Частина 9

 Поки мандрувала у напрямку диму, кілька разів впала і все ж таки подряпала собі руки. Чортихаючись і проклинаючи на всі лади цю ящірку перерістка, нарешті дійшла до невеликого будиночка. Кузьма злегка помилився, не було тут села, одна єдина хатинка що покосилася такою не вважається. Ну так як у мене вже зуб на зуб від холоду не потрапляв, я постукала онімілими пальцями у двері. Вона відразу відчиналася, і побачивши довгі сиві косми я мимоволі відступила. Не вистачало ще тут свою товарку по ремеслу зустріти, відьми чим старші тим злобніші стають, часом навіть своїх не шкодують. Але потім маленька сухенька ручка без будь-яких ознак кігтів відчинила двері поширше. На мене дивилися напрочуд чисті і не помутнілі з віком карі, навіть бурштинові очі.

-Ти як тут опинилась?

Питання цілком закономірне у цій ситуації. Навряд чи тут часто гості з'являються. Тому ухилятися я не бачила сенсу і відповіла правду:

-Від дракона втекла.

Бабуся відразу відступила вглиб хати, пропускаючи мене.

-Ось окаянний, вже п'яту дівчину до себе тягне. - а потім похихотів продовжила. - А вони всі як одна втікають. Ти ж відьма?

Я здивувалася подібним питанням, але не подала вигляду. Зазвичай у мені бачили магічку, ну або на крайній кінець знахарку, але ніколи відьму, зовнішність не відповідає.

-А звідки ви дізналися?

-Так у дракона цього слабкість моторошна, на відьом його тягне.

Тепер все зрозуміло. Що ж, мабуть не щастить крилатому з пошуком нареченої, а коли Любава дружиною його стане, то про цю справу взагалі доведеться забути. Княжна перелюб швидко припинить.

Бабуся схопила мене за руку.

-Ох, та ти зовсім холодна. Підходь до печі ближче.

Я із задоволенням влаштувалась у плетеному кріслі, бабуся тут же притягнувши ковдру вкрила мене. Одразу ж спати захотілося. Бачачи що очі у мене просто злипаються, старенька заклопотала:

-Стривай, не спи красуня. Зараз я тобі настій цілющий приготую, а то й захворіти можна, в таку погоду в легкому одязі ходити.

Вже почавши дрімати,  тільки згідно промичала. Бабуся має рацію, зараз найкраще випити чаю з мелісою і материнкою, після розтертися евкаліптовою або ялівцевою маззю і тільки потім спати.

Мені в руки сунули ледь теплий кухоль.

-Випий, красуня. Відразу стане легше.

Я зробила перший ковток та відзначила незвичайний смак відвару. У ньому був присутній чебрець і валеріана, що не характерно для лікувального відвару, а ще гірко-солодкий присмак дурману. Запізно до мене дійшло що це зовсім не зцілююче, а присипляюче зілля. Тіло зовсім перестало слухатись. Стара схилилася наді мною, і в напівтемряві хати блиснули її очі.

-Ти будеш чудовою нареченою моєму сину.

Наступне що я відчула – це був холодний камінь та сильна спрага. Розліпивши очі, зрозуміла що ні зги не видно, довкола темним-темно. Хоча якщо придивитися, то через дерев'яну засліну можна побачити нерівне світло місяця, зараз таке страшне і моторошне . Здається я в якійсь ямі, більше схожій на нору, бо вона досить широким лазом ішла в глиб землі. Схопившись на ноги, затремтіла від холоду і зі злості штовхнула кам'яну стіну. Не дуже розумно, тому що одразу ж застрибавши на одній нозі завила від болю.

-А ну випусти мене, карга стара. Виберуся, тобі буде гірше.

У відповідь на мій крик десь збоку пролунав шелест. Так як мишей і щурів я терпіти не могла, то швидко обернулася і побачила два вогники що світяться. Ось тепер стало насправді страшно. Ця жахлива людина нелюдська мене з мертв'яком закрила.

-Мати моя жінка. - швидко перехрестилася, потім тричі плюнула через плече і постукала по голові. Трохи насмілившись крикнула. - Чого зенки свої вилупив?

Почулося тихе гарчання, а я ще раз по голові стукнула. Може я якісь почуття у нього зачепила, зенок-то вже немає, тільки вугілля й залишилося.

Ласкавим умовляючим тоном промовила:

-Я не їстівна, та й кісток багато, замучишся випльовувати.

 Гарчання стало голоснішим, і мертв'як зробив різкий рваний рух у мій бік. З вереском, від якого напевно і гори здригнулися, помчала вглиб нори. Чим далі тікала, тим чіткіше розуміла що дарма це зробила. Ноги все більше грузли в глині, яка незважаючи на холод не замерзла, а тут ще темрява. Загалом зовсім неприємно стало. Ззаду лунало мірне постукування, це мертв'як своїми кістками перестукує зовсім поруч. Якийсь неправильний він, надто швидкий та спритний.

Світло змусило зупинитися. Окрім мене та мертв'яка тут ще хтось був, якась густонаселена нора виходить. Гучно проковтнувши подивилася в той бік де мені здалося світло. Так і є, на мене тепер дивилися виблискуючи в темряві два величезних смарагдових ока. І ось щось вони мені нагадували, точніше чиїсь, і форма схожа і розмір майже такий самий. Ледве чутно, сповнено відчаю, попросила:

-Тільки не кажи що ти дохлий дракон.

Просто я розуміла, що від дракона, хай і не живого, я навряд чи втечу. Раптом, крім очей майнули ще й білі зуби. Я встигла подумки з усіма попрощатися коли почула:

-Я прийшов сюди на чудовий запах, щоправда очікував побачити більшого.

-Це ти напевно падаль унюхав. Він позаду мене повзе.

І справді, позаду мене ніби підтверджуючи мої слова, пролунав голодний рик. Дракон задумливо моргнув.

-Я можу допомогти тобі, якщо ти допоможеш мені.

Навчена гірким досвідом у справі допомоги, насторожено запитала:

-Чим допомогти?

-Ти жива, відьма кинула тебе у браму мертвих, у вічних льодах вони близько до землі знаходяться, якщо пробудеш тут ще день світ мертвих забере твою душу, сили в тобі замало залишилося, іскра ледве тліє. Але поки ти жива можеш вибратися звідси. Я ні живий, ні мертвий і тому не можу перейти межу ні туди, ні туди. Якщо ти зв'яжеш нас ниткою, то зможеш вийти сама і мене забрати за собою.

 Я в задумі почухала голову. Звичайно я чудово розуміла що поодинці звідси не виберуся, позаду ще ця падаль повзе, з глибини нори якийсь дивне стрекотіння лунає. Мене аж пересмикнуло від огиди. Останнім аргументом стала кістка рука, яка потяглася до мене. Як виявилося, поки я думала мертвяк таки доповз. Підстрибнувши чи не до стелі, вигукнула: