Розділ 15

Настя

Мені було так ніяково. Я мало не провалилася крізь землю від сорому через те, що зробила вчора. Це все та Марта. Вона якось зрозуміла, що Адріан подобається мені, а коли я розповіла їй про те, як він завжди турбувався про мене, захищав, дарував подарунки, то подруга запевнила мене, що це взаємно. Я й сама думала, що подобаюся йому. Він інколи так дивився… Яка ж я дурепа! Навіщо взагалі послухала Марту та подумала, що звабити Адріана — це хороша ідея? А той поцілунок, на який він навіть не відповів. Я почувалася такою брудною та негідною. У моїй голові раз за разом прокручувалися його слова:
«Ти справді думала, що я тебе хочу?»

Я відвернулася, як тільки помітила його в полі зору. Вдала, що читаю книжку, хоча вона вже деякий час просто лежала на моїх колінах. Ми не говорили зовсім. Я навіть сніданок пропустила, щоб раптом не перетнутися з ним. Пощастило, що сьогодні субота і мені не потрібно до школи. Я розуміла, що з цим доведеться щось робити. Я більше не можу їздити Адріаном. Думаю, він сам цього не захоче.

Мою увагу привернув автомобіль, що підʼїхав до воріт. Я насупилася, спостерігаючи за тим, як відчиняються дверцята. І тоді я впізнала сестру. Вона не попереджала, що вони повертаються. Ще вчора мені хотілося, щоб сестра зі своїм чоловіком затрималися якнайдовше. Та сьогодні я неабияк зраділа їхній появі. Принаймні тепер не доведеться ділити дім лише з Адріаном. Та й уникати його буде легше.

Увесь день я просиділа з сестрою. Вона розпитувала про мої справи в школі, підготовку до екзаменів, а сама розповідала про свою подорож. За цими розмовами я навіть не помітила, як минув день. Якщо до цього моменту мені вдавалося уникати Адріана, то за вечерею ми сиділи всі разом. Я намагалася не дивитися на нього, а коли робила це, то він навіть не звертав на мене уваги. Його байдужість, закритість та ігнорування розбивали мені серце.

— Адріане, — раптом заговорила сестра, — хочу подякувати тобі за те, що наглянув за Настею. Ти справді хороший та відповідальний хлопець, на якого можна покластися. Домініку пощастило мати такого брата.

— Не думаю, що брат так вважає, — буркнув він. — Я завжди заважав йому.

— Бо мені часто доводилося розгрібати твої проблеми, — зауважив Домінік. — Мені не вистачить пальців, щоб порахувати, скільки разів тебе ловили за кермом у нетверезому стані. Про бійки та «непорозуміння» на вечірках я узагалі мовчу. Тобі пощастило, що з моїми звʼязками ти досі не сів.

Адріан сильно стиснув у руці виделку, і я напружилися усім тілом. Він повернувся до свого образу поганого хлопця, який дратується через кожне слово. Все ж, Домінік казав правду. Я сама бачила на власні очі той інший бік Адріана.

— Але Діна має рацію, — продовжив Домінік. — Ти показав себе з хорошого боку, Адріане. Дорослішання пішло тобі на користь. Сподіваюся, проблем більше не буде.

— Не буде, — мовив Адріан, — якщо ти дозволиш мені поїхати звідси.

Я мало не подавилася водою, яку пила в цей момент. У мене наче земля втекла з-під ніг. Я прокашлялася та відставила склянку. Усередині все перевернулося, серце в грудях калатало як божевільне.

— Мені запропонували роботу в Німеччині, — додав хлопець. — Я завершую навчання в університеті через два тижні, тож наступного місяця уже можу взятися до роботи.

— Що за робота? — спитав Домінік, звівши брови. — Я думав, ти працюватимеш у нашій компанії.

— Я не хочу працювати у твоїй компанії.

Діна прочистила горло та махнула мені головою, натякаючи, що нам варто піти. Неохоче, але я все ж піднялася до своєї спальні.

