Розділ 17. Крижана смерть

Крижана стіна мчала на них із ревом розлюченого первозданного звіра, поглинаючи залишки хат і здіймаючи в небо хмари морозного пилу. Горислав міцно тримав повіддя збожеволілого від жаху Бурана, відчуваючи, як кожна жила в його власному тілі натягується до межі. Звіриний інстинкт перевертня благав розвернутися і тікати, але бігти було нікуди - позаду лежало вимерле село, а попереду на них мчалась біла смерть. Погляд Горислава гарячково метнувся до Лукави: її бурштинові очі звузилися, руки міцно стискали повіддя, але в поставі не було страху - лише смиренна готовність зустріти кінець. Громило своїм широким тілом прикривав пораненого Пенька, а синюшний Остам безпорадно вчепився в гриву коня.

Усе вирішилося за долю секунди. Коли крижана хвиля була вже за кілька десятків кроків, закриваючи собою бліде сонце, Яромир і В’юнець одночасно вихопилися вперед. Вони стали пліч-о-пліч прямо на шляху стихії, наче два тендітні щити проти всесвітнього потопу, що нісся на них з наміром поглинути у своє черево.

Яромир високо підняв руки. Його довге біле волосся шалено розвівалося від крижаного вихору, а бузкові очі палали таким потужним світлом, що, здавалося, пропікали насуваючу лавину наскрізь. Поруч із ним В’юнець міцно вперся ногами в замерзлу землю. Молодий лісовик виставив уперед долоні, і навколо його пальців миттєво затанцювали шалені, смарагдові іскри сили землі.

- Встань, багаття Ярила, крізь кригу й туман,

Розсічи магію древніх, зламай цей обман!

Теплом первозданним наш загін обійми,

Стіною вогню від лавини спаси й сохрани! - в один голос, зриваючи горла, закричали відун і лісовик, випускаючи оберігаюче закляття пращурів.

Горислав затамував подих. Глухий, громовий крик двох магічних істот злився в один голос. З їх рук раптом вирвався сліпучий, золотаво-зелений промінь чистого тепла. Повітря навколо миттєво вибухнуло жаром, враз звідкись долинув запах весняного грозового неба, розквітлих луків та розігрітих смолою диких карпатських смерек. Ця теплова хвиля зіткнулася з крижаним цунамі з таким страшним шипінням, наче розпечену лаву кинули в море. Непроглядна біла пара вкрила все навколо, а велетенські сині брили льоду прямо над їхніми головами почали з тріском кришитися та розсипатися білосніжною порошею в обхід магічного купола. Яромир і В’юнець тримали цей бар’єр з останніх людських сил, даруючи друзям шанс вижити в самому епіцентрі цього морозного магічного гніву.

Золотаво-зелений промінь Яромира та В’юнця стримав перший натиск лавини, але стихію було не спинити. Останній відчайдушний сплеск тепла зіткнувся з крижаною масою, і замість спокійного затишшя все навколо вибухнуло скаженим, білим ураганом.

Мандрівників миттєво закрутило у дикому крижаному вихорі. Снігова круговерть була такої сили, що коней відірвало від землі, а людей засліпило білою стіною. Ураган підхопив увесь загін разом із тваринами, закрутивши їх у повітряному коловороті між небом і землею. За лічені секунди блідий день перетворився на глибоку, суцільну ніч. Магічна буря повністю поглинула сонячне світло, витіснивши його непроглядною темрявою.

Горислав летів у цій в'язкій, холодній пустці, міцно тримаючись за загривок Бурана. Кінь дико іржав, але не піддавався паніці. Перевертень гарячково ловив ротом повітря, очікуючи, що лютий мороз ось-ось перетворить його кров на кригу.

Але цього не сталося.

Попри те, що навколо вирувала справжня смерть, Горислав із подивом відчув, що крижані голки не обпалюють його шкіру. Вони здавалися звичайним холодним дотиком, нездатним пробити людську подобу чи заморозити серце. Яромир виявився абсолютно правим - магічним істотам цей вихор не був страшний. Природа Нав, яка текла у жилах Горислава та Лукавт, а також первісна сила лісовиків і водяника робила їх невразливими до цього зимового анабіозу. Схоже, ця смертельна магія була створена, щоб заколисувати й нищити саме смертних Яв.

- Тримайтеся коней! Шукайте укриття в горах! - крізь рев бурі донісся глухий, але впевнений голос Яромира. - Ця хурделиця пульсує колами! Її епіцентр десь поблизу! Ми близько до мети!

Горислав розплющив очі, звикаючи до цієї снігової бурі. Вихор ніс їх угору, прямо до підніжжя Карпат. Перевертень зрозумів, що це їх єдиний шанс. Використовуючи шалену силу самої бурі, вони мали прорватися крізь ніч і знайти порятунок серед скелястих печер або глибоких ущелин, куди ця зимова всепоглинаюча лють не зможе пробратися.

Неймовірними зусиллями, долаючи нестримний опір снігового вихору, вони нарешті дісталися крутого гірського схиу, де густо росли старі карпатські сосни. Важко повалилися у глибокі кучугури, намагаючись перевести подих серед суцільної нічної темряви, що раптово запанувала навколо. Снігова буря продовжувала лютувати над їхніми головами, але стовбури вікових дерев трохи стримували шалені пориви вітру.

Горислав першим звівся на ноги, обтрушуючи кожух. Продираючись крізь занесені снігом соснові лапи, він раптово узрів зовсім недалечко стару, потемнілу від часу дерев'яну хатину. Вона тулилася прямо до скелястого виступу.

- Сюди! - крикнув щосили, махаючи рукою товаришам. - Тут є житло!

Не гаючи жодної секунди, мандрівники кинулися до рятівного притулку. Незабаром дістались хатини, штовхнули важкі, обледенілі двері й буквально завалилися всередину хатини разом із кіньми. 

Громило та В’юнець швидко зачинили засув, відсікаючи люте виття зимового урагану. Коні голосно хуркали, тупали копитами та збивали з себе паморозь, заповнюючи простір важким диханням. Коли клуби білої пари трохи розсіялися, у хатині запала раптова, мертва тиша.