Розділ 3. Збори

Горислав прокинувся, як завжди, з першими променями світил Наву. Сів на своїй твердій постелі, хруснувши затеклими плечима, провів широкою долонею по обличчю, стираючи залишки важкого забуття. Спека Наву дошкуляла вже насвітанні, і шкіра одразу вкрилася липким потом.

Вчорашня розмова з Яромиром наздогнала його миттєво, протвережуючи розум краще за крижану джерельну воду з гірського струмка, що дзюрчав неподалік його барлогу. Добра ж медовуха була у явського відуна. Горислав чітко згадав кожне слово Яромира про катастрофу на Коляду в Яриловому Граді.

Стиснув кулаки.. Якщо Сонце Яв досі не прокинулось від зимової сплячки, якщо не оновилось на Коляду, то незабаром світ явних може загинути, остаточно замерзнувши. А Нав тоді згорнеться як сувій у їхніх храмах від цієї дикої спеки. Чесно кажучи, Горислав не стільки хотів допомогти Яромиру, скільки зрозуміти який зв’язок мають їхні світи. А те, що між посушливою спекою Наву та крижаною хурделицею в Яв явно була якась закономірність, він більше не сумінівався. Потрібно допетрати що саме сталося. І бажано якомога швидше.

Він підвівся на ноги, розправивши могутні груди. Годі ховатися в Сріблястих горах. Час збиратися рятувати Яв. До зустрічі з товаришами залишився день, і цей час треба було використати на приготування.

Горислав вийшов із прохолодної глибини барлогу, розташованого на крутому виступі скелі. Перед ним відкрилася велична панорама Срібногір’я насвітанні.

У небі не було жодної хмарини, лиш бездонна блакить, у якій сяяло два сонця - яскраві, теплі, одне золотавого кольору, інше - рожевого, розмальовуючи небо навколо у такі ж ніжні перламутрові відтінки. Проміння пульсувало, ніби світила дихали. Це подвійне світло м’яко лягало на дику природу Срібногір’я, де росли лише низькі чагарники та темні хвої, здатні витримати суворий норов цих країв.

Чоловік підійшов ближче до краю виступу, і з насолодою огледівся. Камені мали сріблясті прожилки, а в деяких тріщинах світилися нитки мінералу, що нагадував застигле місячне сяйво. Коли хмара на мить затьмарила небо, ті прожилки засяяли навіть яскравіше - так, ніби світилось щось під самою поверхнею скелі. Як же він любив це срібне місце, ці суворі скелі, цю тишу та самотність.

Горислав глибоко вдихнув тепле парне повітря. Світила дихали в небі, гори світилися під ногами, а в його жилах нарешті закипіла рішучість. Потрібно було зібрати спорядження, перевірити зброю та підготувати все для небезпечної подорожі у замерзаючий Яв.

Горислав повернувся вглиб барлогу. До вечора він мав бути у повній готовності до важкого переходу та швидкої адаптації у новому для нього світі. Він ніколи не був у Яв, проте, з численних оповідок Яромира добре знав тамошні традиції та звичай. Явні мали пантеон богів і не підозрювали, що ці боги насправді жителі Нав - маги вищого порядку, князі та повелителі цих земель. Горислав всміхнувся сам до себе, згадуючи зустріч Яромира з власним дядьком Ярилом - князем Наву, який жив у столиці - місті Золотоград. У світі Яв він уособлював саме свято Колодія - бог весняного сонця, пробудження, розквіту природи, родючості та пристрасті. Ярило насправді був таким - нестримним, сильним, завзятим. Цікаво буде побачити його серед пантеону богів у головному храмі Ярилового Граду.  

За цими думами ведмідь дістав свою головну зброю - важку бойову сокиру. Її міцне топорище було витесане з мореного дуба, обмотане смужками сиром'ятної шкіри, щоб пальці не ковзали від поту чи крові. Масивне залізне лезо, викуване колись найкращими ковалями Золотограду, матово виблискувало в напівтемряві барлогу. Горислав упевнено перевірив пальцем гостроту - сталь була мов бритва. Поряд ліг широкий мисливський ніж у добротних шкіряних піхвах. Що ж, з першим етапом приготувань було покінчено.

Для далекої подорожі він одягнувся просто й надійно: міцна полотняна сорочка темно-сірого кольору та цупкі суконні штани, заправлені у високі чоботи. Поверх сорочки накинув безрукавку з товстої ведмежої шкури. Вона захищала груди й спину від раптового удару і водночас не сковувала рухів у бою. Усе це стягував широкий бойовий черес - шкіряний пояс із трьома мідними пряжками. На ньому Горислав закріпив ніж.

Закинув сокиру за спину, де для неї були зроблені спеціальні петлі на ремені. Перевірив, як сидить та ходить зброя - швидко, без затримок чи не сковує рухи. Ще чимало часу провів, вправляючись із ножем та сокирою. Давненько він не брав участі в боях у людській подобі. У Нав він завжди обертався на ведмедя, та у Яв він такого собі дозволити не зможе. Там, серед звичайних людей, він мав бути такою ж звичайною людиною. Потренувавшись, ще раз оглянув спорядження. Тепер він був готовий покинути Срібногір’я.