Розділ 13. Клинок та бурштинові очі

 Перевертень закричав, але звук застряг десь у горлі.. Життя Яромира повисло на волосинці під подвійним ударом нічних жахіть.

Горислав рвонув уперед, не тямлячи себе від люті. Земля здригалася під його важкими кроками, а з грудей виривалося дике, наполовину ведмеже ричання. Він бачив лише ікла упиря біля горла відуна і стрімку тінь, що летіла згори. Перевертень був готовий закрити друга власними грудьми, прийняти на себе удар пазурів і розірвати ворогів голіруч. Кожна мить здавалася йому вічністю.

Але в той самий момент, коли упир приготувався поласувати сплячим Яромиром, стрімка тінь зробила дещо дивне та несподіване. Горислав аж зупинився на якусь долю секунди, не розуміючи що відбувається.

Тінь крутонулася в шаленому, смертоносному піруеті. У світлі тліючого вугілля блідо спалахнуло довге залізо. Почувся короткий, свистячий звук розсіченого повітря, а за ним - глухий удар. Одним єдиним, неймовірно точним рухом довгого ножа тінь на льоту відітнула упирю голову, яка збиралася встромитися в шию Яромира. Огидне тіло потвори ще не встигло впасти на сніг, а невідомий воїтель уже вперся ногами в тверду заніжену землю біля постелі відуна, який, нарешті, почав прокидатися. В кутку заворушилися і лісовики.

Горислав різко загальмував, прибираючи сокиру, яку заніс для смертельнього удару, щоб урятувати друга. Він важко дихаючи і застиг на місці. Серце калатало в ребрах, як скажене, а повітря навколо було насичене важким запахом крові та ядучої сірки. Від живих упирів немилосердно смерділо, мертві ж тіла почвар просто виїдали очі своїм ядучим амбре.

Воїтель, що важко переводив подих, повільно підвівся. Рухом, сповненим хижої грації, істота скинула глибокий каптур темно-сірого плаща, підбитого темним хутром. На плечі впало дві тугі руді коси.

Перед ошелешеним Гориславом постала Лукава.

Її бурштиново-золоті очі горіли диким, первозданним вогнем у нічній темряві, а зіниці звузилися до котячих щілин. На витонченому обличчі запеклися кілька крапель темної навської крові, але в її поставі не було й краплі страху - лише холодна, смертоносна рішучість племені рутці. Вона міцно стискала довгий ніж, з якого на білий сніг повільно стікала гниль.

-  Ведмедю, ти непогано махаєш сокирою, але занадто голосно тупаєш. Упирі люблять тих, хто багато шумить. - з хижою усмішкою промуркотіла вона, і в її голосі забриніла справжня, небезпечна магія Нав.

Горислав лише ковтнув клубок у горлі, нарешті опускаючи зброю. Напруга, що стискала його легені останні хвилини, потроху почала спадати, лишаючи місце дикому захопленню цією жінкою, яка так майстерно ховала свою справжню силу серед смертних. Вона завжди захоплювала його - своєю сміливістю, щирістю, грацією. Може, він і відуна недолюблював стиха за те, що цьому недалекому бовдуру дісталась така неймовірна жінка. Може, й жив самотиною все життя серед сріблистих гір, бо не знайшов таку ж, як Лукава, зіткану з таких непростих і водночас неймовірно простих протиріч. Жінку, яка може одночасно бути ніжною матір’ю та неймовірним захисником для тих, хто їй небайдужий.

Горислав відвів погляд від Лукавої і кинувся на інший край галявини, де біля розколотої колоди лежав Пенько. Закривавлена сокира з тихим дзвоном впала на замерзлий сніг, перевертень упав на коліна перед пораненим лісовиком, і його людське серце стиснулося - лісовик виглядав якимсь беззахисним та маленьким серед віковічних дубів Чорнолісся, серед цієї жахливої темряви, повної почвар з іншого світу.

- Тримайся, старий буркотуне, тільки спробуй мені заснути! Я тебе й у Вирію знайду та відлупцюю за це! - вигукнув Горислав, притискаючи свої великі долоні до понівеченої шиї Пенька.

З-під його пальців густо юшила темна, в'язка рідина. Пенько судомно ловив ротом морозне повітря, його очі закочувалися, а брови з сухого моху вкрилися смертельною інеєвою кіркою. Упиряча отрута швидко розтікалася жилами, висмоктуючи з лісовика останні залишки життя. Його вузлуваті пальці безсило шкребли крижаний наст, залишаючи на білому снігу глибокі борозни.

Тим часом Яромир остаточно прокинувся. Його бузкові очі світилися магією. Озирнувшись навколо, він застиг, не розуміючи що сталося. Перед ним лежало обезголовлене тіло упиря, над яким із закривавленим ножем стояла Лукава, а трохи далі Горислав відчайдушно намагався врятувати Пенька.

- Що тут... Лукаво?! Звідки ти... - Яромир на мить утратив дар мови, дивлячись на дружину, яка мала бути в безпеці у Яриловому Граді.

- Менше слів. - різко обірвала його Лукава, ховаючи ніж і підбігаючи до Горислава. - Потім будеш питати! Швидше допоможи Пеньку, поки він не віддав душу Білобогу.

Яромир миттєво підскочив до пораненого лісовика, миттєво забувши про всі несподіванки та запитання. Упав поруч на коліна прямо в кривавий сніг і притиснув руки до грудей Пенька. Його біле волосся розметалося від різкого руху.

- Земле жива, коріння міцне, поверни своє дитя! - голос відуна забринів над галявиною з такою силою, що багаття спалахнуло з новою силою, обпалюючи обличчя лісовиків, які вже сиділи на постелях, намагаючись прийти до тями серед цього дивного шуму, стогонів та незрозумілих криків.