Розділ 13

Настя

Мені було трохи ніяково, коли я востаннє глянула на себе в дзеркало. Не звикла так яскраво фарбуватися та відверто вдягатися. Я б ніколи не купила собі самостійно цей прозорий топ з блискітками, але минулого тижня, коли Марта попросила мене піти з нею на шопінг, вона буквально змусила мене придбати його. Вже вдома я знову приміряла топ, але засмутилася через свій вигляд і заховала річ глибоко в шафі. Та з усього мого гардероба цей топ та спідниця найкраще підходили для перегонів, тож я вирішила таки вдягнути їх.

Для мене це було «занадто» в усіх сенсах цього слова, але водночас мені наче й подобалося. Часу перевдягатися не було, адже я й так уже добряче затрималася.

Я схопила свою маленьку сумочку та спустилася в гараж, де на мене чекав Адріан. Він стояв у своїй чорній шкіряній куртці, спершись до капота червоної спортивної автівки. Я була в кедах, тож він не одразу почув мої кроки. Я схвильовано усміхнулася, відчуваючи, як моє серце в грудях забилося швидше. Ці відчуття були такими дивними, але щоразу, коли в поле мого зору потрапляв Адріан, у мене всередині все переверталося.

— Вибач, трохи затрималася, — сказала я, і мій голос відбився в гаражі.

Хлопець повернув голову в мій бік і завмер, повільно оглянувши мене з ніг до голови. Я знервовано смикнула ремінець сумочки, спостерігаючи за тим, як його погляд ковзав моїм тілом. Мої щоки злегка почервоніли, і я непомітно стягнула спідницю вниз.

— Усе гаразд? — тихо спитала. — Ти так дивно дивишся.

Може, він теж помітив, що це «занадто» для мене? Мабуть, скаже піти перевдягнутися або взагалі не захоче брати з собою. Здається, я таки справді перестаралася з цим. Я стиснула губи, що злиплися через коричневий блиск, яким я їх нафарбувала. Адріан повільно випрямився та прочистив горло.

— Ні, все гаразд, — трохи розгублено заговорив він. — Я просто… Пусте! Готова їхати?

Мені ледве вдалося стримати усмішку. Це вперше я бачила Адріана таким розгубленим. Він здавався збитим з пантелику, наче мій вигляд здивував його чи навіть вразив.

Я кивнула головою та підійшла до автомобіля з пасажирського боку. Швидко застрибнула всередину, пристебнулася та стягнула свою спідницю.

Деякий час ми їхали мовчки. У салоні тихо лунала музика, а я дивилася у віконце, стискаючи свої пальці на колінах. Краєм ока глянула на Адріана та помітила, як його погляд опустився на мої голі коліна. Глянувши вниз, зауважила, що спідниця підтягнулася вище, відкриваючи надто велику частину стегон. Ще трішки — і можна було б побачити білизну. Я зніяковіла, мовчки картаючи себе за те, що вдягнула цю спідницю. Джинси чи шорти були б значно доречніші. Але водночас я чудово розуміла, чому вдягнулася саме так. Мені хотілося сподобатися Адріану.

— Тобі не буде холодно? — раптом спитав він.

Я подивилася на нього, а хлопець одразу ж відвів погляд, зосереджуючись на дорозі.

— Ти легко вдягнулася, — майже пошепки додав Адріан.

— Сподіваюся, що ні, — відповіла я, провівши спітнілими долонями по спідниці. – Ти сьогодні братимеш участь у заїзді?

Він нічого не відповів, а лише коротко кивнув головою. Це означало, що мені доведеться побути самій, але у мене була надія зустріти Марту чи Катю. Принаймні Артем точно буде. Так, ми майже не спілкувалися, але він найкращий друг Адріана, а також брат моєї подруги. Нічого не станеться, якщо я побуду з ним, поки Адріан змагатиметься.

Власне, він думав так само, бо як тільки ми приїхали, хлопець відвів мене до Артема. Я неабияк хвилювалася у передчутті заїзду, а ще відчувала страх за Адріана. Перегони — це, безперечно, круто, але і не менш небезпечно.

— Ти ледь не запізнився на свій заїзд! — Артем легко штовхнув Адріана в плече.

Я відчула легкий спалах провини, бо це саме через мене Адріану довелося затриматися.

— Але ж не запізнився, — буркнув він, і кивнув головою в бік траси. — Хто мій суперник сьогодні?

Поки вони говорили про це, я обвела поглядом величезний натовп. Тут було більше людей, аніж минулого разу, а з розмови Артема та Адріана я зрозуміла, що сьогодні змагання між районами. Оголосили про наступний заїзд та сказали обом учасникам підготуватися і підʼїхати до лінії старту. Адріан підійшов до мене, легко торкнувся рукою мого плеча та нахилився ближче.

