Частина 27

 Розбудив мене страшний гуркіт що лунав з-за стіни. Хтось кулаком довбав по столу намагаючись щось втовкмачити співрозмовнику, той мабуть не хотів розуміти, а тому крик ставав дедалі голоснішим.

З важким зітханням, але нарешті з легкою головою, піднялася з лави. На твердому спати мені не звикати, тому боки не турбували. Зазирнула що там робиться на кухні, пані Ганна з розхристаною сивою косою зараз як ніколи була схожа на відьму, і Кузьма із каламутними від самогону настояного на мухоморах очима, голосно сперечалися про те, наскільки смерть можна обдурити. Судячи з настрою і чергової ледь початої бутилі самогону суперечка буде спекотною.

Вийшла на ґанок з твердим наміром обполоснути обличчя. На подвір'ї скрізь було багно у якому із задоволенням копались свині, і з важливим виглядом походжали гуси. Нещасний В'яц сидів на порозі, підперши щоку рукою.

-Це що ж таке діється?

Дух промимрив щось незрозуміле і показав у бік лісу. Простеживши за його пальцем побачила Агнешку, яка все ще тягала воду за наказом відьми. Ось тільки кадушка давно була повна і вода щедро заливала весь двір.

Влетівши назад у хату покликала:

-Пані Ганно, у вас потоп на подвір'ї.

Стара відьма підскочила з-за столу і похитнулася.

-Хто посмів?

Відьма грізно зрушила брови, вибагливо дивлячись на мене.

-Агнешка.

Відьма сіла назад.

-Накажи їй зупинитися.

Я вже розвернулась і кинулася до дверей, але вчасно зупинилася.

-А як пані Ганно, я ж не знаю.

Відьма гикнула, поширюючи довкола себе стійкий запах сивухи.

-Навчання в польових умовах. Уперед.

Вона махнула рукою, явно вказуючи мені на вихід. Робити нема чого, доведеться йти. Знову вийшовши у двір, побачила що Агнешка несе чергове відро, кинувшись до неї голосно вигукнула:

-Досить, йди відпочивай.

Вона пройшла повз, ніби я порожнє місце. Ось і що мені робити. Подивилася на бідолашного духа.

-Як правильно їй наказати?

Той поманив до себе, я підійшла, а він раптово схопив тілесною рукою і тут же відпустив.

-Доторкнися, накажи.

Кивнула, начебто нічого складного. Ось тільки не врахувала я що Агнешка ходить весь час однією стежкою, яка зараз у болото перетворилася, а тому радісно поспішаючи я одразу підслизнулася босими ногами на слизькому бруді і ляснула носом у землю.

-Та ядрені качанчики.

Я дуже рідко дозволяю собі лаятись, але цього разу не витримала. Якраз повз лежачу мене прохдила неспішно сомнамбула. Схопивши недавню подругу за ногу спробувала втримати, але вона ніби не помічаючи моєї ваги йшла далі, попутно тягнучи мене за собою.

-Стояти!

Дівчина завмерла з непроникним виразом обличчя. Сорочка була безнадійно зіпсована, у серцях плюнула на землю, скільки добра останнім часом пропадає.

Потяглася і торкнулася дівчини до плеча.

-Йди відпочивай.

Вона все ще стояла на місці. Я незрозуміло подивилася на В'яца. Ось завжди вважала що духи нічого не відчувають, але готова присягнутися що він сидів і сміявся нахабно, але варто мені на нього поглянути, як тут же заставала похмуру пику.

-Куди йти?

Ось садова моя голова, і точно не сказала куди. Оглянула двір, он стоїть курник, трохи далі корівник, ще далі свинарня, тобто нікуди, а тому сказала:

-Йди в будинок, лягай на лавку у світлиці та відпочивай.

Вона слухняно підійшла, а в мене серце стислося. Чи не заслужила вона такої долі? Видихнувши з полегшенням і з почуттям виконаного обов'язку, вирішила вже було нарешті помитися в холодній воді, бо тепер точно була потреба. З хати пролунав крик:

-Куди ти пресся., - Потім якась метушня і голосне. -Василино!

Не помитися мені сьогодні, так весь день у бруді і проходжу.

У світлиці на лавці, де раніше миски та глечики глиняні стояли, а тепер черепки одні лежали, спала згорнувшись у клубочок Агнешка і тихо сопіла. І може душі в них уже немає, але тіло все одно втомлюється.

-Це ти їй сказала сюди прийти?

Я мовчки кивнула.

-Про що ти думала? Хто ж таких як вона в хату тягне?

-Я.

Просто не можу сказати що нізащо не послала б дівчину спати в корівник без крайньої потреби.

Відьма втомлено зітхнула, потерла очі, тихо прошепотіла:

-Як роса ранком, як вода за вітром, вийди і ти хміль з моєї голови.

Переді мною знову стояла строга і твереза ​​пані Ганна.

-Ех, стільки самогону марно пропало. -Вона важко зітхнула -Пішли, горе моє, говоритимемо.

Я поплелася слідом за відьмою, побоявшись сказати що мені для початку помитися треба, бруд уже стягував шкіру.

-У цьому твоя помилка, чорні відьми в першу чергу свої потреби цінують, а потім про оточуючих замислюються, якщо ті їх не дуже дратують. А ось тепер поки не поговоримо ходи брудна.

-Пані Ганно, а ви завжди думки чули?

Жінка крекчучи сіла за стіл, де тужливо стояла майже порожня бутиль самогону і валявся надкушений огірок.

-Ні звичайно, це смертушка дивує, думає так швидше виманити. Мені ж за хвіртку зараз ходу нема, а тобі далі струмка не можна. Раніше могла весь ліс захистом накрити, а зараз насилу на це вистачає. Та не про це зараз. Ти навіщо дівку в хату покликала?

-А куди? Їй же треба відпочивати.

Відьма схопила вимазану в чомусь їстівну ложку і стукнула нею по лобі.

-Ось дура, жалість тебе і загубить.

Кузьма мало розбірливо промимрив:

-Я також їй це кажу.

Відьма кивнула.

-Правильно говориш, а ти якби слухала старших, дивишся і неприємностей менше було б. Нічого не відчуває твоя дівка, спить увесь час, душі нема. Але коли тобі так шкода дівчину, віддам її господареві, нехай сам з нею розбирається. Деякі зв'язки в мене ще залишилися. - Тяжко підвівшись кивнула мені. - Ходімо.

Ми й пішли на подвір'я, Кузьма поплентався слідом похитуючись.

-А чого ти не протверезієш?

Адже точно знаю, що може.