Частина 35

Домовик з похмурою задумливістю поглянув на кокон що аж тріщав.

-Ти б випустила його, а то ще задихнеться, знову доведеться на той бік йти.

Стукнула себе по лобі, про що тільки думаю? Дракони тут все розносять, а я розсілася як клуша. Так не можна, адже після смерті Ганни, окрім її дару мені ще й ліс у спадок дістався, треба його охороняти, а не розбазарювати марно. Насилу потягла на себе нитки кокона, вони піддавалися неохоче, на совість плела, адже останній притулок готувала, щоб не дай боже ніхто не позарився на шкуру дракона яка неймовірно цінується. З неї виготовляли лати для особливого загону дружинників царя, і якось раніше не замислювалася, а зараз постало питання, де ж стільки-но драконів вони набрали щоб таку кількість людей в збрую з голови до ніг одягнути? Від здогадки що майнула пересмикнулася, не дарма ж дід Дара згадував вкрадених дитинчат драконів.

Нарешті Дар вибрався злий як дракон, блідий як утопленик і слабкий як курча. Ледве зробивши крок похитнувся, але коли я підбігла щоб підтримати його, з гордим виглядом випростався і попрямував на вихід.

-Ось тепер він точно тебе не відпустить, Василино, догралася.

Кузьма ще більш осудливо дивився на мене.

-Та може так і краще, не дасть він тобі більше дурниці творити. І як тільки клятву виконувати зібралася?

Я погладила шию де горіла мітка, рахуючи термін виконання клятви, якщо не зможу сама виконати, значить мені і платити за сказані слова.

-То моя справа.

-Ну-ну, якби загальною не стала.

Відкинула косу назад і пішла за драконом гордою ходою. А нічого вони мені тепер не зроблять, ще й коли сильно пошкодили ліс, примушу саджати. В оплату того що їх дорогоцінного родича врятувала від загибелі, точніше навіть не врятувала, а з того світу витягла ризикуючи собою.

Дар стояв на порозі спершись на перила і ставав все блідішим. Тут же забула про всі плани злісні, підскочила і схопивши за руку, відчула наскільки вона холодна. Невже потойбіччя досі не відпускає? І очі чорні-чорні.

-Ти як?

Він спробував усміхнутися, але виходило погано.

-Я в порядку.

-Та я вже бачу, і навіщо вийшов питається? - обхопивши крижані пальці, голосно гукнула. – Кузьма.

Він виринув із хати, злодійкувато оглядаючись, ось не на добро це.

-Віднеси Дара в будинок, та на ліжко поклади, а ліжко ближче до печі підтягни і розпали, щоб було гаряче.

Дракон виразно поглянув на мене, потім на домовика, і витягнувши палець у його бік хрипко пробурмотів:

-Тільки спробуй, пришибу.

Кузьма не злякався, та й смішно сказати дракон а ледве тримається на ногах та тремтить точно лист осиновий. Тому домовик без особливих зусиль підхваїв його під коліна і потягнув крилатого, що слабо упирався назад до будинку.

Я ж оглядала бойове поле. А подивитися було на що, цілими залишилися тільки двір та добротний відьомський будинок, а далі було таке що хотілося плакати. З дюжину драконів довкола лісу літали, щедро вогнем поливаючи вже висушену землю, не чути було ні цокання комах, ні співу птахів, нічого. Усіх іроди прогнали, а хто не встиг втекти загинув смертю страшною, і я відчувала відлуння того болю всім своїм нутром. І щит над будинком ось-ось розпадеться, вже весь покритий тріщинами і подекуди пробоїнами з куряче яйце, ще удар і все. А якщо так, то це міцно по хранителю вдарить.

-Вяц, знімай захист.

Дух що весь цей час хоробро тримав захист, тихо ухнув і обрубав нитки сили, що з землі тонкими стрічками тяглися. Не встиг купол до кінця розтанути як мене обдало хвилею жару, та тільки полум'я не заділо, обійшло стороною і підпалило курник, з якого тут же кури як зерно посипалися. Задерши вгору голову і дивлячись на ящірів що кружляють ніби ворони, закричала.

-Припиніть на моїй землі біду сіяти,

Дракони перестали плюватися вогнем і почали знижуватися, закриваючи потужними крилами сонце. Серед усіх вирізнявся масивністю та грізним виразом морди золотий дракон. Тобто дідусь Дара теж завітав, але не мені звинувачувати старого в гніві, все ж онук набагато дорожчий за невідоме якесь дівчисько, але ніхто не давав їм право все навколо руйнувати і життя невинних тварин забирати, вони нічим не кращі за того ж князя. На землю поряд зі мною ступив уже чоловік у блискучому білилому камзолі з золоченими гудзиками, що різко контрастували з чорнотою і розрухою що панувала навколо.

-Я прилетів за онуком...

Дракон завмер так і не домовивши із подивом прислухаючись до чогось. Потім різко ступив уперед, намагаючись мене відтіснити і потрапити до хати. Та тільки не на ту напав, я вже не та безсила відьмочка що дозволяє собою зневажати будь-кому, а тому махнувши рукою зібрала в кулак силу і піднісши руку до рота різко дунула, посилюючи вітер і роблячи повітря навколо щільніше, мерехтливе як марево у спекотний день полотно затуляло мене від дракона що пихкотів злістю.

-Ви на моїй території, і в будинок я вас не запрошувала.

Золотисті очі звузилися.

-Пусти, відьма. Ти й так багато лиха наробила.

Так, наробила, в тому моя вина, а значить мені й виправляти. Але Дара зараз не віддам, йому моя сила потрібна, а тому твердо промовила:

-Я вас не запрошувала, ви прийшли руйнувати та вбивати, а тому ви небажані гості у моїй оселі.

Дракон знову прислухався.

-Дар живий?
Вся пиха сповзла з дракона, і зараз переді мною стояв нескінченно втомлений чоловік.

-Так.

-Як? Я відчув його смерть, його ім'я було стерте зі списку живих роду.

-Перевірте ще раз.

Злат уважніше до мене придивився, йому одному відомо що він там побачив.

-Ти знову його витягла? - Не дочекавшись від мене відповіді, продовжив. - Пропусти мене відьма, тільки мене, я заберу онука додому, йому лікарі потрібні.

Зробила повітря ще щільнішим, показуючи свої наміри.

-Прилітайте через тиждень, тоді якщо схоче він сам з вами піде, а поки що йому моя сила потрібна.