Розділ 10

Настя

Я зробила крок уперед, помічаючи, як під моїми відкритими босоніжками хруснуло скло.

— Обережно! — Адріан раптом перекрив мені шлях рукою та злегка відсунув мене якнайдалі від розбитої вітрини. — Там багато уламків. Ти можеш поранитися.

Я була настільки вражена та здивована тим, що сталося. Хтось розбив вітрину з вулиці у першій залі галереї. Пощастило, що в цей час тут нікого не було, і ніхто не постраждав.

Раптом до зали забігли Домінік і схвильована сестра. Вона здригнулася та прикрила рота рукою, роздивляючись збитки. Діна була не просто здивована. Вона — неабияк налякана. Сестра зблідла та повільно відступила, тоді коли Домінік казав усім залишатися на місці до приїзду поліції.

— Гадаю, ми надовго застрягли тут, — пробурмотів поруч зі мною Адріан.

Я оглянула підлогу з купою уламків та затремтіла. У галереї одразу ж стало прохолодно через розбиту вітрину, а я загубила свою накидку в іншій залі. Раптом відчула, як щось тепле впало мені на плечі. Здивовано опустила погляд вниз на чорний піджак, що тепер зігрівав мене, а тоді глянула на Адріана великими очима.

— Ти тремтиш, — тихо пояснив він.

— Просто стало трохи прохолодно, — пропищала я та прочистила горло. — Дякую, але там десь моя накидка, тож…

— Ти сильно злякалася? — спитав Адріан, ігноруючи мої слова.

Я знизала плечима. Неочікувано він схопив мене за руку та відвів убік, де зовсім не було людей. Хлопець нахилився ближче до мого обличчя, натякаючи, що тут нас ніхто не може почути. На мить я задивилася на його красиве обличчя з привабливими рисами та неймовірними світло-карими очима, але одразу ж отямилася.

— Це навіяло про неприємні спогади з минулого, — прошепотіла я.

— Що саме?

Його брови насуплено зійшлися докупи. Я сильніше закуталася в теплий піджак та глибоко вдихнула, наповнюючи легені приємним ароматом чоловічого одеколону.

— Я була одна у квартирі, коли зʼявилися вони.

— Хто?

— Нападники, — тихо сказала я. — Брат завинив багато грошей, і ті чоловіки влаштували погром у нашій квартирі, щоб налякати його. Тоді вдома була тільки я. Спершу вони гримали у двері, а потім вибили їх та увірвалися всередину. Я дуже злякалася, сховалася під підвіконня та плакала. Думала, що вони щось зроблять мені, скривдять. На щастя, вони не чіпали мене. Лише розгромили все та сказали, щоб я передала повідомлення братові.

Адріан видихнув, випрямився та сказав:

— Тепер я розумію чому ти так боїшся залишатися одна.

Зʼявилися мигалки, і поряд з галереєю зупинилася патрульна машина. Поки поліціянти розмовляли з Домініком, записували все та брали свідчення, я весь час стояла біля Адріана. Мені стало лячно, що він кудись піде та залишить мене, тож я намертво вчепилася за його руку. Він не відсторонився і весь час був зі мною.

Потім, коли всі розійшлися, ми поїхали додому. Я думала, що Адріан, користуючись можливістю, поспішить до своїх друзів, але він не зробив цього. Натомість хлопець залишився вдома, і ми попрощалися біля його кімнати. Лише коли опинилася у своїй, зрозуміла, що не віддала йому піджак…

00:00
Я завмерла в очікуванні та повернула голову до дверей. Щороку сестра першою вітала мене з днем народження, тож я чекала, що вона зробить це і сьогодні. Але Діни не було. Я засмучено потягнулася до книги, яку залишила на тумбочці.

Я не могла винити сестру за це, адже після подій минулого тижня, вона дуже сильно закрилася. Я й гадки не мала, що з Артуром стільки проблем. Виявилося, що він шантажував її, а коли вона відмовилася віддавати йому гроші, розбив вітрину зі своїми дружками. Сестра хотіла домовитися з братом, та він викрав її, вимагаючи викуп у Домініка. Все обійшлося. Діна не постраждала, Домінік забрав її, а Артур навіть захистив. Але в результаті його спільник завдав йому ножових ударів. Ми поховали брата три дні тому. Я ніколи не була близька з ним, тож його смерть не так сильно зачепила мене. Деякою мірою я розуміла, що він заслужив це. Чесно кажучи, мені навіть стало легше. Він стільки проблем приніс нам з сестрою. Однак Діна сприйняла це надто важко. Мабуть, через те, що не змогла дотримати обіцянки, яку дала нашому батькові.

Так, мене засмутило, що вона забула про мій день народження, та моя совість не дозволяла мені ображатися на неї.

Я розкрила книжку, як раптом у двері постукали. Усередині зʼявилося приємне відчуття радості. Я зручно сіла на ліжку та випрямилася.

— Можна! — голосно сказала.

Очікувала побачити усміхнену сестру, але коли двері відчинилися, то я одразу ж помітила темне волосся Адріана. Мої очі, мабуть, збільшилися майже вдвічі. Я не чекала його у своїй кімнаті так пізно. Моє серце в грудях забилося швидше, коли він з усмішкою глянув на мене.

