Частина 24

-Ти справді вважаєш, що змогла втекти?

На мене зло дивились абсолютно чорні очі. На тонких губах зміїлася усмішка.

-Я знайду тебе, Василино. Я щоночі приходити буду, ти сама мені скажеш де знаходишся, благатимеш забрати тебе. Дракони не для відьом, Василино. Він тебе за гратами закриє і ти волі бачити не будеш, з кімнати своєї тільки під наглядом виходити зможеш. - князь зробив паузу, після чого продовжив квапливіше, немов боячись що нас можуть перервати. - Скажи де ти, люба, я відразу заберу тебе. Вони не мають права тебе утримувати.

Все було настільки реальним, що я навіть дотик до руки відчула і відразу її відсмикнула.

-Щось ви не домовляєте князюшка. - просто підозріла ласка в його голосі чулася, так у нас у селі до напівдурок зверталися. Ось і князь говорив, а слова як патока, до вух прилипали.

Очі некроманта ще більше налилися чорнотою, рука що ще недавно тяглася до мене, зачепила щось із чорної мгли, яка щільним кільцем обступила нас.

-Знайома річ, люба?

Я дивилася на власноруч сплетений вінок. Жодна квіточка не зав'яла, жодного листочка не впало.

-Ти ж знаєш що він приведе до тебе де б ти не була. Я даю тобі останній шанс - якщо ти сама скажеш де зараз, у тебе буде найлюбіший чоловік, якщо ж я тебе сам знайду, тоді готуйся до прийому пана і повелителя.

Все в мені опиралося вибору, тому що по суті вибору ніякого і не було.

-А чи можна свободу від вас?

Князь невесело посміхнувся.

-Не милий я твоєму серцю, Василино?

-Боюся я вас. - ні словом не збрехала, бо й справді до тремтіння боялася, більше ніж усіх драконів разом узятих, бо в крилатих більше людського ніж у цьому некроманті, від нього холодом склепу віє, який він помилково приймає за дім. - Ви волю мою ламаєте, собі підкоряєте.

Його очі блиснули злістю.

-Такого більше не повториться. - Він потягнувся до мене тихо додавши. - Я обіцяю тобі, моя відьмочка.

Ось тільки серце відьомське не вірило жодному слову. Точно знаю, як тільки повернуся закриють мене в клітці. Нехай і золотий, але в клітці.

Князь почав смикатися туманним серпанком, а мене хтось наполегливо кликав. Некромант чомусь остаточно розгнівався і закричав.

-Я йому руки повідриваю і в дупу замість хвоста вставлю. Цьому виродку драконячому мало ями, я йому пекло влаштую.

Не зовсім розуміючи до чого це все, я навіть трохи почервоніла від таких промов. Все ж таки не щодня таке від вельможного князя почуєш.

А мене несло все далі, наче хтось тягнув назад через хвилі та товщу води. І ось я вже відчуваю як по шкірі лоскітно пурхають метелики. От доторкнулися до шиї, потім до плеча і плавно спустилися до грудей. От тільки не пам'ятаю я, коли метелики м'ясоїдними стали та такі зуби собі відростили. А ікла відчутно прихопили м'яку ніжну плоть. У напівдрімоті я подумала що таки потрапила прямо в гніздо до диво-птиці, вона кілька разів мало не забрала мене, але я з мітлою виявилися прудкішими.

Ці птахи відрізнялися особливою любов'ю до м'яса, не дарма ж їм творець такий дзьоб приробив, отож людиною вони теж не гидували, можна сказати навіть поважали найбільше. Якщо я в гнізді, значить птах мене приніс пташенятам і ті зараз скидають пил і бруд з найбільш м'яких місць, а потім приступлять до трапези. Коли відчула черговий легкий укус, відразу підскочила на ноги і кинулася вбік, так само не розплющуючи очей. Адже диво-птиці гніздо в'ють на вершинах стрімких скель, а падати з відкритими очима страшно. От і все, помру в розквіті років і нехай князюшка руки по лікоть згризе, хоч якусь втіху матиму.

Але мої плани самогубства зухвало порушили. Щось тут не так, лапища неправильна, пальців має бути три, а там усі п'ять і всі п'ять із пазурами. Обережно розплющила очі і подивилася на червону шовкову постільну білизну, яку прийняла за гладкий пух що злежався. Поруч, із єхидною усмішкою сидів сам Дар і уважно спостерігав за моєю реакцією. Я полегшено видихнула, все ж таки дракон куди краще ніж чудо-птиця, він зжерти не намагається, хоча в іншому сенсі на відьомське тіло облизується і слину пускає. У мене хоч досвід і не багатий у цій справі, правду сказати взагалі ніякий, але спостережливістю я завжди відрізнялася, тому такі масляні погляди на раз розпізнавала.

Ще й довге перо, явно вирване з сідалища якогось нещасного птаха, натякало що хтось вершив неподобства з тілом відьомським, в оману лиху вводячи. Адже я до смерті приготувалася, навіть князю побажання останнє зробила. Примруживши очі тихо запитала:

-Що це ти робиш?

Дракон усміхнувся ширше, показуючи красу та міцність своїх зубів.

-Тебе буджу, соня. Ти проспала чотири дні. - Він знову провів пером по руці, змусивши мене підскочити.

-Як чотири дні? У мене ж справи...

Дракон тихо бурчачи немов велика кішка, засміявся і розвалився поруч на ліжку.

-Немає у тебе ніяких справ, Василино.

Я зістрибнула з широко  ложа голосячи.

-Як це ні? Дуже навіть є, там дівчата, їм допомогти треба.

Тепер дракона зацікавила моя метушня і він підвівшись на лікті уважно стежив за моїми метаннями.

Мене несподівано розлютила важлива розслабленість деяких. Там дівчата гинуть, а він либиться.

-Випусти мене негайно!

Дракон перекинувся на спину і тепер з підвищеним інтересом розглядав малюнок на стелі, причому там, зважаючи на все, було на що подивитися.

-Тебе ніхто не тримає. Можеш іти.

Ще не до кінця вірячи своєму щастю, кинулась до виходу і відчинивши добротні дерев'яні двері ледь не впала в прірву. Позаду акуратно притримали за талію.

-Що це в біса?

Дар потягнув мене назад, уткнувшись носом у верхівку прошепотів:

-Усього лише невеликий виступ.

У мене вирвався істеричний смішок, якби я впала з цього виступу, то від мене навіть сліду не залишилося б. Левітувати я не вмію, завжди літала за допомогою вірної мітли, яка зараз не з'являється і не поспішає на допомогу своїй господині. Глибоко зітхнувши і повільно видихнувши, ледве стримуючись запитала: