Розділ 19

Микита:

Слова Кіри розбили моє серце. Й досі думаю, як вона жила з таким болем? Втратити нашу дитину, і разом ледь ставши на ноги, після трьох місяців вагітності. Воно носила частинку своєї душі, нашої душі. І життя дитини, якої різко обірвалося як тонка нитка на дроті.

— Мандаринко, прошу не плач! — витираю долонями її сльози. — Я буду поруч! Я буду поруч завжди! — торкнувся до її чола. Обійняв, притиснув міцніше до себе. Я так давно мріяв про те, аби якнайшвидше обійняти, приголубити. Та не думав, що це настільки важко нести в собі біль стільки років.

Поцілував її мокрі щічки від сліз.

— Чому ти не приїхала в Україну?

— Не змогла, — Кіра притулилася до моїх грудей, наче шукала прихисток.

Руками гладив її спину, нагадуючи, що я поруч, не пішов.

У Кіри є страх того після того, що вона мені сказала я піду. Та нізащо в світі її не покину. Сім років пішло коту під хвіст! Але мандаринка в моїх обіймах. Я з нею, поруч.

Як же я хочу сказати, наскільки її кохаю. Та слова не мають значення зараз. Вони здаються такими недоречними.

— Після тієї аварії довгий час була на реабілітації. Потім.. потім зникло бажання повертатися туди, де нікого не залишилося.

Батьків не стало. А я.. я завдав для неї ще більшого удару, не сказавши нічого. Та зараз Кіра зі мною, і ніхто не завадить розповісти свою історію.

— Кіро, — прошептав їй на вухо.

— Мг? — помаленьку відсторонилася від моїх обійм. Вона поглянула на мене зеленими очима, які полонили мій світ. Усюди шукав її, ті самі очі, схожі на рубін.

— Мені потрібно тобі дещо показати, — повільно посадив Кіру на м'який сірий диван. Сам пішов до кабінету, поруч з моєю спальнею.

На поличці знайшов потрібні документи в папці. І взяв з собою, стискаючи пальцями, наче це моя опора, за яку повинен триматися.

Присів поруч із Кірою. Я помітив в її очах зацікавленість, і ще сум, який кривив моє серце. Вона сама протягнулася до мене, і сіла на коліна. Приємно відчувати, що тепер не втікає від мене.

— Що це? — показала пальцем на папку.

— Важливі документи, які я повинен тобі показати.

Подав Кірі в руки, а сам злегка стискав її за талію. Як же її мені не вистачало.

Зараз вона зі мною.

Дитина..

В нас могла бути дитина, і може й не одна.

"Але я більше не зможу мати дітей, після.. тієї аварії", — Кірині слова, досі в моїй голові вирують. Найголовніше те, що вона залишилася живою. Це найголовніше, хоча можливо, звучить надто грубо, але Кіра важить більше, навіть, якщо не матиме дітей я знаю, що ми будемо разом. І ми можемо разом всиновинити дитинку. Хоча ще занадто рано про це говорити.

Мандаринка дивилася на папери, і поверталася на мене із здивуванням в очах.

Я бачив як їй важко було це усвідомлювати, що ми могли бути разом.

— Тобто ти розлучений вже сім з половиною роки? — перепитала вона, не вірячи своїм очам.

Кивнув.

Кіра мовчала.

— Чому?

Я задумався, і поринув у своє далеке минуле, яке затягнуло надовго, поки не відчув на обличчі теплі руки, які нагадували про себе. Поглянув на її збентежений погляд.

— Вибач задумався, — Кіра провела крихітними пальчиками по щетині. Я всміхнувся, давно не відчував таких відчуттів. Думав, а може й не відчую більше? Легке збудження пройшло по моєму тілу, наче вдарило струмом. Та не зараз, коли Кіра чекає на відповідь.

— Олену я кохав колись, в минулому житті, — почав розповідь про своє минуле. — Та з часом, після того як ми одружилися ці почуття почали зникати, розвіюватися. Тоді я зрозумів, що щось не те.
Вона була такою щасливою, коли Олені робив освідчення. Можливо, це була її маска?

— Я почав стежити за нею, щоб зрозуміти в чому справа.

— Ти в неї не питав, що сталося? — спитала Кіра.

— Запитував, але вона, — я махнув головою, — сказала, що все добре. Одного вечора, поїхав у відрядження, і раніше приїхав, її не попередив. Саме того дня застав її з молодим коханцем, — важко зітхнув.

Наступного дня подав на розлучення, адже мені не потрібна дружина, яка спить з іншим чоловіком. Та вона на це не погоджувалася. Другий шанс не даю, бо якщо зрадив один раз, то зрадить вдруге.

— І, що далі? — поцікавилася мандаринка.

— Їй це не сподобалося, почала погрожувати. Виявилося, що вона не така людина, якою здається на перший погляд.

— Твоя Олена мені ще з університету не сподобалася. Чому вона тоді прийшла працювати, і саме вчити нас?

— Я змусив її. Вона відразу зрозуміла, що щось не те. Тому легко погодилася, — дівчина посміхнулася, але її посмішка вщент сховалася на її обличчі.

Я пригадав її слова:

— Ти говорила, що довго не могла усвідомити, що між нами була неправда? — Кіра тихо зітхнула, кивнувши у відповідь. — Між нами усе, що було. Це була правда, адже я у тебе закохався ще тоді, коли ти мене ледь не збила.