— Я думав, що до тебе прийде сестра, але кроків не було чути, тож я, здається, перший.

Про що це він? Невже про мій день народження, про який усі забули? Я швидко поправила своє волосся та опустила погляд на свою рожеву піжаму, що складалася з майки та коротких шортиків. Мені одразу ж стало ніяково, і я сіла так, щоб мої ноги здавалися тоншими, хоча це було так безглуздо. Я видихнула та краєм ока помітила, як Адріан підійшов ближче до мого ліжка, ховаючи щось в руках за своєю спиною.

— Що ти хотів? — спитала я, намагаючись звучати не так схвильовано. — Уже пізно.

— Я знаю! — Адріан кивнув головою. — Я навіть запізнився на десять хвилин, бо, як сказав раніше, думав, що Діна прийде до тебе.

— Вона зараз багато чого переживає і… Чому б їй приходити до мене?

— Можливо, тому що в тебе день народження? — підказав хлопець, піднявши обидві брови. – Я ж не помилився, правда? Чекай! Я знаю, що в тебе сьогодні день народження. У мене було нагадування в телефоні.

Я відчула приємне тепло, що розплилося у моїх грудях і повільно опустилося вниз до живота. Серце нестримно відбивало удари, а губи розтягнулися в широкій усмішці. Мене здивувало, що Адріан не просто знав, коли в мене день народження, а навіть поставив нагадування, щоб не забути про нього.

— Так, — відповіла я, відчуваючи, як щоки вкрилися легким соромʼязливим румʼянцем. — Мені сьогодні сімнадцять. Вже як десять хвилин.

— Хух! — Адріан видихнув з полегшенням. — Ти налякала мене, Настю. Було б дуже незручно, якби я справді помилився.

Я засміялася, хоча це більше було схоже на хихикання. Боже, я ніколи раніше не видавала таких дивних звуків! Що зі мною?

Він підійшов ще на крок ближче і поклав на ліжко поруч зі мною великий подарунковий пакет.

— Що це? — спитала я, не наважуючись заглянути всередину.

— Подарунок від мене.

Я не могла приховати свого здивування та захвату. Мої очі просто-таки горіли, коли я дивилася на Адріана. Він з очікування дивився на мене у відповідь та потер свої руки в передчутті.

— Відкривай! — нетерпляче сказав хлопець.

Я знову хихикнула та розкрила пакет. Усередині було стільки книг, що я вражено ахнула. Я витягнула перший примірник, другий, третій… Це все були новинки. Мої очі округлилися, коли я взяла у руку книгу, яка тільки вчора вранці надійшла в продаж.

— Ого! — прошепотіла я з величезним захватом. — Так багато книг!

— Я прийшов до книгарні та сказав, що мені потрібні всі новинки цього та попереднього місяця. Це те, що мені дали.

— Усі? – ошелешено перепитала я.

— Це мало? — Адріан запитально підняв одну брову.

— Жартуєш? — Я засміялася та похитала головою. — Я… Я не можу повірити, що ти купив усі ці книги для мене!

— Це подарунок. І у мене є ще дещо. Я зараз повернуся, — сказав він і підбіг до дверей. — Ти поки переглянь книжки.

— Чекай, ти куди? — крикнула я, але Адріан уже пішов.

Я з відкритим ротом дивилася на всі нові книги, які лежали на моєму ліжку. Тут і продовження циклів, і однотомники, і фентезі, і любовні романи, і наукова та мотиваційна література. Серед усіх цих книг мою увагу привернув посібник про здорові стосунки з їжею. Я прикусила губу та швидко погортала книгу. Не була впевнена, що Адріан купив цю книжку навмисно, бо помітив, що у мене проблеми з цим. Можливо, це просто така сама новинка місяця?

Я відкрила на першій сторінці, щоб глянути на рік видання, але в цей момент двері до моєї кімнати різко відчинилися. Я закрила книгу та сховала її під низом інших примірників.

Адріан підійшов до мого ліжка, і я помітила в його руках невеличкий тортик зі свічками. Він витягнув з кишені запальничку та запалив цифри «1» і «7».

— Який же день народження без торта? — спитав Адріан надто веселим тоном.

Хлопець здавався мені таким радісним та щасливим, наче це було його свято. Дивно, що йому приносить радість те, що він просто турбується про мене.

— Не забудь загадати бажання, — нагадав він і підсунув до мене торт.

Я опустила очі на торт зі свічками, а тоді знову глянула на нього. Коли наші погляди зустрілися, мені стало так тепло на душі, так приємно. Ніколи ніхто раніше не робив такого для мене, тож я була вражена, приголомшена, шокована та водночас така… щаслива у моменті.

Я заплющила очі, глибоко вдихнула та загадала, щоб так було завжди. Щоб Адріан був поруч і… щоб він дарував мені цю легкість, робив мене щасливою. З цими думками я розплющила очі та задула свічки, відправляючи своє бажання у всесвіт.

