Розділ 4. Перехід

Під вечір, коли світила Нав поволі котили свої диски до заходу, Горислав вийшов з барлогу і, стоячи на краю виступу, дістав артефакт, який йому передав Яромир - Переходи-камінь.

Це був невеликий, обтесаний часом сірий кругляк, який з вигляду нічим не відрізнявся від звичайного річкового гальвану. Проте, коли чоловік міцніше стиснув його в долоні, камінь відгукнувся. По шорсткій поверхні забігали тонкі, мов павутинка, сині жилки, а зсередини розлилося глибоке, майже болюче миттєве тепло. Артефакт ожив, реагуючи на волю перевертня.

Горислав заплющив очі і подумки потягнувся до світу людей.

Перехід стався миттєво і жорстко. Простір навколо нього здригнувся і згорнувся у тугу, вихрову точку. Горислава наче втиснуло у вузьку щілину між буттям і небуттям. У вухах дико зашуміло, звуки та світло перламутрових світил Нав зникли, а на зміну їм прийшло глухе, гнітюче гудіння. Легені здавило так, ніби він опинився на дні замерзлого озера. Його людське тіло на мить втратило вагу, а звірине чуття всередині панічно загарчало, не розуміючи, де верх, а де низ. Мить і Срібногір’я розтануло в глибокій всепоглинаючій темряві.

А потім прийшов біль. Гострий, крижаний біль, який голками впився в обличчя і розпеченим залізом обпік горло під час першого ж подиху.

Горислав розплющив очі і важко впав на одне коліно, обпираючись на топорище своєї сокири. Замість липкої, задушливої спеки Нав, його зусібіч обійняв лютий, мертвий холод. Артефакт у долоні згас і знову став звичайним холодним кругляком.

Він був у Яв. Навколо сіріло похмуре, байдуже небо, а під коліном тріщав замерзлий, щільний наст. Дивне сонце світило над головою, але його промені були абсолютно мертвими - вони оствітлювали, та не давали жодної краплі тепла. Горислав підвівся, важко дихаючи, і біла пара густими клубами вирвалася з його рота. Магічний анабіоз людського світу зустрів його повною, зловісною тишею.

Горислав перенісся одразу в Ярилів Град. Яромир за допомогою магії точно передав йому зображення, куди він має прийти, тож він зупинився на тихій околиці, збиваючи з чобіт паморозь, і одразу накинув на голову глибоку відлогу свого кожуха.

Ярилів Град - місто старе, збудоване на трьох пагорбах, що мали власні назви. Верхній пагорб - Сварожий, був місцем сили міста, там знаходились храми Сонця, мальовничі парки для відпочинку та крамниці з релегійною атрибутикою. Середній - Купальський, був невеликим ремісничим та торгівельним районом, де проживали і працювали ремісники, ковалі, торговці та ворожбити. Третій пагорб носив назву Ладин, і саме там проживали звичайні явні, там же стояв дім Яромира. І саме туди направився Горислав.

У цьому місті ніхто не мав знати, що він перевертень - істота світу Нав. Для тутешніх жителів він мав залишатися звичайним подорожнім, кремезним чоловіком із сокирою за спиною, який просто шукає прихистку від дивної паморозі. Поява навського звіра посеред заляканого людського поселення викликала б паніку, якої зараз найменше потребувала їхня місія. Ступаючи принишклою вулицею, ведмідь оглядівся.

Над ним нависало важке свинцеве небо, здавалось, навіть повітря наситилось тою сірістю, що панувала назовні. Та й сам Ярилів Град був сірим, немов його присипало попелом опісля масштабної пожежі. Холод нещадно кусав за щоки, а небо здавалось от-от упаде на дахи будинків. Він рушив углиб міста, важко ступаючи по замерзлих, рипучих кучугурах. Ярилів Град, який зазвичай вирував життям, зустрів його гнітючою, мертвою тишею. Навколо височіли добротні дерев'яні хати, але деякі з них стояли з розваленими, проваленими всередину очеретяними стріхами - німими свідками скаженої хурделиці, що пронеслася тут на Коляду.

Незабаром похмурий вечір змінився темрявою, що повністю накрила місто. Похмурі сутінки швидко перетекли в глуху, непроглядну ніч, але легше від цього не стало. Він йшов порожньою вулицею, роздивляючись навколо. Де-не-де світилося жовте світло у вікнах, але перехожих - катма, ніде ані душі. Місто виглядало вимерлим. Горислав намагався ступати якомога тихіше, щоб не рипіти замерзлим снігом.

Раптом повітря навколо стало важким і якимсь нудотно-солодким. Горислав різко зупинився. Його звіриний нюх вловив щось. Щось небезпечне. І дуже знайоме, Чорнобог його вхопи.

Людська шкіра вкрилася сиротами, а звіряче чуття всередині панічно заскреблося об ребра. Він відчув це миттєво - липку, брудну магію власного світу. Магію Нав. Щось гниле, застояне.

Тієї ж миті повз нього з диким свистом пронеслася розмита чорна тінь. Сніг крутонувся вихором, обпаливши обличчя крижаним крошевом. Тінь метнулася вздовж засніженого дерев'яного паркану, на секунду закривши собою місячне світло, і зникла в темному провулку.

Горислав миттєво поклав долоню на обмотане шкірою топорище сокири. Серце застукало в грудях, як шалене. Йому не треба було бачити обличчя чи чути гарчання. За цим мерзенним запахом запеклої крові та сирої землі він був абсолютно впевнений - це упир.

Тепло Нав, яке випікало його світ, напевно остаточно роздратувало нічних почвар. А, може, й не лише їх. Якщо упирі вже відкрито бігають вулицями людських міст, значить, межа між світами тонка як ніколи. Магічний баланс тріщав по швах. Горислав міцніше стиснув зброю, вдивляючись у темряву провулку, і прискорив крок у напрямку дому Яромира.