Розділ 20. Та хто ж ти така!?

Яромир закричав від болю і вже за мить його свідомість викинуло у реальний світ. Бузкові очі відуна широко розплющилися, з носа цівкою потекла гаряча кров. Древня магічна сила з неймовірною жорстокістю безцеремонно виштовхнула його назовні з голови дівчини. Слідопит не втримався на ногах, відлетів назад і важко впав прямо на підлогу хатини. Горислав та Лукава миттєво кинулися до нього, а дівчина знову злякано стиснулася в кутку, важко дихаючи і явно не розуміючи, що відбулося.

Горислав першим підскочив до Яромира, підхоплюючи його під міцні плечі. Тіло слідопита дрібно тремтіло, а пальці судомило. Перевертень допоміг йому сісти, вперши спиною в дерев’яний дубовий зруб. Навколо них миттєво згрупувалися лісовики, навіть поранений Пенько через силу підвівся з імпровізованого лежака і підбіг разом із гуртом. Від вигляду товариша у нього всередині все стислося.

Яромир важко дихав, розтираючи долонями скроні та намагаючись прийти до тями. Гаряча кров густо юшила з його ніздрів, а бузкові очі  виглядали вицвілими і заляканими.

- Що ти там побачив, друже? - спитав Горисла, відчуваючи як глухо та неприродньо звучить його голос.

- Що... що це було?! - закричала перелякано дівчина, міцніше тулячись до лави.

Відун судомно ковтнув повітря, міцно вчепився за рукав кожуха Горислава і притягнув перевертня ближче до себе. Його губи затремтіли, коли він прошепотів:

- Там... - він скривився як від болю. - Там не просто забута пам'ять, Гориславе. Там щось таке, що нам не перетнути. Я бачив у її голові древніх богів. Сам Чур... стародавній охоронець кордонів випалив моє закляття і виштовхнув мене геть. Він оберігає її таємницю. Чомусь оберігає. І він був дуже розлючений.

Ці слова впали посеред хатини важкими брилами. У приміщенні запала така гнітюча, паралізуюча тиша, що навіть коні припинили тупати копитами. Лісовики перезирнулися, і на обличчі Громила вперше зникла його вічна глузлива посмішка. Лукава, яка підтримувала голову коханого, повільно звела очі на Горислава. Її бурштинові очі звузилися до котячих щілин, наповнюючись первозданним страхом перед силами, які стояли вище за всю навську та явську магію.

У грудях Горислава в цей момент закипів справжній емоційний ураган. Його суперечливі почуття до цієї дівчини скрутилися в тугий, хворобливий вузол. З одного боку, ведмідь усередині нього панічно загарчав, вимагаючи негайно взяти сокиру і завершити те, що не встигли зробити песиголовці. Якщо за її спиною стоять древні боги, то вона явно не людина і навіть не звичайна магічна істота. Як не крути, а вона, радше за все, і є епіцентр катастрофи, жива брама, через яку Нав і Яв можуть знищити одне одного вже на Дажбожий Великдень. Але з іншого боку, коли він повільно повернув голову і поглянув на перелякану дівчину, людська частина його єства здригнулася. Вона сиділа так само тихо, стиснувшись біля замерзлого вікна, ховаючи обличчя під білосніжним волоссям. Вона виглядала крихкою, самотньою і беззахисною заручницею чужої волі.

Та хто ж ти така!?

Горислав відчував дике безсилля. Вони пройшли крізь упирів, перетнули межу світів, витримали крижану хвилю, щоб опинитися в пастці, правила якої диктували самі боги. Погляд перевертня зустрівся з поглядом Лукави, і в очах своєї подруги він прочитав те саме німе питання: що робити, коли стоїть вибір між порятунком та знищенням тієї, вбити яку прийшли найстрашніші потвори Чорнобога?

Коли вона нарешті підняла голову, її ясно-блакитні очі плескалися таким диким, невимовним жахом, який, здавалося, перевищував навіть той біль, що щойно переніс відун.

- Що... що це було? Я нічого не розумію. - її голос затремтів, перериваючись на судомні схлипи. - Чому вам стало так зле через мене? Я не хочу нікому завдавати шкоди!

Вона перевела погляд зі скривавленого обличчя Яромира на величну постать Горислава, який усе ще тримав сокиру. Побачивши його гостру настороженість, дівчина судомно ковтнула морозне повітря і раптом заговорила швидко, гарячково, наче вхопившись за останню соломинку:

- Будь ласка... якщо ви кажете... якщо ці потвори прийшли звідти... відправте мене туди, відправте мене у Нав! Я благаю вас! Якщо я опинюся там, може, там моя пам'ять нарешті прокинеться? Може, там я згадаю, хто я, де мій дім, і як зупинити цей проклятий холод?

Горислав слухав її, і всередині нього знову закипіли суперечливі почуття. Пропозиція дівчини звучала логічно для людини, яка шукає порятунку, але його навське серце застережливо стислося. Забрати джерело крижаної аномалії Яв та перенести її прямо в Нав, який і без того задихався від липкої парної спеки? Це могло або врятувати обидва світи, або стати тією самою іскрою, яка підірве межу між живими та мертвими на Дажбожий Великдень.