бал, і вибір упав на вас, відмовлятися не можна. Це найгрубіше порушення етикету.

— Не думаю, що король зверне увагу на мою скромну персону.

— Не забувайте — ви у палаці почесний гість, — заперечив Найт. — Й імовірність, що честь буде надана саме вам, висока.

— Дідько! Доведеться все-таки пропустити свято, — з досадою сказала Олена.

— Ви так боїтеся місцевих танців? — усміхнувся принц. — І вам не буде прикро, що така старанна робота Адель виявиться марною?

Олена подивилася на свою розкішну бірюзову сукню. Її ліф, прикрашений рядами дорогоцінних каменів переливався і виблискував, освітлений променями ранкового сонця. Так, їй буде прикро. Ще й як прикро!

— Я можу легко навчити вас вальсувати, — спробував підбадьорити Олену Найт.

— Вальсувати?

Це змінювало справу. Вже що-що, а вальс сяк-так Лена танцювати вміла. Перед випускним дві однокласниці, нерозлучні подружки Любочка Арутюнян та Юлечка Ярмоченко взялися навчити вальсувати всіх бажаючих. Охочих виявилося напрочуд багато. Практично всі дівчата і більшість хлопців самовіддано пройшли прискорені курси від подруг, які легко впоралися із завданням, адже займалися бальними танцями з семи років.

— То мова про звичайний вальс? — ще раз перепитала Олена.

— Це не зовсім вальс. Тобто називається танець вальсом, але виконується дещо інакше, ніж на землі.

— В чому різниця?

— Відмінність не суттєва. Говорячи простою мовою: не раз-два-три, раз-два-три, раз-два-три, а раз-два-три-чотири, раз-два-три-чотири, раз-два-три-чотири.

— Та це зовсім інший танець. Анітрохи не схожий на вальс, — обурилася Олена. — Потрійний рахунок — його головна риса.

Олена глянула на свій блискучий бірюзовий шедевр із тугою. Він так і залишиться висіти на картонному манекені, бо їй нізащо не освоїти новий танець за кілька коротких уроків.

— Не хочете хоча б спробувати? — Найт підійшов до крісла. Очі іскрилися. — Насправді все дуже просто.

Плавним ривком він спонукав Лену підвестися. Обхопив за талію і взяв її праву руку в свою.

— У тутешньому вальсі головне — довіритися партнеру. — Принц вже притиснув Олену до себе. — Ви мені довіряєте?

Ні, вона не довіряла. Вона не знала, чого Найт хоче від неї. Не знала, навіщо він переміщається між світами. Не знала про нього майже нічого. Як вона могла довіряти?

Принц тихенько почав рахувати: один-два-три-чотири... і впевнено повів Олену, спонукаючи робити дивні па. Це справді було не важко. У неї виходило. Вона слухалася безмовних команд, що подаються тілом. Все ж таки довірилася? Ні, принцу Олена, як і раніше, не довіряла, а ось його міцним рукам — так. Вона пам'ятала, як вони надійно підтримували її, коли вона летіла. І зараз вони міцно притискали, впевнено спрямовували, не давали збитися з ритму.

Принц кружляв Олену все швидше і швидше, темп ставав шаленим. Вона вже не чула рахунок, вона чула чарівну музику. Якоїсь миті їй здалося, що ноги відірвалися від підлоги, і вона летить. Та ні, не здалося, Найт справді підняв її, і вони пливуть на хвилях шалено гарної мелодії. А наступної миті Олена раптом опинилась у кріслі і неприємне поколювання у скронях змусило її розплющити очі.

От халепа! Знову знепритомніла?! Та скільки можна? Мало їй проблем, ще й хвороба безглузда прив'язалася?

— Ви знову втратили свідомість, — голос Найта пролунав над самим вухом. — Як почуваєтеся?

— Вже краще.

— Гаразд, — кивнув принц. — Знаючи вашу палку любов до настоянки Вальміра, використав зовсім невелику кількість. Неприємні відчуття зведуться до мінімуму.

Найт акуратно розтирав Лені скроні, легенько торкаючись пальцями шкіри. Так, медсестра діяла набагато амплітудніше. Але Олена не купилася на доброту принца-лікаря — зараз він вимагатиме щось натомість.

— Сподіваюся, ви оцінили мою делікатність і зробите мені невелику послугу.

Ну от! Що і треба було довести.

— Ваше нездужання викликає в мене певні побоювання. Необхідне більш ретельне обстеження. І навіть не обстеження, а я б сказав — розслідування.

— Не морочте мені голову, — Олена з роздратуванням відштовхнула руки Найта від своєї голови. — Говоріть вже як є.

— Симптоми, які я у вас спостерігаю, хоч і схожі на симптоми перевтоми, але можуть говорити і про іншу хворобу.