Розділ 14

Адріан

Я не помічав, як минали тижні. Мені звиклося жити разом з Настею лише вдвох. Щовечора ми вечеряли, а потім ходили на прогулянки чи займалися будь-якою активністю. Я навчив її їздити на велосипеді, бо вона, як виявилось, не вміла цього. Також я слідкував за її харчуванням, щоб вона не обмежувала себе. Поступово, але їй вдавалося менше зациклюватися на їжі. Так само зменшилися походи до вбиральні після сніданку чи вечері. Інколи здавалося, що навіть настрій Насті змінився. Вона сяяла щоразу, коли помічала мене. З одного боку мені це подобалося, а з іншого — лякало. Я не хотів, щоб Настя надто сильно привʼязувалася до мене чи навіть закохалася. Тоді доведеться розбити їй серце, а це зробить мені боляче не менше.

Я помітив її, як тільки підʼїхав. Настя стояла біля воріт школи в компанії своїх подруг. Між ними ще був якийсь хлопець їхнього віку, і вони сміялися. Його рука лягла на її плече, він нахилився трохи ближче, майже впритул до обличчя Настя. Хлопець сказав їй щось, що змусило дівчину усміхнутися ще ширше. Я прекрасно знав цей зацікавлений погляд. Було очевидно, що вона подобається йому. Серед усіх дівчат він дивився тільки на неї та постійно слідкував за її реакцією на його жарти. Я відчув якесь дивне роздратування всередині. Мені закортіло завадити їхній милій розмові, тож я посигналив, щоб привернути їхню увагу. Усі одразу ж повернули голови в бік мого автомобіля. Звісно, їх приваблювала така розкішна тачка, яку точно не кожен день побачиш на дорозі. Настя озирнулася на мене, а тоді глянула на своїх друзів і швидко попрощалася з ним. Вона підбігла до мого автомобіля з широкою усмішкою на вустах, і я потягнувся, щоб відчинити їй дверцята зсередини. Дівчина помахала рукою компанії, а коли сіла в салон машини, подивилася на мене.

— Я не знала, що ти заїдеш за мною. Думала, у тебе інші справи.

— У мене справді є справи, але з тобою.

Її блакитні очі розширилися, а губи розімкнулися, наче їй подих перехопило. Я не зміг стриматися та злегка усміхнувся. Вона завжди так мило дивувалася, і мені це подобалося. Бачити захват на її обличчі, вражати, захоплювати… Інколи здавалося, що це — єдине, що приносить мені задоволення у моєму сірому житті.

— Про що ти? — спитала Настя, зацікавлено схиливши голову набік.

Я нічого не сказав, а лише знизав плечима. Вона відвела погляд і опустила голову вниз, паралельно пристібаючись. Її світло-коричневе волосся вже помітно відросло. Передні пасма впали, прикриваючи обличчя дівчини, але я встиг зауважити, що Настя усміхнулася.

Я вирішив розпитати у неї, як минув день у школі, щоб не їхати мовчки. І якщо відверто, мені подобалося слухати її приємний голос. Він звучав у моїх вухах набагато краще, аніж музика…

— Ми тут, бо… — Настя з очікуванням подивилася на мене, піднявши обидві брови.

Вона перевела погляд на нову величезну книгарню, яка тільки сьогодні відкривається, а тоді знову на мене. Я витягнув з кишені два квитки та показав їй.

— Бо ми йдемо на відкриття книгарні, — сказав я. — А ще тут відбудеться презентація та автограф-сесія однієї з твоїх улюблених авторок.

— Не можу повірити! — запищала вона та підстрибнула на місці. — Я хотіла піти, але школа і ціна на квиток… — Настя вражено похитала головою. — Як ти дізнався?

— Побачив оголошення в інтернеті, переглянув програму, де згадувалося імʼя авторки. Ти розповідала мені про її книжки раніше, тож я подумав, що тобі буде цікаво.

— Я просто… Мене переповнюють емоції, Адріане.

Настя вчепилася в мої плечі та знову радісно підстрибнула декілька разів.

— Я навіть не знаю, як віддячити тобі.

Я заперечливо похитав головою та нахилився ближче до її обличчя.

— Ти не повинна мені дякувати. Вистачає твоєї усмішки, яка зачіпає навіть твої очі.

— Ті самі очі, за які можна померти? — грайливо спитала вона, притулившись до мене.

Я кивнув головою, пригадуючи свої слова у стилі книжкового чоловіка.

— Ті самі, — погодився я, і Настя усміхнулася ще ширше. — Ходімо! Я не люблю стояти в черзі.

