Розділ 2. Хурделиця

- Он як. - Горислав явно не очікував такої відповіді. - Розкажи мені все по порядку.

- З чого почати?

- Певно, з того, з чого все й почалося - з Коляди.

- Тоді розповідь може виявитися задовгою.

- А я й нікуди і не поспішаю.

Яромир кивнув і почав свою нелегку розповідь:

- Усе почалося на Коляду, в ніч зимового сонцестояння. Ми в Яриловому Граді завжди чекаємо це свято, чекаємо на початок народження нового Сонця, нового сонячного року. Як годиться, розпалили величезне багаття на площі міста, співали обрядових пісень, дідухи стояли на покутях у кожній хаті. Молодь уже збиралася йти колядувати зі срібною зіркою, коли небо раптом зчорніло.

Яромир стиснув кулак так, що побіліли кісточки пальців.

- Замість свята налетіла дивна хурделиця руйнівної сили. Це був не звичайний зимовий вітер, а скажений смерч із крижаного крошева та білого вогню. Він ударив прямо по міських брамах і пронісся околицями. Хурделиця в одну мить розметала святкові багаття, лишаючи по собі лише мертві чорні упрілі уламки. Озиму посівну повністю спустошено. Земля промерзла на три лікті вглиб, перетворивши майбутній хліб на крижаний попіл. Вітер був такої сили, що з корінням виривав вікові дуби і розвалював солом'яні стріхи по селах, лишаючи людей просто на морозі. Ми думали, що гірше вже бути не може. Потихеньку-помаленьку прибрали наслідки негоди, рятували озиму хто як міг, проте, найгірше нас чекало попереду. Відсвяткувавши Колодія, ми так і не дочекались приходу весни, хоча задобрили бога, спалили опудало Мари і не було в небі знамення лиха. Зима не йде від нас вже більше, аніж півроку. Не пам’ятаю такого на своєму віку.

- З вами зима не хоче прощатися, а з нами - літо. З кожним днем стає всес пекотніше та спекотніше. - задумливо мовив Горислав.

- Незабаром прийшла несподівана звістка - з півночі суне незрозуміла снігова пороша, яка виморожує все на своєму шляху. - продовжив свою розповідь Яромир. - Приніс її один із жителів села, яке вже до цієї пори ущент вимерзло. Він чудом зміг урятуватися. На раді в Департаменті було прийнято рішення утворити команду зі слідопитів та послати їх дослідити цю природну аномалію. Та вони так і не повернулись, а селяни, які стікаються до Ярилового Граду, тікаючи від незрозумілого зимового лиха, сповістили, що наша команда напевне потрапила в лапи безжального морозу.

Горислав глянув на товариша і прямо спитав:

- А чого ти хочеш від мене? Яка моя роль у цій історії?

Яромир прокашлявся, тоді так само прямо відповів:

- Хочу аби ти пішов зі мною у складі нової команди слідопитів .

- І що це будуть за слідопити? - підозріло перепитав ведмідь.

Відун, схоже, був готовий до такого запитання. Глянув прямо в темні очі ведмедя і спокійно відчеканив:

- Це будуть наші товариші з Нав. Я сподіваюсь, що, окрім тебе, мене підтримають лісовики.

- Чому саме ми?

- Я гадаю, що дивна пороша діє лише на явних. Позаяк я наділений магією, а ви є жителями іншого світу, можливо, вас вона не торкнеться.

- Можливо? - Горислав підняв темну брову.

Яромир ствердно кивнув і серйозно мовив:

- Так, можливо. Я не можу сказати напевне, що мої думи є правдивими. Ми не знаємо з чим маємо справу, не знаємо як на неї відреагують жителі Нав. Знаю лиш як на неї реагують явні - вони засинають мертвим сном.

- А якщо я та лісовики відмовляться? Все ж своя сорочка ближча до тіла.

Яромир стенув плечима:

- Тоді я піду сам.

Горислав зітхнув. Цей явний дратував його не менше, аніж він його. Та все ж кидати напризволяще цілий світ, хай він в ньому й ніколи не був, було вище його совісті. Він паошкріб свою густу шевелюру і зітхнув:

- Гаразд. Я допоможу тобі, незалежно від того чи згодяться лісовики. Тая братія не вельми надійна в таких справах, хоча я сподіваюсь, що Громило підтримає тебе. А за ним підуть і інші.

Яромир значно повеселів та вигукнув зі щирою радістю:

- Що ж, друже, красно дякую! То, може, відсвяткуємо? В мене під каптуром є сулія з медовухою.

- От з цього й треба було починати розмову. - задоволено мовив ведмідь і піднявся за чарками.