Частина 28

 Після того, як демон забрав Агнешку, відбулася в нас розмова. Прямо там, на подвір'ї  будинку, задумливо дивлячись на обожену землю відьма проскрипіла:

-Демонів більше викликати не можна, я і свого поки що не закликатиму. - потім кинула колючий погляд у мій бік. - Поки ти тут.

Я все ще розгублено дивлячись туди де зник демон, запитала:
-А що зі мною не так?

Замість відьми відповів Кузьма:

-Все з тобою добре, Василіно, не слухай стару, зовсім головою погана стала.

Ось після цього я уважно подивилася на відьму, просто Кузьмич ніколи так з нею не розмовляв. Ганна стояла й уважно щось розглядала у колі, одній їй видиме.

Потім притупнула ногою і зло наказала.

-В'яц, закрий прохід.

Дух із диким ревом стрибнув у коло і зник.

-Зовсім знахабніли, обікрасти мене задумав. — повернулася до мене. — А тепер можна й поговорити.

Стара відьма тяжкою ходою дійшла до ґанку і опустилася.

-А як же В'яц?

Мені було цікаво куди зник дух, він же до місця був прив'язаний. Відьма швидко глянула на мене.

-Чи знаєш ти, Висилино, звідки беруться духи-охоронці?

Я кивнула, нам у школі це розповідали.

-Потрібно дух неспокійний до свого будинку прив'язати, тільки сильна відьма може це зробити.

Стара голосно засміялася, так що аж сльози виступили.

-Закривати до біса таку школу треба, куди тільки рада дивився? - вона грюкнула по дерев'яному настилу порога. - В'яц тут спочиває.

Я здивовано зиркнула на поріг.

-Це як?

Відьма подивилася на протверезілого і похмурого Кузьму.

- А ти все знав, знав що дівчину в найгіршу школу послали, та навіть не школу, а не зрозумій куди. Ось тільки навіщо?

Кузьмич грізно повів бородою що відростала.

-Так треба було.

-Це кому ж треба? Хотіли все приховати, та тільки кота в мішку довго не протримаєш, все одно втече. Розповім тобі одну історію. - стара відьма уважно подивилась на мене. -  У молодості я була гарна,  не така як ти, ти світлом повна, а в мене темрява в крові грала. Закохалася я без пам'яті в одного хлопця, всім він був гарний, і статтю, і вдачею не злобливою, якраз для мене. А він не покохав, кілька разів прийшов уночі, а потім задумав одружитися з купецькою донькою. Розлютилася я тоді страшно, довго не чіпала їхню родину, там уже й діти пішли. І ось коли третього вона народила, я не стрималася, чуже щастя ой як око муляє. Прикинулася я дівчиною в лісі що заблукала, він мене під личиною не впізнав і із добротою в будинок до себе запросив, вони мне обігріли, напоїли, та спати поклали. Ось тільки не здогадався ніхто що в мисках отрута насипана, у всіх крім господаря будинку, мені його горе треба було побачити, а очі відводити я добре вмію, ніхто ні про що не здогадався. На ранок дружина В'яца і всі троє дітей померли, кров'ю зійшли, він сам залишився. Прокинувшись і побачивши мою в справжню зовнішність, я сидиіла за столом, і свою родину бездихану, кинувся з сокирою на мене, та сам же від сокири тієї й загинув. Що сила богатирська проти темряви? Так, тьху. – вона сплюнула на землю. - виплюнув і розтер. Тіло його я ледве до дому дотягла, викопала під порогом яму, і закопала туди коханого свого, провела нескладний обряд по прив'язці духа його до місця, важче було душу в тілі утримати, поки додому тягла. І ось служить він мені вже дуже давно, пам'ять вони в посмерті втрачають, і тільки свою господиню пам'ятають якщо до цього зустрічалися, і то тільки те що господиня дозволить. Я й дозволила йому пам'ятати тільки ті три ночі. Тільки так духи-охоронці в домах і з'являються, дівчинко, тіло під порогом лежати має. Коли його викопати та за всіма правилами спокою передати,  дух і відлетить куди годиться.

Я стояла ні жива, ні мертва. Руки похолонули, я з жахом дивилася на стару відьму.

-Як ви могли? - губи оніміли від жаху, невже й справді таке чорне зло по землі ходити може.

-Просто, дуже просто, Василино. Адже я відьма чорна спадкова, а тому муки совісті не відомі мені, були. Зараз все сторицею повертається, а коли вмиратиму, швидше за все біль усіх кого занапастила в сто разів відчую, а занапастила я чимало. Це поки молода море по коліно, а потім про вічне подумати треба. І ось вічність мене чекає гидка, тому й допоможу тобі, хоч трохи душу полегшу.

..Я похитала головою:

-Не хочу у вас нічому вчитися, сьогодні, та прямо зараз і піду.

Відьма голосно ляснула кулаком об поріг.

-І що робитимеш? Рабою підеш до свого дракона? Думаєш він тебе відпустить? Та як би не так, у чотирьох стінах протримає до кінця життя, і життя це продовжуватиме настоянками та притираннями, як і молодість твою. Живуть дракони довго, а тому й твій вік не коротенький буде. Та тільки ти не рада будеш життю такому, чекає на тебе тільки ліжко м'яке, та всі поверхні кімнати твоєї, ні думки ні бажання твого ніхто питати не буде. Думаєш одружитися з тобою? - відьма скрутила і показала мені дулю. - Як би не так, він одружиться з драконицею, а до тебе з нагоди прилітатиме. Чи думаєш некромант краще буде? Свободу він тобі дасть, тільки гадаю, щороку по дитині народжуватимеш, а чоловік на бік бігати стане, бо дітей від тебе на вівтар темряви не покладе, а тому інших баб буде брюхатити. Темрява його до твого світла потягнеться, поглинути його захоче, знищити, і це зробить. Вигориш ти, Василино, і помреш рано, а князь збожеволіє і темним демоном стане, і тоді не позаздрю я вашому князівству. Ну то що, який твій вибір буде, дівчинко?

Останні слова вона прошипіла. А я стояла і плакала, бо розуміла що права відьма, у всьому права. Вона не вибираючи виразів, всі мої страхи розповіла і підтвердила. Бачачи що я все ще вагаюся, Ганна додала:

-Я зроблю так, що жоден чоловік на світі не посміє тобою командувати, самі прогинатися як сосни на вітрі будуть, аби тільки твій погляд отримати. Темною я тебе не зроблю, світла в тобі занадто багато, але чогось навчу.

Я глянула на Кузьму, він стояв понуривши голову, мовчки підтверджуючи правоту відьми. Йому все одно на розповідь старої, для будинкових добро і зло умовні поняття. Все залежить від господині якій вірно служать, а Кузьма старий, і я не перша його господаря.