— Залишайся тут, — тихо сказав він, дивлячись мені в очі. — Я скоро повернуся.

— Гаразд, — прошепотіла я та вчепилася руками в його долоню. — Усе буде добре, так?

— Звісно. Артем нагляне, щоб ніхто тебе не скривдив.

— Я не про це. Я хвилююся за тебе.

Він злегка насупився, але я помітила, як його погляд потеплів.

— Не варто хвилюватися. Я повернуся.

— Обіцяєш?

— Обіцяю, — запевнив він.

Неохоче, але я все ж відпустила його руку. Я дивилася вслід Адріану, коли він прямував до свого автомобіля, а потім сів у нього та підʼїхав до лінії старту. Я обійняла себе обома руками та чомусь затремтіла. Мені наче не було холодно, але мною просто-таки трясло.

— Розслабся! — Артем хмикнув. — Адріан ще ніколи не програвав.

— Мене не це турбує, — сказала я. — Мені все одно, якщо він програє. Це небезпечно, і я не хочу, щоб Адріан постраждав.

Його друг усміхнувся ще ширше, розглядаючи мене своїм зацікавленим поглядом. Я насупилася та відійшла на один крок, доки він не встиг сказати якусь дурницю. Наприклад, про те, що Адріан подобається мені чи щось подібне. А якщо й так, то я не могла зізнатися в цьому.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти своє прискорене серцебиття. Я була впевнена в Адріанові на сто відсотків, але все одно чомусь не могла позбутися цього дивного відчуття, що стискало мої груди.

— О, ти прийшла, крихітко! — почувся поруч голос Артема.

Я скривилася, коли на його шиї повисла красива брюнетка, і вони почали цілуватися просто біля мене.

— Чому ти не заїхав за мною? — пробурмотіла вона та знову поцілувала його.

— Ну, маленька, ти ж знаєш, що я не люблю чекати, а ти дуже довго збираєшся.

— М-м-м… Я образилася на тебе.

— Я знаю, як це виправити.

Мої очі розширилися, коли я помітила, як його руки прослизнули їй під спідницю. Вони знову почали цілуватися, але тепер уже ще відвертіше. Стало так ніяково. Я почувалася зайвою, а ще мені явно не хотілося спостерігати за цим. Саме тому я непомітно попрямувала вперед, пробираючись повз натовп. Я думала зупинитися десь спереду, щоб побачити, як Адріан перетинатиме фінішну пряму. Але людей було так багато, що пройти нікуди. Я вирішила перейти на інший бік, де натовп був трохи менший.

Обійнявши себе обома руками, я почала іти вперед, понуривши голову вниз. Раптом не помітила, як увійшла в когось. Я швидко перепросила, і в цей момент пролунали слова, від яких у мене всередині все завмерло:

— Куди преш, корово?

Я застигла на місці та різко підняла голову вверх. Почувся знайомий сміх, від якого на моїй шкірі виступили сирітки.

— Ого! – засміялася Кароліна та глянула на своїх подруг. — Дивись, це дійсно корова. Ми вже скучили за тобою.

— Т-а-а-а-к! — погодилася інша, підтримуючи її сміх. — Нема кому розважати нас.

— Та ну! Вона ж завжди була така зану-у-у-у-да.

— А памʼятаєте, коли вона прийшла до класу в старих штанах, які мало не порвалися?

— А та спідниця? — нагадала Кароліна, голосно сміючись. — Як бабусина.

Я шоковано дивилася на знайомі обличчя, не в змозі поворухнутися. Ніколи не думала, що стикнуся з цими людьми знову. Тут мене не ображали. В новій школі я жодного поганого слова не почула у свій бік, а ці… На очі навернулися сльози, і я відступила. Кароліна — та сама королева класу й навіть школи — детально розглядала мене своїм глузливим поглядом. Вона вигнула свою ідеальну світлу брову та відступила від хлопця, на якому висіла весь цей час. Дівчина підійшла ближче до мене. Кароліна була вищою, а я почувалася мурахою біля неї, яку вона от-от роздавить своїми підборами.

— А ти змінилася, — зауважила вона та схопила пальцями верх топу, наче перевіряла якість.

Я різко відступила, не дозволяючи їй торкатися мене. Вона схилила голову набік і звузила свої очі.

— Але навіть нові речі не зроблять тебе кращою. Ти як була страшною, так і залишилася. Така… непримітна, звичайна та ще й товста-а-а… Серйозно, дорогенька. Ти наче ще більше набрала.