— Ура! — засміявся Адріан, а тоді опустився на ліжко поруч зі мною.

Він поклав тортик між нами. Я помітила, що там була маленька ложечка, яку хлопець простягнув мені.

— Знаю, ти любиш солодке, — почав він, — але чомусь боїшся його. Тому я купив для тебе особливий торт без глютену, без цукру, на мигдальному борошні, з ягідним прошарком, натуральним йогуртом, горіхами й темним шоколадом. Корисно і, сподіваюся, смачно.

Адріан не міг здивувати мене ще більше, але здивував. Він потурбувався про мій стан і про те, як потім той шматок торта може гризти мене. Але тут не було нічого, що могло б нашкодити моїй фігурі. І мене це неабияк вразило.

— Ти…

— Я обʼїздив чотири кондитерські, щоб знайти його, – додав хлопець і легко всміхнувся. — Маю надію, що ти хоча б скуштуєш.

Я не змогла стримати своєї усмішки. Обережно взяла у руку ложечку та зішкребла трохи крему зверху. Спочатку спробувала його, дивуючись, що він був смачний та солодкий. Потім я скуштувала повністю всі шари.

— М-м-м… Це дуже смачно, — відверто здивувалася я. — Хочеш скуштувати?

Не дочекавшись відповіді, я простягнула до його рота ложечку торта. Він почав жувати, і я помітила, як очі Адріана розширилися.

— Ого, я в шоці! — сказав він, не стримуючи своїх емоцій. — Ніколи б не подумав, що такий торт може бути смачним.

Я зʼїла ще ложечку, заплющила очі та застогнала.

— Це просто знахідка, Адріане. Я ніколи не їла такого смачного торта.

Я була в такому захваті, що хотілося зберегти у своєму роті цей неперевершений смак. Думаю, навіть якщо я зʼїм увесь цей торт, то потім просто не зможу виблювати його.

— Як тобі книжки? — поцікавився Адріан.

— Вони неймовірні, — з вдячною усмішкою сказала я. — Ти так постарався, підготував мені всі ці подарунки. Я не очікувала.

— Ти думала, що я взагалі не привітаю тебе? — спитав він, продовжуючи куштувати торт.

Я знизала плечима та вперлася руками до своїх колін.

— Не думала, що ти знаєш, коли у мене день народження.

— Знаю, як бачиш.

— Ем… Дякую тобі, — щиро мовила я, не стримуючи своєї широкої усмішки. — Мені справді дуже приємно, що ти згадав про мій день народження та привітав мене.

— Перший! — з якоюсь гордістю ствердив Адріан.

Я кивнула головою та хихикнула. Помітила, що він якось надто дивно спостерігав за мною.

— Мені це подобається, — раптом заговорив хлопець.

— Що саме?

— Твоя усмішка і те, як ти безтурботно смієшся. Не знаю… — Адріан потис одним плечем. — Коли ти це робиш, то мені чомусь завжди теж хочеться усміхатися.

— У тебе насправді дуже гарна усмішка, — сказала я та обережно потягнулася рукою до його обличчя. — І ямочка зʼявляється ось тут.

Я обережно торкнулася пальцем невеликої ямочки на його щоці біля кутика губ. Мене наче струмом вдарило, бо раніше я ніколи не торкалася до нього так. Швидко забрала свою руку, прочистила горло та запхнула до рота ложку торта, щоб якось зайняти свій рот. Мені чомусь стало так соромно, і мої щоки почервоніли. Не одразу, але я наважилася глянути на Адріана, який чомусь дивно усміхався, не зводячи з мене очей.

— Ти перша, хто сказав мені про це.

— Ну… Ти рідко кому усміхаєшся.

— Факт, — погодився він і кивнув головою. — Не люблю усі ці фальшиві усмішки. Навіщо усміхатися тим, хто тобі не подобається?

— Виходить, я подобаюся тобі? — зацікавлено спитала, піднявши одну брову.

Мій голос звучав надто грайливо, а я не одразу зрозуміла, як тупо звучало це запитання. За останні декілька хвилин я вже сказала та зробила багато речей, про які потім буду шкодувати.

— Так, ти подобаєшся мені, — тихо визнав Адріан.

Усередині все завмерло, а серце в грудях наче зупинилося. Я покліпала очима, вражено витріщаючись на нього. Він справді щойно сказав, що я подобаюся йому? Я відкрила рота, щоб, мабуть, зізнатися, що теж щось відчуваю до нього, як раптом хлопець швидко додав:

— І твоя сестра мені теж подобається. Справді. Я спочатку не дуже зрадів, коли дізнався, що ви будете жити з нами, але вже якось звик до вас. — Адріан прочистив горло та упевнено ствердив: — Ми майже як сімʼя.

— Сімʼя, — тихо повторила я, намагаючись не звучати так розчаровано. — Ем… Так! Я теж рада, що ти тут, і ми поладнали. Як… Як брат і сестра.

Я тихо засміялася, хоча це звучало не зовсім щиро. Мій погляд опустився на торт. Я знову не придумала нічого кращого, аніж запхнути в себе ложку торта, щоб приховати сором за свої дурні думки.