Розділ 4

Сьогодні справді визначний момент для мене самої. З самого ранку я сиджу в салоні краси. Дівчата-майстрині бігають навколо, чаклуючи наді мною. Це відчуття таке приємне — наче лагідний дотик до руки, який зігріває, незважаючи на нестерпний внутрішній холод.

Волосся у мене кучеряве, тож із ним клопоту майже не було, лишень кілька пасем трішки прихопили невидимками. Інша дівчина тим часом робила манікюр. Я вирішила, що хочу простий білий відтінок і коротку довжину. На вигляд ніби й простенько, але з власною родзинкою. Наостанок мені нанесли легкий макіяж — на вулиці надто спекотно, аби сильно фарбуватися. Та якщо бути чесною, мені просто дуже хотілося сьогодні мати гарний вигляд.

Саме після салону я їду у справах. Потрібно особисто завезти перекладені мною документи київським партнерам. Михайло дуже просив передати їх із рук у руки. Його компанія займається будівництвом великих об'єктів. У Лондоні я інколи їздила разом із ним на будівництво, аби на власні очі побачити процес цієї клопіткої роботи.

І ось зараз я так сильно хвилююсь... Сама навіть не розумію чому, але це тривожне передчуття просто неможливо ігнорувати. Хочеться вирвати його із грудей і сховати в кошику, якнайдалі від себе.

Чесне слово, я трималася добре, аж поки не зайшла в кав'ярню під назвою «Лимонад». Звучить інтригуюче, наче на мене там чекає оформлення в салатових відтінках і дерев'яні меблі. Та коли я зайшла... коротше, ледь не впала на місці. Тут дійсно виявилося набагато краще, ніж я собі малювала. З уявою у мене зараз трохи кепсько через стрес, але зате я можу сповна насолодитися цією приємною атмосферою.

Я замовила собі лимонад і триколірне морозиво. Найбільше захотілося саме холодного, бо нерви аж лоскочуть горло. Нудить так, що живіт просто стискається від болісних спазмів.

Може, я повинна була винести з усього цього якийсь життєвий урок? Тоді які робити висновки? Ну, звісно... Ніколи не довіряти чоловікам! Супер! От дійсно, просто супер! Складно згадувати той прощальний вечір у ресторані та його холодний погляд. Та коли Микита дивився на мене раніше, тепло з його блакитних очей завжди було спрямоване прямо на мене. І на мить від цього спогаду стає так солодко й приємно...

Та дізнатися від чужої жінки підтвердження того, що в нього є дружина... Це ніби з усього маху вдарило мене по обличчю. Треба ж було бути такою дурепою, а найголовніше — наївною дівчинкою! Повірила фальшивим почуттям. Довірила своє тіло тому, хто безжально зруйнував таку прекрасну ідилію!

Я ненавиджу його. Ненавиділа доти, поки нарешті не зрозуміла справжній сенс життя. Коли ти хочеш довіритися людині, ти просто зобов'язана спочатку перевірити його. Не варто сліпо стрибати у вир почуттів. Варто довіритися спершу самій собі, щоб потім не зламатися! Щоб ніколи знову не втратити саму себе через когось іншого!

Заплативши за замовлення, я вийшла з кав'ярні й попрямувала до офісу компанії «Дизайн Люкс». Потрібно нарешті занести ці документи, які я тримаю в руках, мов якийсь цінний артефакт. Ну, здебільшого вони так і виглядають — надзвичайно цінними. Якщо я десь їх згублю чи з ними щось станеться, то мені перепаде величезний штраф, який я потім сплачуватиму роками.

Вирішую йти пішки — хочу насолодитися Києвом. Тільки от без карти в телефоні я нікуди не потикаюся, бо тут реально легко загубитися. І коли ти вперше буваєш у новому, чужому місті, від цього стає трохи не по собі. Адже атмосфера тут зовсім інша — у кожному місті вона відчувається по-своєму.

Дивлюся на екран, де навігатор показує, що я нарешті прибула на місце призначення. «Дизайн Люкс» зустрічає мене величезною сучасною будівлею зі скляними вікнами. Двоє суворих охоронців пильно стоять перед вхідними дверима.

Я зайшла всередину. Тут так неймовірно! Усе облаштовано в чистих білих тонах, а яскраве сонце аж б'ється у великі вікна. Наскільки я знаю, мені потрібно піднятися на десятий поверх. Я зайшла у ліфт, натиснувши на потрібну кнопку. У кабіні нікого немає, панує повна тиша — робочий день як-не-як.

Сьогодні я вдягнена у легку білу сукню з витонченим орнаментом із червоних квітів. На ногах — туфлі, які додають справжню вишеньку на торті до мого образу. Здається, що вони роблять мої ноги неймовірно довгими та стрункими. Ну, вони й так у мене такі, але це взуття точно додає свого особливого шарму.

Піднявшись ліфтом на десятий поверх, я почула тихий звуковий сигнал, який сповістив, що я прибула. Вийшовши в хол, я дійшла до рецепції, де сиділа секретарка. Вона ліниво говорила з кимось по телефону, ледь не закидаючи ноги на стіл.

— Мені потрібно до вашого директора, — я підійшла ближче до рецепції.

У секретарки було вибілене волосся й настільки глибоке декольте, що здавалося, груди ось-ось вистрибнуть із її тісної блузки.

— Він у себе? — я кивнула на масивні двері кабінету керівника компанії.

— Він зараз зайнятий, — дівчина навіть не підвела голови, ліниво гортаючи блокнот. — Але за пів години звільниться. Ви записувалися? — вона нарешті зволила глянути на мене своїми холодними сірими очима, продовжуючи голосно жувати жуйку.

— Ні, я не записувалася, але мені потрібно особисто передати йому документи.

— Тоді можете залишити їх мені, — вона зверхньо потягнула руку до моєї папки, але я миттєво відсунула її назад, не дозволяючи торкнутися паперів.