Розділ 25. Таємничі смерчі

Горислав кинув швидкий погляд туди, звідки долинав вереск.

Прямо з гущавини, куди не доходило світло, на мирних жителів Лісограда вихопилися кошлаті тіні. Песиголовці, які непомітно прослизнули за ними й вичікували слушної миті, більше не ховалися. Їхній напад був блискавичним і нещадним. Перша потвора одним стрибком збила з ніг молодого лісовика-вартового, розриваючи його тіло навпіл, а інші, стікаючи гарячою слиною, з лютим гарчанням кинулися прямо на Лукаву та Сніжинку. Позаду них вже зчинився голосний лемент - кілька тварюк напали на лісовиків на подвір’ях.

Спокій і умиротворення, які Горислав відчував ще кілька секунд тому,  умить випарувався, змінившись шаленою люттю. Він не встиг схопити сокиру - тіло перевертня зреагувало швидше, знову наливаючись звірячою силою для нового, смертельного бою в самому серці Лісограда.

Затишна тиша поселення розлетілася на друзки, потонувши в хаосі та криках. Горислав, не маючи часу підвестися, перекотився через голову, дивом ухиляючись від пазуристої лапи, що знесла шматок мохового стовбура прямо над його вухом. Він схопився на ноги, і його єство таки підкорилося дикій звірячій суті: хребет вигнувся, обличчя видовжувалося, а з горла вирвався глухий громовий рик перевертня. Перетворившись на велетенського звіра,  він вчепився в горлянку першого песиголовця, збиваючи потвору з ніг, але раптом з темних заростей тернів вискочило ще троє.

Зовсім поруч так само люто ревів Боривітр, відбиваючись важкими кулаками, але гострі зуби чудовиськ безжально дерли його шкіру. Нападники діяли як злагоджена, голодна зграя. Вони затискали захисників у кільце, відтісняючи лісовиків від Цілющого гроту. Вороги заповнювали простір, заплямовуючи священну лісову траву чорною, смердючою падаллю.

У якийсь момент ситуація стала критичною. Перевага песиголовців була пригнічуючою. Горислав опинився в самому центрі кривавого виру. Оточений чотирма масивними тварюками, він стікав кров'ю від глибоких рваних ран на плечах. Його рухи сповільнювалися, важкі лапи потвор притискали перевертня до землі, а ікла вже клацали біля самої його шиї. Лукава розпачливо кричала, намагаючись пробитися до нього, усім іншим було теж несолодко. Смерть стояла за крок від кожного з них.

Аж раптом...

 Звуки бою ніби захлинулися в раптовому незрозумілому свисті. В ту ж мить простір Лісограда здригнувся. Здавалось з нізвідки, прориваючи живий зелений купол дубів, налетіли невеликі шалені сніговісмерчі. Біла сліпуча круговерть із тисяч крижаних голок з диким ревом закрутилася навколо. Смерчі з усього розмаху вдарили по песиголовцях. Потвор підхопило магічними вихорами, їхні важкі тіла миттєво обростали кригою прямо в повітрі, перетворюючись на застиглі криваві статуї. Мить і шалений тиск вітру просто розірвав заморожених чудовиськ на дрібні скляні друзки, розвіявши їхній прах по всьому поселенню.

Коли смерчі так же раптово зникли як і з’явились, у Лісограді запанувала абсолютна, мертва тиша. 

Крижана кірка, що вкрила землю після магічного смерчу, тріщала під вагою тіла перевертня. Горислав важко, із глухим стогоном перевернувся на бік і сперся на тремтячі лапи. Тіло слухалося неохоче. Сила ведмедя повільно відступала, лишаючи по собі пекучий біль від глибоких рваних ран на плечах та грудях, з яких на паморозь цівками збігала гаряча кров. Перевертень заплющив очі, струшуючи з обличчя дрібні крижані скалки - усе, що лишилося від його смертельних ворогів. Роззирнувся на друзів - ті робили те саме - струшували з себе льодові скалки. Горислав швидко пошукав очима Сніжинку і побачив як вона стоїть навпроти Мохана і ці двої не зводять один з одного пильних поглядів.

- Що то було, га?! - розрізав тишу голосний голос Громила.

Лісовик тримався за поранене плече, був весь у крові, але загалом тримався добре. Іншим теж дісталося - Яромир тримався за руку, з якої стікала кров, Боривітр важко дихав, намагаючись руками зтулити докупи рвану шкіру на боку, кілька лісових жінок у своїх дворах намагались заспокоїти наляканих дітей. Але загалом, найбільше дісталось Гориславу. Тож могло бути і гірше.

- Що то було, га? - продовжив Громило, переводячи погляд з одного товариша до іншого. - Звідкіля узявся той смерч, та ще й не один?! Я думав ми залишили крижане прокляття у Яв!

- Це закляття. - тихо, ледь чутно проскрипів Мохан, і в його голосі проглядав первісний жах. - Я бачив його лише раз, коли був ще зовсім молодим. Це мова Прадавніх - епохи, коли Нав ще не був розділений, а володар Зимового Престолу тримав у покорі обидва світи.

- Про кого це ви? - нерозуміюче спитав Яромир.

- Про Білобога. - відповів Громило і кинув швидкий погляд на снігову незнайомку, яка незворушно стояла неподалік, не втручаючись у бесіду.

- Ви не розумієте, що привели сюди, до нашого Лісограду. - мовив хмуро Мохан. - Ви привели сюди нашу погибель.