Частина 22

 Ця фраза аж ніяк не означала що він збирався позбавити мене своєї наполегливої ​​присутності. Навпаки, князь почав мене одягати неначе улюблену іграшку.

Підійшовши до все тієї ж коробки, витяг з її надр ще одну меншу коробочку і відкривши вдоволено хмикнув, мені навіть стало цікаво що там таке. Все ж таки дарма я не розпакувала подарунок раніше.

Підійшовши до мене некромант продемонстрував вміст коробочки.

-Це чудово має тобі підійти. Я б із задоволенням спостерігав тебе тільки в цьому, але правила пристойності не дозволять.

У його руках було щось повітряне, маленьке та мереживне.

-Підніми ногу.

Тіло миттєво відреагувало без моєї згоди.

-Другу.

Виявилося що це були панталончики, ну чи якась їхня подоба. Занадто маленькі, що ледве прикривають все, що власне мали прикривати, і при цьому нічого не приховували через велику кількість мережив.

Скептично оглянувши мене, князь невдоволено простяг:

-Зайвої рослинності необхідно позбутися.

Фарба залила обличчя. Так ніяково я себе ще в житті не почувала, рослинності йому позбутися, а от зроблю навпаки, вся як мавпа волоссям заросту Зовсім не звертаючи уваги на мої палаючі гнівом очі, він витягнув другу сором'язливу ганчірочку, вона була трохи більше і з жорстким каркасом знизу.

-Не люблю корсети, з ними багато метушні. – довірливо прошепотів він.

Це виявилася новинка сезону, горезвісне "бюстьє" про яке зараз мріяли практично всі дівчата кола. Вони захлинаючись обговорювали фасони і звичайно ж кольори. На їхню думку, воно мало бути саме чорним і неодмінно з блискучими камінцями.

Далі пішли панчохи, не щільні як я звикла, а невагомі, практично прозорі, які роблять шкіру ніг білішою.

Відійшовши від мене на пару кроків, князь оцінив творіння рук своїх і хрипко сказав:

-Мені все більше хочеться потягнути тебе до свого замку і не випускати звідти. - потім невесело посміхнувся і додав. - Починаю розуміти драконів.

Настала черга сукні, я ж її як слід не розглянула, а виявилося дуже дарма. Воно було просто дивовижним, і я вирішила що не пускатиму його на сорочки, навіть у відьми на таке рука не підніметься. Верх сукні був без рукавів, щільний ліф облягав і вигідно піднімав груди, під самими грудьми і до самих стегон тканина була напівпрозорою, але при цьому жорсткою, і варто було князю злегка затягнути тесьму, я відчула як мимоволі випростується спина і важко дихати. Корсети він не любить, як же. Прозору тканину прикрашала розсипка каменів, які неприємно зачіпали шкіру. Тобто сьогодні мені гарантований дискомфорт на весь вечір. Поділ вільно опав і тепер приємно холодив шкіру ніг. Слава темній матері ця сукня не передбачала жодних кринолінів та додаткових спідниць.

Надівши на мене туфлі, він здавалося б повинен заспокоїтися, але ні. Кілька секунд у задумі розглядав мене, а потім ніби на щось зважившись дістав із внутрішньої кишені камзола великий оксамитовий футляр.

-Як я і припускав, прикраси все ж таки необхідні.

Прикраси виявились досить своєрідними, діставши кольє у вигляді змії, майстерно виконаної з білого золота, з відкритою пащею в якій вона тримала великий прозорий камінь, що на світлі переливався всіма кольорами веселки. Щось шепнувши князь роз'єднав здавалося цілісний виріб і застебнув його вже на мені. Воно наче нашийник охопило шию, голова повзучого гада виявилася саме на моїй яремній впадині. Така ж доля спіткала і зап'ястя. У вуха були вставлені різні сережки - в один блискучий маленький діамант, у другий такий самий діамант,  тільки з нього ще звисали довгі підвіски з каміння. Ще трохи подумавши князь дістав чергову коробочку, тільки цього разу поменше, і відкривши її дістав родовий перстень. Я заперечливо замичала.

-Мені так буде спокійніше.

Але мені не дуже. Широке кільце давило своєю незвичною вагою, і великий криваво-червоний рубін вибивався із загального образу.

-Ти просто ідеальна.

Він повернув мене до дзеркала, щоб я змогла в цьому сама переконатися. Я була змушена визнати що він правий. Дівчина у дзеркалі мені була незнайома, неймовірно тендітна, вона нагадувала швидше німфу, ніж відьму. Сукня ідеально змальовувала постать, при цьому каміння таємниче мерехтіло, немов ранкова роса, обличчя було свіжим і просто випромінюючим якесь сяйво, підведені очі набули глибини, а губи які стали бордовими, практично чорними, так і притягували погляд. Волосся мені зібрали на один бік, заплетши в хитромудру пишну косу, кінець якої прикрашала шпилька все з тими ж каменями. Довга сережка врівноважувала асиметрію, а кольє та браслет ідеально доповнювали образ.

Підійшовши до мене ззаду, князь обійняв і тихо прошепотів:

-Ось так і має виглядати відьма, Василино. Вона повинна приваблювати, обіцяти і давати надію, а не бігати босоногим дівчиськом полями.

Поцілувавши мене у скроню він відсторонився:
-Нам вже час. Зараз я зніму з тебе обмежуючі чари, але ти пообіцяєш мені поводитися відповідно до твого статусу моєї нареченої. Я не хочу, щоб ти зганьбила і мене і себе, і тим самим порушила питання про доцільність нашого з тобою шлюбу. Ти все зрозуміла? Якщо так, то кивни головою.

Мені нічого не залишалося як згідно кивнути.

-Ось і чудово.

Тієї ж миті чари дійсно спали, у мене просто неймовірно свербів язик висловити все що я думаю про деяких, але все ж таки прикусила його від гріха подалі.

-Розумна дівчинка. -Взявши мене за руку, впевнено повів до виходу. -Йдемо, інакше наше запізнення можуть розцінити як неповагу.

У лавці стояла мама, але князь ні на хвилину не затримавшись пройшов далі, тягнувши мене за собою. Перед будинком на нас чекала закрита карета, запряжена четвіркою вороних коней, які нетерпляче били копитом. Забравшись усередину подивилася комфорту з яким подорожують багатії.

-Чому ви не перенесли нас порталом? - мені справді було жах як цікаво, адже зазвичай сильні маги саме так і долають далекі відстані.