Частина 26

 Незважаючи на слова Ганни, мене все одно почала гризти совість, а може князь не такий уже й поганий. Стара відважила мені потиличник.

-Сказала ж, все правильно зробила. Я б і більше обласкала його. - Вона сухо засміялася. - Думаєш він святий ліком? Некромантами, особливо такими сильними, так просто не стають. Йому ж років більше за мене буде, а все хизується.

Враховуючи старість жінки не могла не спитати:

-Це скільки князю років?

Ганна щось в голові прикинула і похитавши головою тихо відповіла:

- Ніхто не скаже точно, я дівчинкою як ти бігала, а він вже тоді в силу увійшов, правда молодше все ж таки виглядав. -Вона сумно усміхнулася. - Він до тебе тягнеться бо світла в тобі багато, а його темрява майже поглинула. Він же дав клятву їй служити дав, і жертву відповідну приніс.

-Ви щось не те кажете, пані Ганно. Темне мистецтво вивчають у магічній академії, і в нього темний дар прокинувся рано, так кажуть.

Ганна суворо подивилась у мій бік.

-А ти не перебивай старших. Не було в нього жодного дару - ні темного, ні світлого. Чаклуна він з юнацтва зустрів сильного, ось він коли помирав і передав хлопчику дар свій. Хлопчисько свавільний виявився, не захотів схудлим чарівником ходити і присягнув пітьмі служити, душу до її ніг поклав, і в жертву свою кровну сестру приніс. Поклявся тоді князь, раз на десять років рідну душу на вівтар жертовний класти. - побачивши моє побіліле обличчя відьма лише посміхнулася. - А як ти думаєш, чому у нього немає дітей за наявності цілої низки коханок?

-Та не замислювалася я про це. - я не могла повірити в це, князь наш звичайно святістю не вирізнявся, але і в такому його запідозрити було складно. Потім мене осяяло. - Так є дочка у князя, Любава.

-На чорний день дівку припас.

Мене пересмикнуло, відьма про людину як про закрутку каже, навіть у роті пересохло.

-А чи можна водички?

Стара зачерпнула з дерев'яного відра черпак води і передала мені. Я жадібно почала пити і знову отримала тріщину, попутно розплескавши вміст миски.

-Ви чого?

-Погано тебе вчили, дівчино, дуже погано, навіть для школи ведництва. Плюнули на тебе і викинули через непотрібність. Хто ж у будинку відьми п'є чи їсть не перевіривши на чари? А якщо я тобі в їжу отруту підсипала?

Тут же схопилася за горло.

-Ви мене отруїти хочете?

Ганна тільки похитала головою.

-Ученицю вже давно взяти треба було, а я все тягула, помирати ніхто не бажає, але моя смерть вже близько. Відчуваю як вона біля мого будинку ходить, вхід у двір костлява шукає, але я поки що її затримаю. - і так згорблена спина бабки стала ще горбатішою, але за мить вона вирівнялася і подивилася на мене напрочуд ясними очима. - Урок перший Василино, ніколи в чужому домі не їж і не пий не перевіривши на чари, особливо в хаті у відьми. А тепер іди, в іншій кімнаті лавка є, там спатимеш. Відпочинь і будемо працювати, вчити тебе багато чому, а часу в мене зовсім мало.

Я вже було пішла куди сказали,  як з вулиці пролунала лайка. Дух втілений із кимось відчайдушно бився. Ох не на добро це. Вискочивши на поріг побачила скуйовдженого ніби горобець Кузьму, який кидав у духа мої плаття і сорочки. Витягнувши з вузликів кістяний гребінь, подарунок бабусі, він уже замахнувся, як я закричала:

-Ні, не смій.

Домовик завмер у войовничій позі, борода що почала відростати стирчала в різні боки. За мною на поріг вийшла пані Ганна.

-Пропусти його В'яц

В'яц важко зітхнув і потойбічним голосом сповістив:

-Відмовляється слова говорити.

Відьма рукою махнула

-Він же домовик, вони слів на вітер не кидають, так Кузьма?

Той весь підібрався і розтяг губи в посмішці, показуючи міцні зуби.

-Стара шельма, я вже думав ти померла, а ти все під небом ходиш. Як це тебе ще нечистий не забрав до себе?

-Та вже скоро Кузьма, дуже скоро.

Домовик якось разом усміхатися перестав. Споро позбирав розкидані речі назад у вузлик і пішов на поріг, не помічаючи невдоволеного пирхання В'яца. Тільки несхвально на Агнешку, яка все ще воду тягала глянув.

Пані Ганна звернула на мене свій погляд.

-Василино, я сказала тобі спати, а ну йди звідси. Нам із Кузьмою побалакати треба.

Я похнюпивши голову попленталася до лави, жах як цікаво про що домовик з відьмою розмовлятимуть. Адже видно що давно знайомі, а я про те й не знала. Як я не намагалася підслухати, але так і не почула жодного слова. Посиділа ще трохи притулившись до товстої дерев'яної стіни і пішла спати.

Начебто і проспала чотири дні, а сил зовсім немає, очі самі собою заплющуються. Може й справді щось було у відьомій воді.

Варто було заплющити очі, як я провалилася не в очікувану темряву, а в гості до князя. Прямо до його їдальні. Він сидів за столом і як шах заморський розглядав голих дівчат, а ті з білими порожніми очима стояли без сорому перед ним.

-На тілеса бездушні потягло, князюшка. Ви хоч могили ще викопувати не почали, для екзотики та заради експерименту?

Князь зітхнув і нарешті помітив мене. Його губи розтягла посмішка.

-Ревнуєш?

-Та врятуйте мене всі боги існуючі, і ще про всяк випадок темна мати.

Некромант насупився.

-Василно, даю останній шанс, де ти? Чому я не можу стежку до тебе знайти?

Все ж таки сильна виявилася Ганна, дуже сильна.

-Далеко я, звідси не видно.

Він примружився, уважно оглядаючи мене з голови до ніг.

-Передай Ганні, що якщо вона тебе сьогодні ж за ліс не виведе, то смерть раніше до неї дорогу знайде, я допоможу.

Тут мене схопили за руку і буркливо сказали.

-Сказала ж спати, а не в півсвіті шастати. А в тебе Бріар кишка тонка зі мною тягатися, я поки що темряві потрібна.

Мене вирвало з їдальні і нарешті я змогла спокійно заснути. Правда ненадовго, цього разу на мене чекала гарна кімната обвішана килимами і з безліччю подушок, на яких лежав дракон. Тут дівчат не було, зате скрізь валялися порожні пляшки та маленькі бульбашки. Дракон був п'яний і дивився на мене каламутними очима.