Позаду почула злий голос:
-Куди зібралася, пташко?
Завмерла, серце злякано тьохнуло і я обернулася. Князь стояв і спостерігав за мною зі злою усмішкою.
-Я тебе попереджав.
Він уже підняв руку щоб знову направити на мене магію що підкорює, але зупинився. Очі спалахнули темрявою.
-От значить як.
Я спочатку не могла зрозуміти в чому справа, але піднявши очі побачила магічні письмена, що плавно складаються в палкі слова: "Магія на території палацу заборонена." Полегшено видихнула, бо не знала до чого може привести хвора фантазія некроманта.
Поки в нас відбувалася битва поглядів, почалося хвилювання. Усі поступово почали наближатися до входу в палац створюючи товкучку, що було згубно для надмірно пишних нарядів деяких жінок. Що дивно і дещо насторожливо нас обходили стороною, як і драконів. У результаті утворилося два великі кола і тиснява по краях.
Двері урочисто відчинилися і в сутінки полилося м'яке світло. Урочисто одягнена здається людина, з найважливішим виглядом розгорнула сувій і зачитала.
-Мирна делегація драконів кришталевих гір - Дар Піднебесний та його наречена леді Кароліна Повітряна, Лісантіїл Сніжний та його наречена княжна Рогніда Бріар.
Драконяча процесія повільно рушила вперед.
-Лорд Бранвен Бріар та його наречена Василина Веда Злобіна.
Тепер уже ми рушили до входу, але навіть тут князь не дав мені спокою. Він улучив момент щоб тихо прошепотіти на вухо:
-Не наближайся до драконів.
Ледве ворушачи губами прошипіла:
-І не збиралася.
Пролунав саркастичний смішок і тихе:
-Я помітив.
Подальший шлях ми пройшли в мовчанні.
Ступивши під склепіння палацу на мить завмерла, милуючись оздобленням та пишнотою палацового залу. Це була відносно нова споруда, побудована всього десять років тому за забаганням нашого царя, того року побори з народу були особливо жорстокі, і тепер бачачи всю розкіш яка мене оточувала, я зрозуміла чому.
Наприкінці величезної зали сидів наш пан зі своєю царицею. Вона була зовсім молоденька, мабуть навіть молодша за мене, і зараз тонка рука лежала на великому животі, що недвозначно говорило про швидку появу спадкоємця.
Біля велетенських тронів вже стояли застигши дракони. Тільки Рогнеда мені вітально помахала і відразу удостоїлася похмурого погляду татуся.
Підійшовши до царського подружжя князь злегка вклонився і потягнув мене за руку, натякаючи що й мені не заважало б звернути увагу на іменинника, а не розглядати на стелі фрески. Я невміло присіла і подивившись на государя побачила його здивовано вигнуті брови.
-Бран, друже мій, здивований твоїм вибором.
Князь нічого не відповів, тільки ніби з нізвідки вивудив маленьку коробочку і простяг правителю.
-Артефакт абсолютного захисту, доки він на вас, ніяка магія вам не загрожує.
Царські руки відразу вихопили подарунок і на мить причинили кришку. Заглянувши всередину правитель досить вдоволено сказав:
-Стоячий подарунок.
На цьому спілкування із монаршою особою завершилося. Ми відійшли вбік і стали навпроти драконів.
Далі пішла довга й нудна вистава титулованих і не дуже осіб, які дарували дари, котрі зараз височіли гіркою позаду трона. У мене за цей час встигли розболітися ноги, розхилитися спина, а обличчя просто зводило судомою від приклеєної посмішки. Навіщо вся ця вистава? Чому не наказати щоб всі склали подарунки з іменними картками і вже потім розбирати їх. Навіщо так мучити своїх наближених?
Коли в зал увійшла остання пара якихось баронів я не змогла стримати подиху полегшення. Навіть не уявляю як цариці на зносях нелегко бути присутньою на подібному торжестві, бадьора спочатку, зараз вона більше нагадувала мляву квітку.
У залі від великої кількості народу ставало важко дихати, тому коли відчинилися суміжні двері та величезний зал заповнила спокійна музика, всі зітхнули з полегшенням. Тільки дракони зберігали незворушність, а Лісантіїл весь цей час загадково поглядав у мій бік усміхнаючись, і це при нареченій що повисла на його руці.
Государ насилу піднявся зі свого трону, я вже думала йому допомога буде потрібна, але він впорався. Простяг цариці пухку, унизану перснями руку, та з приреченим виглядом підвелася. Владний голос, напевно посилений магією, пронісся під склепіннями.
-Дякую всім за прекрасні дари. Сподіваюся цей день для вас такий же радісний, як і для мене. А зараз прошу пробачити Її Величність, вона трохи втомилася і раніше покине свято.
Він махнув рукою і до дівчини відразу підбігло декілька жіночок, які підхопили під руки трохи розгублену і трохи збентежену дівчину. Вона віддалялася з явним полегшенням. Не чекаючи поки дружина залишить високі збори, чоловік обвів сальним поглядом зал і майже перекочуючись, тому що назвати це ходьбою було складно, пройшов до повненької білявки, яка збентежено опустила погляд.
-Чи не зробите мені честь відкрити цей бал?
Блондинка витончено присіла, вклавши тремтячу руку в царську лапищу.
-Герцогиня Шатська, офіційна царська фаворитка, принаймні цього тижня.
Я здивовано глянула на князя. Та що ж це діється в цьому палаці, не палац, а будинок терпимості якийсь. Князь знову схилився до вуха.
-Не хвилюйся, я коханок заводити не збираюся.
А ось у цьому випадку я була б зовсім не проти. За царем що йде з гідністю незважаючи на значні габарити, потяглися й інші. Коли стало вільніше і основна частина придворних закружляла під звуки музики у суміжному залі, до нас підійшли Лісантіїл та Любава. Дівчина радісно посміхалася і просто цвіла від щастя. Мені стало шкода Івана, непостійною виявилася княжа дочка.
-Васька, як же я рада тебе тут бачити.
Її голосний голос змусив скривитися.
Князь міцніше стиснув мою руку і холодно відповів:
-Мою наречену звати Василина, Любава. Прошу запам'ятати і припинити давати безглузді прізвиська.