Моє тіло затремтіло від бажання плакати. Я завжди була надто слабкою, щоб дати відсіч чи сказати щось образливе у відповідь. Саме тому вони постійно чіплялися до мене. Я думала, що врятувалася від них, почала краще життя, але минуле нагадало про себе. Може, я справді така потворна, нудна, неприваблива, товста…

Я розвернулася, щоб піти геть. За моєю спиною почувся голосний сміх. Сміялися абсолютно всі, а Кароліна, схоже, неабияк пишалася собою, бо так принизила мене перед усіма.

Мені хотілося піти геть. Я не знала куди саме, але почала йти швидше, мало не бігла… Раптом хтось схопив мене за руку. Я сіпнулася, а коли повернула голову вбік, то побачила перед собою Адріана. Перед очима все було розмитим. Я перевела погляд йому за спину, помічаючи, як усі намагаючись привернути його увагу. Але він надто уважно дивився на мене своїм напруженим поглядом.

— Ти куди зібралася, Настю?

— Я хочу повернутися додому, — відповіла я тремтливим голосом.

Адріан підійшов на крок ближче та нахилився до мого обличчя.

— Що сталося? Чому ти плачеш?

— Я не плачу, — заперечила я, з останніх сил стримуючись. — Просто…

— Скажи мені. — наполіг він.

— То як минув заїзд? — я вирішила перевести тему. — Ти приїхав перший?

— Начхати! Зараз мова про тебе, а не про мене. Що відбувається, Настю? — Адріан нахилився ще ближче. — Тебе хтось образив?

Я зглитнула, понуривши голову вниз. Мені було соромно зізнатися про те, що я така слабачка та боягузка, яка дозволила їм ось так принижувати себе перед усіма.

— Там ззаду компанія, — почала говорити я. — Ті дівчата… Вони з моєї старої школи.

— Це вони, так? — здогадався Адріан. — Вони змусили тебе повірити в усі ті дурниці, що нібито ти некрасива і товста.

Я кивнула головою та пошепки додала:

— Тому я хочу повернутися додому.

— Ми повернемося, але дай мені одну хвилину, гаразд? Я розберуся з ними.

Адріан на секунду стиснув мої плечі, а тоді почав іти до них. Я здивовано дивилася йому в спину, не вірячи власним очам. За мене ніколи ніхто не заступався. Я не одразу зрозуміла, що це може стати проблемою. А для Адріана мені не хотілося проблем. Я вже бачила раніше, яким він може бути, тому поспішила за них.

— Адріане! — гукнула я. — Адріане, не треба…

Але він вже був серед них. Його погляд просканував дівчат і зосередився на хлопцеві, поруч з яким стояла Кароліна.

— Скажи своїй дівчині, щоб вона більше ніколи навіть на метр не наближалася до неї! — твердо заговорив Адріан і махнув рукою в мій бік.

Дівчина засміялася, коли помітила мене, але погрозливий погляд Адріана змусив її одразу ж замовкнути.

— Бачу, вам дуже весело тут. Цікаво, чи сміятимуться інші, коли дивитимуться, як ви звалите звідси без можливості ще хоч коли-небудь повернутися сюди? Може, перевіримо?

— Ей, ти не можеш… — почав той хлопець.

— О, я можу! — перервав його Адріан і підійшов на крок ближче. — Тому, рекомендую вам забратися вже зараз, якщо не хочете проблем. І хай тільки ще хоч раз хтось з вас підійде до неї, скаже їй щось погане чи навіть просто гляне в її бік — і я вас знищу. Усіх. Це зрозуміло?

— Ти не маєш права проганяти нас. Ми просто жартували…

Але хлопець не встиг договорити, бо в цей момент Адріан ударив його. Кулак врізався йому просто в щелепу, без попередження, так, що хлопець повалився спиною на асфальт. Усі навколо зібралися біля нас, спостерігаючи за бійкою. Я вражено ахнула та прикрила рота рукою. Адріан нахилився до нього, спираючись руками до колін та суворо сказав:

— Я двічі не повторюю. Ти зрозумів?

Хлопець розгублено глянув на нього та перелякано закивав головою. Адріан перевів погляд на Кароліну і скривився.

— І знайди собі кращу дівчину, бо ця схожа на якийсь невдалий жарт природи.

Її рот відкрився від здивування, а обличчя почервоніло, коли люди навколо засміялися. Я тихо хихикнула, все ще прикриваючи рота рукою.

Адріан повернувся до мене, закинув свою руку на моє плече та повів до свого автомобіля.

— От і все! — сказав він, і я повернула голову до нього. — Тепер можна і додому. Вибач, якщо налякав тебе.

Але я зовсім не злякалася. Усе було навпаки. Я відчувала якусь дивну гордість за те, що він заступився і нарешті поставив їх усіх на місце. Я дивилася на нього великими захопливими очима, відчуваючи приємне тепло всередині.

— Дякую, — щиро мовила я та дозволила собі сильніше притулитися до нього.