Мною трясло. Я не розуміла, звідки це взагалі взялося? Робота та ще й в іншій країні? Адріан жодного разу не говорив про це. Я намотувала круги по кімнаті, до болю викручуючи свої пальці. У грудях засіла неприємна здогадка: він їде через мене, через те, що я зробила…

Я дочекалася, коли зачиняться двері до його спальні. Мені все ще було соромно, але я не могла дозволити йому ось так залишити мене без жодних пояснень. Я підійшла до його дверей та постукала. Він відчинив, але не одразу. Вираз обличчя Адріана не був здивований, наче він знав, що я прийду до нього. Я відчула, як на мої очі навернулися сльози.

— Це через мене, так? — спитала я тремтливим голосом. — Ти їдеш через те, що я зробила вчора? Я не хотіла. Ми можемо забути про це. Обіцяю, я більше ніколи не зроблю нічого подібного. Визнаю, я повелася по-дурному. Не розумію, чому взагалі подумала, що можу подобатися тобі. Ти ніколи й не давав причин так думати. Пробач за мій тупий вчинок. Обіцяю, це більше не повториться.

— Це не через тебе, — сказав Адріан твердо. Він глянув мені за спину, щоб перевірити, чи ми одні. — Я вже давно це вирішив.

Я завмерла від здивування. Хлопець відступив, дозволяючи мені пройти всередину. Моє серце, здається, розбилося ще дужче, і я відчула гнів.

— То навіщо тоді це все було, якщо ти планував поїхати? — спитала я. — Для чого ти піклувався про мене, захищав, говорив усі ті хороші речі, якщо в кінцевому результаті збирався кинути мене?!

— Настю…

— Ти не можеш! – закричала я, дозволяючи сльозам покотитися по моїх щоках. — Ти не можеш залишити мене, знаючи, як сильно потрібен мені.

Він приречено видихнув, підійшов ближче та поклав свої руки на мої плечі. Адріан нахилився, щоб зазирнути мені в очі. Зір був розмитим від сліз, але я все одно дивилася на нього.

— Я мушу, — прошепотів хлопець. – Я мушу поїхати, Настю.

— Але чому? Чому, Адріане?

Я ненавиділа те, як розчаровано та відчайдушно звучав мій голос, та не могла з собою нічого вдіяти. Він мовчав, і це просто-таки вбивало мене зсередини. Наче після всього, що було між нами, я не заслужила навіть найменших пояснень.

— Бо так буде краще для всіх, — натомість сказав він.

Я не стрималася та гірко засміялася крізь сльози. Усередині просто розривало від емоцій.

— Ти взагалі подумав про мене? Ти не просто наглядав за мною, Адріане. Ти був для мене усім. Ти знав про мене те, чого ніхто не знав! Ти був тією людиною, якій я відкрила свої найглибші рани. А зараз ти завдаєш мені нових і… І просто їдеш!

— Настю, люба моя, — прошепотів він, охопивши долонями моє обличчя, — я ніколи не хотів зробити тобі боляче, ніколи не бажав образити. Пробач, але я вже прийняв остаточне рішення.

— Прошу, не їдь, — попросила я, схлипуючи. — Хіба я зможу тут без тебе?

Адріан обережно великими пальцями витер мої мокрі щоки. Я з благанням дивилася на нього, але він був такий непохитний.

— Ти зможеш, — запевнив хлопець. — Ти сильна, Настю. Не дозволяй нікому ображати себе, а ще памʼятай, що ти найкраща з усіх людей, яких я коли-небудь зустрічав у своєму житті.

— Адріане, я не хочу прощатися з тобою.

— Так треба. Так треба, чуєш?

— Коли ти повернешся? – спитала я, вчепившись пальцями за його запʼястя. — Я чекатиму на тебе.

Адріан нічого не відповів, а лише сумно посміхнувся. Тоді я зрозуміла, що він не збирається повертатися. А я, як виявилося, абсолютно нічого не значила для нього, якщо він так легко вирішив покинути мене…

Я ніяк не могла змиритися з його відʼїздом. Хоч між нами були напружені стосунки, я до останнього сподівалася переконати Адріана залишитися. Я навіть готова була поговорити з Домініком про це. Якщо причина його відʼїзду не в мені та не в тому необдуманому поцілунку, то може, в стосунках з братом? Недарма ж він вирішив поїхати після його повернення.

