Частина 10

 Так як сидіти було холодно, і мерзла переважно певна частина тіла, довелося підвестися. Обтрусивши зі спідниці сніг, мов би ненароком поцікавилася:

-А скільки ти там просидів? Чи часто злетіти намагався?
 Дракон здивовано блимнув величезними очима з напрочуд пухнастими віями. З таких вій чудові щітки вийшли б, попросити  вирвати пару пучків.

-Це ти до чого?

У задумі розглядаючи рослинність на очах крилатого, відповіла не відразу, все ж таки вії мене підкорили. З них не тільки щітки можуть вийти, а цілі віники. Уявляю скільки може коштувати помело з вій драконів.

-Це я до того, що ти схоже часто головою бився. Ти перевір, може гуля десь вилізла.

Він уже почав піднімати руку щоб перевірити голову на наявность гуль, але відсмикнув з таким розлюченим риком.

-Ти що відьма?

Сором'язливо потупилася.

-Поки що відьмочка.

Вираз морди став пречудовим, таким гидливо-замисленим. Але здається я похитнула його матримоніальні плани. Все ще перебуваючи в задумі він пробурмотів:

-Мабуть мій родич збоченець. Ти вже п'ята відьма яку скидають у яму.

Я зацікавлено скинула брову. Чомусь мене зацікавила не кількість бідних дівчат, а інший важливий факт. Тому вирішила уточнити:

-Родич?

 Дракон із поясненнями не поспішав. Він як і мій попередній знайомий посмикнувся серпанком, і я вже з цікавістю чекала розвитку подій. Все ж таки не щодня гарного голого чоловіка побачити можна, а тут уже втретє за день. Але яке ж було моє розчарування коли переді мною з'явився повністю одягнений чоловік. Він справді був віддалено схожий на Лиса, тільки волосся біліше і подекуди блакитні пасма прослизають, а ще очі сірі і блимають як у ящірки. Відразу стало зрозуміло що він старший, від потужної фігури так і віяло силою. Волосся на скронях було заплетене в косиці на кінцях закріплені металевими намистинами, що відкривало злегка загострені вуха, високі вилиці, тонкий аристократичний ніс і тонкі губи, які зараз були невдоволено піджаті. Він мені здався набагато красивішим за свого гіпотетичного родича.

-А як тебе звати?

Ну треба ж мені його якось називати, бо незручно виходить - заміж кличе, а імені його не знаю.

-Дар.

-Просто Дар? Ніяких там парючих, що літають, замерзають?

До речі про замерзаючих, на цьому здоровенному дитині якому я ледве до плеча діставала, теплий плащ хутряний, а на мені тільки сукня легка. Тому я напевно і посиніла вже вся, а він невдоволено хмуриться. Вирішила що якщо він мені в чоловіки нав'язується, то й поводитися відповідно повинен. Присунувшись ближче до нього задубілими руками почала розв'язувати стрічку на такій омріяній накидці. Породисте обличчя дракона витягнулося.

-Ти що робиш?

Роздратована недогадливістю деяких пояснила:

-Тебе роздягаю.

Він із ще більшим подивом запитав:

-Навіщо?

 Ось тупа істота, брешуть все про розум драконів. Мені ось два трапились і обидва непрохідно дурні, і до жаху нездогадливі.

-Щоб зігрітися.

Спочатку він завмер і з хвилину каменем стояв, я майже розв'язала вузол як він пробурмотів:

-Ну якщо ти наполягаєш.

І своєю лапою притягнув до себе. А він такий гарячий виявився, майже як піч, і я з задоволенням притулилася до нього всім тілом відьомським замерзлим. Не знаю що діялося в голові у дракона, але він почав глибше дихати і притис ще міцніше. Я була не проти, а ось кістки все ж таки протестували.

-Подивись на мене.

А що це він раптово захрип? Простигнути він не міг, у нього шкіра товста. Піднявши голову щоб з'ясувати причину такого дивного голосу, натрапила на уважний погляд, нічого сказати не встигла як мене поцілували і як поцілували. Так що дух захоплювало і ще хотілося, і всередині щось таке зріло, чого раніше точно не було. Голова пішла кругом, я щоб утриматися закинула руки на сильні плечі дракона, пальці самі мимоволі закопалися в довге волосся. Я не знаю скільки ми так простояли, може хвилину, а може й годину, для мене все змішалося. Можливо продовжили б і далі, ось тільки мене щось боляче тицьнуло в спину змусивши скрикнути:

-Ой.

 Дракон не зводячи з мене затуманеного погляду знову почав схилятися до моїх вуст, але тепер болісний штурхень прийшовся нижче спини.

-Та що це таке.

Я закрутилася в сильних руках, але Дар мене відпускати не поспішав, а навпаки немов кліщами стиснув.

-Та пусти ж ти мене!!!

Мені вдалося викрутитися, і звільнившись із затишних обіймів я відразу відчула пронизливий холод. Озирнулася у пошуках покусника на відьомське тіло, побачила мітлу яка стояла за кілька метрів від мене. Зсунувши брови похмуро промовила:

-Я дивлюся ти не дуже то й поспішала.

Мітла обурено заворушила гілочками показуючи кудись убік. Я подивилася у вказаному нею напрямку і затремтіла ще сильніше. Там стояв Лісантіїл власною персоною в людській подобі, та ще й одягнений. Його очі виблискували неприродним блиском, на губах блукала трохи шалена посмішка. Він підходив усе ближче і ближче, а я мимоволі відступала, поки не вперлася спиною другого дракона. Лісантіїл усміхнувся простягнувши руку, навіть не сказав, а скоріше заспівав:

-Василино, люба, йди сюди. Я бачу ти браслет втратила, ну нічого у мене ще вдома є.

Мене чомусь тремтіння пробрало, адже до мене ще були відьми, а значить він і їм браслети одягав. Схоже у нього в печері цілий склад. Дар обійняв мою талію рукою, через що по обличчю Лиса пройшла судома, а той незворушно запитав:

-Люба, це хто?

Вони точно знущаються.

- Родич твій, котрий збоченець.

Лісантіїл нарешті зупинився із сумнівом вдивляючись в обличчя дракона.

-Дар? - у його голосі була безодня сумніву. - Але ж ти загинув- дракон підняв руку і постукав себе пальцем по лобі, ніби вибиваючи якісь спогади. - Здається під час польоту ти розбився об скелі, принаймні мама так казала.

Я відчула як напружився Дар, але голос його лунав спокійно: