Частина 5

  У грудях стало дивно, не знаю від чого стало важко дихати. Стиснувши руку в кулачок постукала по грудях. Легше не стало, зате увагу до себе я привернула як князя нашого, так і гостя, як виявилося крилатого. У дракона очі дивно звузилися, вони в нього й так не надто великі були, а зараз так взагалі щілинки нагадували. Він здивовано підняв брову і подивився на князя, той наче насолоджувався ситуацією що склалася. Взявши Любаву за руку, підвів її до дракона.

-Моя єдина дочка – Любава.

 Мені здалося чи на холодному вольовому обличчі промайнуло розчарування? Але це тривало лише мить, наступної хвилини на обличчі з'явилася ввічлива посмышка.

-Радий знайомству з вами, люба наречена.

 Нахилившись, поцілував ручку. Ось же ветреник, а у самого морда-лиця немовби з льоду висічена, ні краплі емоцій. Випроставшись він повернувся у мій бік, чекаючи поки нас познайомлять. Князюшка наш довго гостя чекати не змусив,  підійшовши до мене раптом обійняв за талію, від чого я просто остовпіла.

-Це майбутня князівна - Василина з роду Злобіних.

  Піти б у болоті втопитися, чи на крайній випадок у чистому озері, мамці треба було вісточку відправити, а тепер пізно вже.

-З якого часу відьма може княжною стати?

Чудове питання. Я мало не кинулася цілувати цього Лиса, все правильно, я сама якось забула. У нас це неприпустимо, все ж таки не може нечисть, до якої мене відносять, княжною бути та людям чесним наказувати. Але вельможному нашому все байдуже, тільки міцніше притис і відповів, та так що я ледве на ногах устояла, добре що тримав.

-З тих самих, як князями некроманти стають.

 У мене дух сперло. Так от хто наш князюшка, некромант значиться, хоча варто було про це здогадатися коли він мертвяків упокоював, а я все маг і маг тільки сильний, відразу темряму в ньому не розгледіла, голова моя бідова. Він же споконвічний ворог відьом, бо проти природи вони йдуть, душі померлих турбують, тіло тлінне тривожать, спокою не дають. Ось тільки це для нас відьом вони вороги, а ми для них як найбажаніший скарб. Тому й повелося, що коли некромант на шляху відьми стає вони спочатку воюють, а потім відьма до його будинку господинею входить. А відьма я на всю околицю єдина, некроманти зараз дуже рідко зустрічаються, тому я навіть не думала про це. А різні диватства з ойго сторони списувала на те, що він маг сильний, тим паче не місцевий ось і чудить іноді князь. Наприклад місцевий цвинтар перенесли на три версти далі за село, бо казали що мертві у вікна до живих стукали, і всі пам'ятали що колись тут мертв'яки ходили, яких неук некромант підняв, а князь наш упокоїв.

-Я-я-я проти.

То я сказала? Якийсь голос у мене гидкий і писклявий. Пальці на талії стиснулися сильніше, через що я верескнула і вирвавшись відскочила. Дракон, що Сніжний, глумливо сказав:

-Здається відьма проти.

Князь наш, якого батьки складним ім'ячком обдарували, не зводив з мене чорних очей, причому злих і звужених.

-Відьма завжди проти, але результат завжди один. Ми просто вирішили пропустити момент залицянь та перейти до головного. – різко відвернувшись тим самим видаючи роздратування, додав. - Запрошую до столу.

Скориставшись загальною затримкою позадкувала до дверей, але мій відступ помітили і князь різко крикнув:

-Стояти.

Я застигла і лише очима клипала.

-А можна я піду вже? Я не голодна, правда.

На мене так виразно подивилися, що я без слів усе зрозуміла, з князем лаятись зараз не можна, це потім, коли додому прибіжу та пожитки зберу, тоді покричати здалеку можна буде, а зараз  Василино терпи. Пригадавши строгий окрик і те що я все ж таки відьма, пробурмотіла:

-На дружину кричати будете.

 Я думала не почують, але почули. Принаймні магічно обдаровані. Перевертень скинув брови, а некромант посміхнувся.

-Так уже майже, Василино. Довго тягнути не будемо. - потім побачивши мій переляканий погляд, додав. - Про це поговоримо наодинці.

 Наодинці я говорити з князем зовсім не хотіла, тому обійшовши стіл сіла з самого краю, щоб не заважати нікому і щоб двері  буди поруч  про всяк випадок.

-Пані відьма,  як же ви потрапили в ці краї?

“Пані” передражнила я про себе, а співає як солодко, голос такий приємний, немов оксамитом по шкірі. Подивившись у вічі нелюдські відповіла:

-За навчання відмінне нагородили.

 Не розповідати ж їм що мене в покарання сюди відправили, бо я напередодні випускного хотіла підсипати Авдотьї Павлівні снодійного, щоб з дівчатами в місто злітати, але пляшечки переплутала і послабляюче від щирого серця насипала в чай ​​замість цукру. Так наша директор просиділа в вбиральні до самого розподілу, а як вийшла схудла та змарніла, так мене сюди й відправила. Ось тільки тепер я зрозуміла в чому покарання, стара відьма знала про некроманта, не могла не знати.

-І скільки ви тут уже мешкаєте?

Ось чого він причепився як дізнавач на допиті.

-Три роки скоро буде.

-То значить і відпрацювання ваше скоро закінчується?

 А що він мені викає? З ранку ніби на ти називав, а зараз он скільки уваги моїй персоні, а наречена занудьгувала вже.

-Ви наречену краще свою розпитуйте.

Любава охоче підібралася, а ця ящірка з крилами з мене погляду не зводить. І дивиться головне так, ніби потягти у своє лігво хоче.

-Лісантіїл, я б попросив не приділяти стільки уваги моїй нареченій.

Це наш князь озвався. І що дивно, дракон слухняно повернувся у бік княжни. Мені аж дихати стало легше. Правда шматок у горло не ліз, тому я ганяла по тарілці м'ясо, сподіваючись що скоро зможу піти.

-Як часто ви літаєте до витоків?

 Глянула на князя, він очікував на відповідь. Звідки він стільки про відьом та їх уклад знає?

-Два рази на місяць.

На його вустах пробігла задоволена посмішка.

-Отже цнотлива.

 Я почервоніла до коріння волосся. Тим більше що за нашою розмовою уважно стежили,  я помітила як блиснули сріблом очі Лісантіїла.