Частина 4

 Збиралася я довго і без настрою, хоча чудово розуміла що тягнути марно. Дала Кузьмі настанови нікого не впускати, а якщо впустить то не випускати, він часом краще сторожового пса буде. Взяла  вірну мітлу, покрутила її в руках і поставила назад, піду пішки. У вірної подруги поникли гілочки, давно я не літала. -Нічого-нічого. От прийду від князя і політаємо.

 Цього разу вирішила не ховати свою зовнішність, я ж не по справах у село йду, а в гості. Вдягнувши нову сукню в дрібну квіточку і накинувши на плечі хустку, вийшла з здавалося б такої безпечної хатинки.

Сонце було високо в небі і досить відчутно припікало, але хустки не зняла, ще й плечі обгорять,  схопила солом'яний капелюшок на порозі залишений і насунула на голову. Він вже був застарий, соломинки з нього в різні боки стирчали, але це краще ніж нічого. Відкривши косу хвіртку, все ж таки я сама будувала, а в цій справі я майстерністю не відрізняюся,   вдихнула напоєне спекою і запахом квітів повітря. За моїм будиночком було ромашкове поле, після чого простягався  дрімучий ліс. Саме тому я й обрала це місце, жах як ромашки люблю, але навіть вони сьогодні не розігнали моїх тривог.

 Ластівки летіли низько над землею, видно ввечері дощ буде. Куди б я не йшла мене завжди супроводжували тварини, бувало непомітно, ледь крадучись позаду, а бувало так як зараз не дуже й ховаючись. Ось олень виглянув із-за потужної ялинки, вовки обережною ходою йшли слідом. Тільки я не боялася, відьми люблять природу і вона їм тим же відповідає. Наша верховна завжди казала що тварини віддані істоти на відміну людей, а тому їх любити треба і допомагати. Сама вона жах як троянди любила, причому тільки червоні, за що її і прозвали "Відьма червоних троянд". І щоразу коли я до витоків літала, вона всім по одній квітці дарувала. Не знаю що вона додавала в землю, тільки троянда квітла до наступного польоту.

 Велике селище починалося одразу за лісом, а князівська садиба з іншого боку, поблизу чистого озера, на яке місцеві ні ногою, по чутках там нечисть миється. Доведеться мені пройти через все село, надія на те що в таку спеку місцеві поховалися не виправдалася. Хтось у грядках копався біля будинку, хтось просто на лавці сидів,  скрізь бігали дітлахи наповнюючи простір гучним сміхом.

 Пройшовши більше половини шляху, почула тихий плач, який з-за хвіртки будинку коваля місцевого лунав. І якби я не знала його крутої вдачі, і що він іноді дружину б'є, може повз і пройшла б. Але настрій у мене був мерзенний, а тому ногою штовхнувши добротну хвіртку увійшла у двір. Там згорнувшись клубочком лежала Богдана, тендітна маленька блондинка, і тихо скиглила. А прямо над нею височів чоловік два метри на зріст, плечі широчені, навіть мені сонце закрили, ручищі величезні, все ж таки не дарма молот ковальський у цих лапах тримає. А зараз у цих руках був затиснутий батіг, і рука піднята для чергового удару.

-Ти що ірод робиш? 

Закричала навіть раніше ніж подумала. Цей, якого чоловіком назвати язик більше не повернеться, розвернувся у мій бік.

-Ти хто?

-Кара твоя небесна, а ну відійди від неї.

 І не вперше ж було. Прибігала до мене Богдана за маззю що синці лікувала, побитої прибігала, а я тоді не змогла переконати її що життя з таким чоловіком не буде і їхати їй потрібно. Підбігши до дівчини присіла поряд, у неї вся спина сполосована була, та тільки рани старі, кровоточили тільки дві смуги. А цей тхір заніс батіг вже наді мною.

-А ну пішла звідси приблуда вшива поки не отримала.

Підняла на нього злі очі.

-А ти спробуй.

 Він спробував, от тільки не ту нарвався. Швидко схопившись, перехопила шкіряні ремені, намотала на руку і різко смикнула. Це для магічно обдарованих я слабка, а так сильніша навіть цього мужика буду. Той, не утримавши рівноваги завалився і зарився носом у землю. Схилившись до чоловіка, прошепотіла:

- Ні на землі, ні під землею. Ні на воді, ні під водою. Відтепер спокою тобі не буде, дружина тобі богинею стане, що скаже те і зробиш.

 Коваль затих на землі важко дихаючи. От тепер можна бути спокійною за Богдану, він їй цілуватиме ноги. У нас відьом від люті найдієвіші замови виходять. Відкинувши батіг убік, у цій сім'ї він більше не потрібен, підійшла до дівчини. Допомогла піднятися, після чого обтрусила своє вже добряче в пилюці вимазане плаття.

-Зараз йдеш до мене, через великий яр, на ромашковому полі моя хата стоїть. Скажеш домовому що від мене. Нехай тобі мазь рани заліковуючу дасть

 Дружина коваля виразно головою хитала, а потім пошепки перепитала:

-Пані відьма?

-Ну а хто ще?

Вона перехрестилася, тільки я не образилася, реакція цілком звична та очікувана.

-Дякую вам, а він. - вона кивком голови вказала на нерухому тушу чоловіка. - Тепер мене слухатиметься?

-Слухатися він дружину буде, коли їй залишишся тоді тебе..

 Не попрощавшись пішла з двору. Чоловіка зовсім не шкода було, він на слабку жінку руку підіймав, нехай сам своїх же ліків тепер хлібне. Я безбожно запізнювалася, і підходячи до князівської садиби мимоволі замилувалася - була вона не дерев'яна, а кам'яна, і камінь білий, такий гладкий наче яйце. Будинок півколом побудований і створювалося відчуття, що він озеро обіймає. 

 Назустріч мені вибігла Любава, вся гарна, зачесана. У новій білій сукні на заморський манер пошитій. -Василино, мені коли тато сказав що ти на обід прийдеш, я спочатку не повірила, а ти прийшла!

 І стільки захоплення дитячого та надії було в її голосі, що я запідозрила недобре.

-А що не так Любава?

Її повні надії очі глянули на мене.

-Ти ж із батьком щодо нас з Іваном прийшла поговорити?

Здивовано кліпнула очима.

-Пробач, Любаво, але ні. Мене князь запросив.

Соболіні брови поповзли вгору.

-Батько? Але навіщо?

-Мачухою твоєю робити буде.

Пролунав дівочий дзвінкий сміх, шкода тільки я не могла розділити її веселощі.