Розділ 12: Перший вечір як пари

Вечірнє місто дихало спокоєм. Сонце вже майже сховалося за дахами, і ліхтарі починали розливати м’яке золотисте світло. Мілена виходила з роботи, стомлена, але з тихим щастям у серці після сьогоднішньої розмови з Марком у кафе.

Вона вже йшла до зупинки, коли побачила його. Він стояв біля чорної машини, спершись на дверцята, в руках — великий букет білих троянд. Чорна сорочка з закатаними рукавами, піджак у лівій руці, а на передпліччях — ті ж тату, які вразили її з першої зустрічі.

Коли він побачив її, на обличчі з’явилася тепла, трохи грайлива усмішка.

— Для найкрасивішої жінки, — сказав Марк, простягаючи їй квіти.

Вона взяла букет, і щоки миттєво спалахнули.

— Це несподівано… — прошепотіла вона, вдихаючи аромат троянд.

— А я й не хочу бути передбачуваним, — відповів він і м’яко поцілував її в щоку. — Сідай, ми сьогодні святкуємо.

Вони їхали містом, слухаючи радіо. Декілька разів Мілена ловила його погляд, і тоді Марк брав її руку, легко цілував її пальці, не зводячи очей з дороги. Вона відчувала себе в безпеці, ніби весь світ залишився десь позаду.

Вечеряли вони в маленькому ресторанчику з панорамними вікнами, крізь які відкривався вид на набережну. За вікном тьмяно відбивалося світло ліхтарів у хвилях річки, а всередині було тихо, затишно. Вони сміялися, розповідали історії з дитинства, жартували, іноді зупиняючись, щоб просто дивитися одне на одного.

Після ресторану Марк запропонував прогулятися. Вони йшли набережною, тримаючись за руки, і в якийсь момент він зупинився, притягнув її до себе та поцілував. Цей поцілунок був і ніжним, і впевненим, як нова глава, яку вони обидва вирішили написати разом.

Коли вони приїхали до нього, вечір не закінчився. Вони сиділи на дивані з келихами вина, говорили про мрії, майбутнє та те, чого найбільше бояться. І коли годинник пробив північ, Мілена зрозуміла, що вперше за довгий час вона не боїться завтра. Бо знала — завтра Марк буде поруч.