8

Минуло кілька днів після того вечора, і Ірина все ще не могла повністю усвідомити, що сталося між нею та Костянтином. Вони багато часу проводили разом: прогулянки, вечері в кафе, спільні поїздки на авто, які насправді були дуже зручними для її життя, навіть якщо й не зовсім звичними. Щоразу, коли вони зустрічалися, між ними спалахували ті невимовні миті, що змушували її серце битися швидше. Але водночас Ірина відчувала, як її почуття змішуються з сумнівами.

Костянтин був частиною іншого світу — світу розкоші, безмежної свободи і достатку. Він жив у шикарному маєтку, в оточенні дорогих авто, бізнесу та вражаючих людей. Ірина не могла не порівнювати його життя зі своїм. Її маленька квартира, університет, прості радощі — все це здавалось таким далеким від того, чим жив Костянтин. І хоча їй подобалося його сусідство, його стиль життя і, звісно, його присутність, вона не могла позбутися думки, що їхні світи не можуть існувати разом.

Одного вечора, після того як вони провели день разом, сидячи в парку, Костянтин запропонував їй поїхати в його маєток на вихідні. Це була звична пропозиція для нього — йому нічого не варто було б запросити її до себе. Але Ірина відчула, що це її межа. Вона була готова бути поруч із ним, але чи готова вона зануритися в цей світ?

— Я не думаю, що це хороша ідея, — сказала вона тихо, сидячи на лавці поруч з ним.

Костянтин подивився на неї з подивом, його очі стали м'якшими.

— Чому? — запитав він, нахиляючись ближче.

Ірина зітхнула, зібравши думки.

— Я… не можу повністю віддатися цьому. Це надто інший світ для мене. Моя життя — це не твоє життя, Костя. І я не знаю, чи зможу я бути частиною цього світу. Це страшно, я не хочу бути тягарем для тебе, — сказала вона, не дивлячись йому в очі.

Він мовчав кілька секунд, а потім поклав руку їй на плече.

— Ірина, не думай про це як про "тягар". Ти — частина мого світу, навіть якщо цього не розумієш. І неважливо, який у нас фон — важливо те, що між нами. Ти не повинна відповідати якимось стандартам чи критеріям, щоб бути моєю. Я хочу бути з тобою, не з кимось іншим.

Ірина почувала, як її серце тягнеться до нього, але й розуміла, що цей шлях не буде легким. Вона не могла зробити крок, не знаючи, що на неї чекає. Її страх перед тим, що може втратити себе, ставав усе сильнішим.

— Я не знаю, — промовила вона, намагаючись уникнути його погляду. — Може, я просто не готова...

Костянтин підійшов ближче, його обличчя стало серйозним. Він трохи підняв її підборіддя пальцем, змушуючи її зустріти його погляд.

— Ірина, якщо ти думаєш, що я тебе зламаю чи зміню, то ти помиляєшся. Я хочу, щоб ти була собою. Я хочу тебе такою, якою ти є.

Її очі стали вологими від сліз, але вона все ж стримувала емоції. Вона знала, що він правий. І все ж серце тремтіло від невизначеності. Вона не могла просто так погодитися, не маючи повної впевненості, що її вибір правильний.

— Я не хочу втратити себе, Костя, — прошепотіла вона. — Я не хочу, щоб ти з часом зрозумів, що я — не твоя людина.

Костянтин підійшов ще ближче і притягнув її до себе. Він обійняв її, і вони сиділи так кілька хвилин, мовчки, намагаючись знайти спільну мову.

— Я не хочу тебе втратити, Ірина. Ти для мене важливіша, ніж усе інше. Пам'ятай це.

Її серце билося так швидко, що вона майже не могла чути його слів. Вона відчувала, як її захоплюють його слова, і від цього боліло в грудях. Може, це був той самий момент, коли вона повинна була прийняти своє рішення.

— Я… я буду з тобою, — сказала вона, зібравши всю свою рішучість. — Але я хочу йти цією дорогою без сумнівів.

Костянтин усміхнувся, і його руки ніжно стиснули її. Це була лише перша сходинка до того шляху, що вони мали пройти разом. І хоч як важко було зробити цей крок, Ірина знала, що з Костянтином поруч вона готова вирушити в незвідане.

Це була нова глава їхнього життя, і вона була готова до того, щоб написати її разом з ним.