Глава 3

Сьогодні я прокинулася майже в обід, після таких важких двох робочих тижнів це й не дивно. Я б з радістю провела у ліжку ще трохи часу, або навіть до самісінького вечора не вставала, та не в тих обставинах у яких я є. Мама вже була на роботі, а сидіти поруч із цим клопом мені не хотілося, бо знову почне навчати мене тому, що я маю віддавати свою частину грошей йому на пропив.

Тому, я швидко пробралася у ванну й вмилася та почистила зуби. Кидаючи погляди на душ та вирішуючи йти й згаяти час чи ні й швидше втекти. Все ж бажання опинитися під гарячими струменями й змити з себе увесь бруд й заразом втому, взяло гору. Я ввімкнула воду й вже за декілька хвилин опинилася під водою.

Довго насолоджуюся цими відчуттями, а тоді кутаю волосся у махровий рушник й натягаю на себе одяг, покидаючи ванну. Дядько Сашко все там же на дивані у вітальні з пляшкою пива дивиться телевізор. Мабуть, мама все ж поговорила з чоловіком, бо сьогодні він навіть до мене не говорить та не дивиться у мій бік. Воно й на краще, але втекти із дому все одно хочеться.

Сушу волосся, фарбую вії та переодягаюся, от і все. Можна йти на прогулянку.

Захоплюю із собою навушники, відразу вставляючи їх у вуха, взуваю кросівки й крокую на вихід.

Погода сьогодні радує, на вулиці не спекотно й не холодно, якраз те, що я люблю. Літо взагалі для мене проходить дуже важко, бо від палючого сонця та задушливої температури постійно болить голова й хочеться кудись сховатися, де є кондиціонер чи хоча б легенький холодок.

Місто у нас невеличке, лише декілька вулиць, цент, та великий парк, у якому протікає річка. Туди я й направляюся, минаючи вулиці та магазини у центрі. Хотілося б взяти собі морозива чи лимонаду, але я забулася усі гроші вдома.

Важко видихнула та попрямувала далі, роздумуючи над словами Микити. А, може й справді хлопець має рацію, і я маю поговорити із мамою про вступ до коледжу. Все ж у мене є деякі заощадження, і їй не доведеться платити усю суму за моє навчання, а ще я зможу влаштуватися на роботу у місті, а там явно зарплатня більша ніж у нас. Така думка змусила мене трішки зрадіти, адже це й справді була чудова ідея. В піднесеному настрої я дійшла до парку й повільно спустилася по пагорбу до берега річки. Тут було неймовірно красиво та спокійно. Що говорити, це моє улюблене місце у цьому місті. Річка чиста, навколо неї каміння та пагорби, і ці хвилі, які заворожують. Я зірвала якусь квітку, яка більше схожа на бур’ян, та почала її переминати між пальців.

Хотілося б мені весь час бути у цьому спокої. Шкода, що не можна заплющити очі й опинитися там, де тобі було б добре. Де не має ніяких проблем, а життя протікає наче у казці. Шкода, що у всіх воно різне, і кожен народжується зі своєю, власною долею.

Я відкинулася на великий камінь й подивилася у небо. Сонце змусило примружити очі, хоч воно й ховалося сьогодні за хмарами, але час від часу виднілося й підсмажувало шкіру.
Тут добре. Тихо так, і всі погані думки тікають кудись удалечінь. Як би мала можливість, то все б життя провела на цьому каменю.

Здається, я пролежала так до самого вечору, бо лиш помітила, як надворі почало вже сутеніти. Важко зітхнувши, змусила себе підійнятися. Хочеш чи ні, але вечорами тут небезпечно. На вечір з’являється молодь, яка випиває та слухає гучну музику. Такі розваги не для мене, я люблю самоту, роздуми та спокій.

Кинула сумний погляд на річку й почала підійматися пагорбом. Тільки зараз помітила, що добряче зголодніла. Відчуваю, як бурчить шлунок й благає закинути у нього хоча б шматочок чогось смачного.

Дорогою додому я думала тільки про те, що, мабуть мама вже прийшла з роботи й знову проводить час на кухні, а я зовсім нічого не допомогла у свій єдиний вихідний. Я, мабуть, й справді невдячна донька, але перебувати у будинку із її чоловіком у мене немає ніякого бажання.

Ще мої думки займала ідея з приводу вступу. Мені здавалося, що мій задум геніальний й мама точно на нього погодиться.
До дому я дійшла швидко, у прихожій помітила мамині кросівки, отже жінка вже вдома. Поспішаючи на кухню, минула вітальню де застала Олександра все на тому ж місці, косо кинула на нього осудливий погляд, а тоді зайшла до кухні, звідки усім будинком розносився аромат якогось м’яса.

- Привіт, ма, - посміхнулася та підійшла до жінки. – допомогти?

- Можна, приготуй салат. - кивнула вона. – привіт, доню. Ти де була до такої пізньої години?

- Ходила до річки й там згаяла багато часу, - я винувато мотнула плечима. – не думала, що вже так пізно, пробач.

- Нічого, зараз ми швиденько накриємо на стіл, - вона втомлено посміхнулася й почала перевертати м’ясо на сковорідці. – ти маєш рацію, тобі теж необхідно відпочивати. Ти ще юна дівчинка й всі твої однолітки на повну розважаються, а ти працюєш.

- Мам, - я різала огірок й вирішила не тягнути із розмовою. Здавалося мама у гарному настрої, чи хоча б гарно налаштована у мій бік. Хоча, можливо просто почуває себе винною за вчорашнє. Не має різниці, але розмову слід розпочати. – я тут думала довго...

- Не кажи, що знову про минуле...

- Ні, швидше майбутнє, - я легко усміхнулася. Гадала, що так згладжу цю розмову й відповідь мами.

- Кажи вже, - видихнула жінка та присіла на стілець напроти.

- Я хочу навчатися, - я вгнула голову, продовжуючи нарізати огірок. – так, як це роблять усі інші, розумієш? Здобути освіту, відчути цей смак бути студентом. – я помітила як посмішка на обличчі жінки згасла, а відповіді довго не слідувало, тому продовжила говорити сама: - ти не думай, що я вимагаю з тебе повної оплати, зовсім ні. У мене є накопичення, я ж працюю вже цілий рік й майже ні на що не витрачала. Грошей не багато, але вистачить, аби допомогти тобі з моєю освітою.

- Я б залюбки, - врешті сказала мама. – але... ти ж знаєш, у нас із Сашею навіть не має ніяких заощаджень. Ми живемо від зарплатні до зарплатні, а останній тиждень взагалі я купую лише хліб та...