Я спіймав її за руку, переплів наші пальці та потягнув Настю всередину. Але як тільки ми увійшли, тут вже зібрався натовп тих, що чекали на відкриття презентації. Я переможено видихнув, розуміючи, що стояти у черзі таки доведеться. Настя засміялася. Раптом хтось штовхнув її в плечі, що вона вдарилася об мене з голосним аханням.

— Обережніше! — попередив я та звузив очі на якогось хлопця.

— Усе гаразд, — прошепотіла Настя, впершись долонями до моїх грудей.

— Він штовхнув тебе! — зауважив я, опустивши погляд на неї.

Вона злегка схилила голову набік та мило усміхнулася мені.

— Я упевнена, що це було ненавмисно. До того ж тут багато людей, і щоразу приходять нові.

Я озирнувся назад, помічаючи величезну чергу, що сформувалася за нами. Не думав, що щось зможе перевершити те, як любителі книжок розбирають книжки у перші дні продажів, але презентація нової книги від улюбленої авторки, схоже, приваблює їх ще більше.

— Стань спереду, — тихо сказав я до Насті та швидко пояснив: — Щоб тебе не штовхали.

— О, ем… — Вона трохи розгубилася. — Гаразд.

Настя просунулася між мною та компанією, що стояла перед нами. Вона вперлася спиною до моїх грудей, і в мій ніс вдарив солодкий аромат її шампуню чи парфумів. Це було щось схоже на запечений цукор, карамель чи іриску. Я обережно пальцями розправив мʼяке волосся Насті по її плечах. Я схопив невелике пасмо, намотав його на палець і відпустив. Не знаю, чому взагалі зробив це. Але мені подобалося торкатися її волосся. Я забрав руки, щоб раптом не зайти ще далі. Мені нікуди було подіти їх, тож я поклав свої долоні на плечі Насті. Вона повернула голову до мене та підняла погляд уверх, зустрічаючись з моїми очима. В її погляді було стільки тепла та ніжності, що у мене всередині все наче завмерло. Я не міг відвести очей, просто мовчки дивився на неї, дивувався її довгим віям, наново вивчав кожну рису. Аж доки не відчинили двері до зали, де мала відбутися презентація…

Мене починало напружувати те, що я відчував дивне тяжіння до Насті. Так, вона подобалася мені, і довгий час я сприймав це виключно як щось дружнє, сімейне… Але останнім часом мене тягнуло до неї фізично. Я не міг не помітити, що вона стала частіше фарбуватися, вдягатися відвертіше, довше дивитися на мене чи ненароком торкатися. І мені абсолютно не подобалося, як на це реагувало моє тіло. Вона спустилася на нашу спільну традиційну вечерю у напівпрозорій білій сорочці, з під-якої виднілося синє мереживо. В якийсь момент блузка сповзла на одне плече разом з бретелькою. І, чорт забирай, усю вечерю я не міг погляду відвести від її голої шкіри.

Довелося довше затриматися у душі, щоб освіжитися холодною водою. Я повернув голову на стільницю, де завжди залишав чисті речі, але цього разу їх там не було. Я просто забув взяти. Останнім часом був надто розгублений і почувався як сам не свій. Я замотав рушник на поясі та вийшов з ванної кімнати. Уже було пізно, тож я був упевнений, що Настя читає або спить.

Але коли я відчинив двері, то помітив її посеред своєї кімнати. Настя повернула голову до мене. Її очі повільно пройшлися моїм тілом з ніг до голови, а тоді раптом збільшилися майже вдвічі. Я був не менш розгублений її присутністю, тож не одразу зрозумів, що стою перед нею в одному рушник.

— Ох, я… Ем… — почала незрозуміло говорити вона, здивовано кліпаючи очима.

— Вибач за мій вигляд, — швидко сказав я та прочистив горло. — Що ти взагалі тут робиш?

— Я… — Настя не відвернулася, але помітно почервоніла. — Я хотіла поговорити з тобою про дещо… особисте.

Я насупився, відступив від дверей і увійшов до кімнати, залишаючи їх відчиненими. Гадки не мав, про що вона збиралася поговорити так пізно, але явно не хотів ще більше бентежити її своїм напівголим виглядом.

— Добре. Тоді я зараз швидко вдягнуся, і ми зможемо поговорити. Чому б тобі не залишити мене?

Я з очікуванням підняв одну брову. Настя схвильовано потерла свої руки, ніби помітно нервувала. Я зробив крок уперед, щоб пройти повз неї до шафи, але вона раптом загородила мені прохід.

— Чекай! — скрикнула дівчина. Вона зглитнула та нарешті глянула мені в очі. — Я хотіла, щоб ти оцінив дещо.