Я не вагалася ні секунди, коли пізно ввечері спустилася на перший поверх і попрямувала до кабінету Домініка. Мені ніколи не доводилося бути тут раніше, бо в цьому просто не було потреби. Я притихла, коли почула знайомий голос Адріана. Моє серце гупало в грудях від страху бути спійманою, але я все одно підійшла ближче та зупинилася біля дверей, що були легка відчинені. Невелика щілина, але достатньо, щоб я могла чути їхню розмову.

— Це важка робота, Адріане, — говорив Домінік. — Я раджу тобі ще раз подумати.

— Я вже добре подумав. І це рішення не одного дня.

— А гроші? Де ти будеш жити? За що?

— У мене є гроші на перший час. Я зібрав з тих, що ти мені платив за те, що я наглядаю за Настею.

Я мало не впала. Вперлася рукою до стіни та глибоко вдихнула. Інша долоня лягла мені на груди, що сильно здіймалися від схвильованого дихання. Домінік платив Адріану за те, щоб той наглядав за мною?

— І достатньо заробив, – додав хлопець.

— Де?

— На перегонах. І навіть не починай розповідати, що це незаконно. До речі, дякую за ту тачку. Завдяки їй я не програв жодного заїзду.

— Ох, Адріане… — зітхнув Домінік. — Ти отримав тачку тільки через те, що дотримався нашої домовленості.

Якої домовленості? Про що вони говорять? Подумки я прокрутила час назад. Адріан отримав автомобіль після того, як Домінік і Діна поїхали на відпочинок з друзями. Саме тоді ми вперше залишилися разом тільки вдвох.

— Насправді я хочу подякувати тобі за те, що ти взяв на себе відповідальність за Настю. Для Діни це було важливо.

— Не хвилюйся, — запевнив Адріан. — Я достатньо подбав про неї.

— Пощастило, що Настя не така проблемна, як ти, — пожартував Домінік.

— Це так. З нею було просто. Правда, трохи дратувало, що доводилося постійно залишатися вдома через її страх бути самою. Але загалом усе було… терпимо.

Терпимо? Це справді те слово, яке він підібрав до тих місяців, які ми провели разом? Я не могла повірити, що це говорить Адріан, який усміхався мені в лице, говорив приємні речі, захищав… Виходить, усе з самого початку було неправдою. Він просто вдавав, щоб отримувати дорогі подарунки та гроші брата. Я думала, що подобаюся йому, а він просто грав роль турботливого хлопця, за яку отримував привілеї.

— Я хочу підтримати тебе на початках твого нового етапу та заодно віддячити за те, що ти весь цей час був з Настею. Вважай, що це додаткова оплата в умовах нашої домовленості.

Мені хотілося плакати, але я з останніх сил трималася. Я нахилилася, щоб глянути у щілину. Домінік підсунув до Адріана товстий конверт з грошима. Той, ні хвилини не вагаючись, узяв його та відкрив, перераховуючи свою «премію» за добре виконану роботу. По-іншому я не могла цього назвати. В один момент мені стало так гидко.

— Це багато, — зауважив Адріан.

— Ти заслужив. Врахував усі особливості ситуації, в якій опинилася Настя, подбав про неї, потурбувався про її проблеми, хоча міг і не робити цього.

Так, міг не робити… Але він же планував поїхати, а для цього йому були потрібні гроші. Я ніколи не була для Адріана кимось важливим чи навіть другом. Я — всього лише легкий спосіб заробити якомога більше грошей. Цікаво, чи хоч один його вчинок був справжнім? Чи хоч одне слово було правдивим? Тепер я знала, що ні. Я розчаровано похитала головою та заплющила очі, відчуваючи, як груди до болю стиснулися.

Більше я не намагалася його зупинити. Я не говорила йому, що знаю, про їхню з Домініком «домовленість» щодо мене. Я просто хотіла, щоб Адріан якнайшвидше поїхав. До дня його відʼїзду я постійно сиділа у своїй кімнаті та не виходила. Я не вийшла навіть для того, щоб попрощатися з ним. Мені було занадто боляче. Я не хотіла знову бачити нещирість з його боку. Хоча… Може, він би відштовхнув мене так само, як і тоді? Принаймні це єдине, що було справжнім між нами.

Я стояла біля вікна та дивилася, як він завантажує свої валізи в багажник автомобіля. Раптом його голова метнулася до мого вікна. Я відступила, ховаючись за шторою. Не хотіла, щоб він бачив мене. А коли вийшла, Адріан уже поїхав…