Розділ 10: Ранок, що все змінив

Сонячні промені, пробиваючись крізь штори, лягали теплими смугами на ковдру. У кімнаті стояв запах свіжої кави та легкий аромат його парфумів, який тепер здавався їй рідним. Мілена повільно прокидалася, не бажаючи розплющувати очі, бо знала — цей момент занадто гарний, щоб закінчуватися.

Вона відчула, як Марк проводить пальцями по її щоці, наче боявся розбудити. Його дотик був обережним, але сповненим тепла, яке розливалося по всьому тілу. Відкривши очі, вона зустріла його погляд — спокійний, уважний, той, що завжди змушував її відчувати себе єдиною у всьому світі.

— Доброго ранку, — прошепотів він.

— Доброго… — її голос був тихий, але в ньому звучала ніжність.

Він нахилився і торкнувся її губ своїми. Це був не поспішний поцілунок — вони ніби знову відкривали одне одного, вдивлялися у найглибші куточки почуттів. Вона поклала руку йому на груди, відчуваючи рівний, але сильний стукіт його серця.

— Не хочу, щоб цей ранок закінчувався, — зізнався Марк, коли вони віддалилися на подих.

— То давай зробимо так, щоб він тривав довше, — відповіла Мілена, і на її губах з’явилася грайлива посмішка.

Вони ще довго лежали, обійнявшись, розмовляли про дрібниці, сміялися над випадковими спогадами. Марк розповів про місця, куди мріє її відвезти, про стару віллу на узбережжі, де море зустрічає світанок. Мілена, слухаючи його, відчувала, як у її серці росте щось більше, ніж просто пристрасть — глибока, справжня прив’язаність.

Пізніше, коли вони піднялися, Марк приготував сніданок — теплі булочки з корицею, які він щойно дістав з духовки, і каву. Вони снідали на балконі, спостерігаючи, як над садом пролітають пташки. Між ними було багато мовчання, але воно було наповнене змістом.

Перед тим як вирушити в місто, він узяв її за руку і тихо сказав:

— Мілено, я не знаю, куди нас це приведе… Але я знаю, що не відпущу тебе.

Її пальці злегка стиснули його руку у відповідь. Вона відчувала те саме. І навіть якщо їхнє кохання було забороненим, воно ставало частиною їхніх днів, ранків, подихів.