Я помітив, що на її повіках зʼявилися блискітки, яких точно не було за вечерею. І губи вона підвела коричневим блиском.

— Гаразд, — трохи невпевнено погодився я.

— Учора ми з Мартою гуляли по магазинах, — почала Настя, — і вона переконала мене купити дещо.

— І?

— Я не знаю, чи ти помітив за вечерею, тому хочу показати тобі зараз.

Я опустив погляд на її руки, якими вона прикривала сорочку. Мої брови зійшлися докупи, як тільки я зрозумів, що увесь цей час ґудзики були розтебнуті. Настя глибоко вдихнула, а тоді розкрила сорочку, показуючи мені те, що було під нею — прозорий корсетний бюстгальтер з синього мережива. Я розгубився ще більше. Навіть не знав, як мені реагувати на це.

— Марта сказала, що він гарно підкреслює мої груди, а цей колір личить до моїх очей, — додала дівчина тихіше. — Що скажеш?

Ідеально… Сказав би я, якби у мене були відбиті мізки. Але я все ще тверезо мислив, тому відступив на крок.

— Тобі подобається? — нетерпляче спитала Настя, дивлячись на мене.

— Головне, щоб тобі подобалося, — пробурмотів я та прочистив горло. — Це… гарно.

Я відвів погляд убік і знервовано потер свою шию. Мені хотілося, щоб Настя якнайшвидше прикрилася та пішла геть, доки це не зайшло надто далеко. Та натомість вона підійшла ще ближче.

— Але мені важливо знати, чи тобі подобається.

Її голос був схожий на тихій шепіт. Мій погляд прослідкував за тим, як сорочка повільно спустилася по її руках та впала вниз на підлогу. Я похитав головою і різко глянув на Настю.

— Що відбувається? Я не розумію.

— Адріане, ми стільки часу провели разом, і ти… Ти такий добрий зі мною, такий турботливий, красивий, привабливий. Я справді намагалася ігнорувати те, що відчуваю до тебе, але останнім часом ці почуття посилилися. І інколи я помічаю, як ти дивишся на мене…

— Зупинись! – різко обірвав її. — Не говори те, про що потім пошкодуєш.

— Я не пошкодую, – заперечила вона та похитала головою. — Я…

Я вже збирався відійти, як Настя раптом вчепилася за мої руки, піднялася навшпиньки та притиснулася своїми губами до моїх. Я був настільки приголомшений, що просто завмер на місці. Вона важко дихала, її сильне серцебиття відбивало десь аж у моїх грудях. Настя невміло ворухнула своїми губами, ніби наштовхувала відповісти їй. І як же мені хотілося охопити її обличчя своїми долонями, притиснути Настю до себе та поцілувати так сильно, глибоко, аж до запаморочення в голові. Настя заслуговувала отримати найкращий справжній перший поцілунок, але не зі мною. Я не міг дозволити цьому статися, і через це шалено розлютився. Я відштовхнув її від себе – швидко, різко, неочікувано… Настя розгубилася, почервоніла.

— Якого дідька ти це зробила? – закричав я сердито.

Вона покліпала, на очі навернулися сльози.

— Я… Я просто подумала, що..

— Подумала «що»? Що я тебе хочу? Зради Бога, Настю! — Я махнув рукою в її бік. — Тобі тільки сімнадцять.

— Мені не так довго до вісімнадцяти, — прошепотіла вона тремтливим голос.

— І це, по-твоєму, щось змінює? Чорт!

Я відступив та стиснув свої долоні в кулаки. Настя швидко присіла, схопила свою сорочку та прикрилася.

— Якби знав, що дійде до цього, то ніколи б не дозволив нам зблизитися. Просто навіщо? Навіщо ти це зробила?

Її губи затремтіли, і вона сильніше притиснула сорочку до своїх грудей.

— Я думала, що подобаюся тобі, – зізналася вона зі сльозами на очах.

— Це не так! – твердо гаркнув я, кинувши на неї сердитий погляд. — Ти, бляха, все зруйнувала. Тобі краще піти.

— Адріане, мені шкода…

— Іди геть! – закричав так, що Настя затремтіла з переляку.

Вона схлипнула, і у мене серце стиснулося. Я не хотів її образити, але це був єдиний спосіб відштовхнути Настю та покінчити з цим раз і назавжди.

Вона ображено глянула на мене, і в її очах було щось схоже на провину. Я знав, що тепер Настя винитиме себе за те, що відкрилася мені, зруйнувала наші стосунки, нашу дружбу, якщо це можна так назвати.

— Іди, — тихо сказав уже спокійніше. — Прошу.

І вона пішла, залишаючи мене одного у кімнаті з відчуттям власної провини.