Розділ 6

Адріан

Було очікувано, що Настя почне уникати мене, як тільки побачить мою іншу сторону та зрозуміє, що я не такий хороший, як їй здавалося. Це правда — я не такий і ніколи не був таким. Усередині мене жив бунтівник, який завжди йшов проти вказівок та правил. Можливо, це був мій спосіб виділитися, привернути до себе увагу, довести, що я — більше, аніж небажаний син від наркоманки. Так, перегони, вечірки, алкоголь, дівчата — це не найкращий вибір, але я зробив його, щоб змінити своє майбутнє. Щоразу зацікавленість до перегонів зростала. Фанати давали шалені гроші, роблячи ставки. Враховуючи, що я був фаворитом останні пів року точно, то зараз за кожну перемогу отримував достатньо грошей, щоб зібрати хороший фундамент на майбутнє. Я хотів поїхати звідси й не залежати від брата.

— Привіт, — голос Насті відірвав мене від думок.

Я на секунду глянув на неї та кивнув головою на знак вітання. Вона зачинила за собою дверцята автомобіля та відвернулася до вікна. Останній місяць канікул ми майже не перетиналися, а весь наступний місяць вона їздила до школи з Мартою та її батьком. Настя пояснила це тим, що так їй буде зручніше. Я заперечувати не став. Принаймні не доводилося їхати в бік університету, який я й так не відвідував. Учора, коли я виходив з дому ввечері, мене зупинила Діна та ввічливо попросила підвезти вранці Настю до школи. Я трохи вагався, бо так само уникав її цих два місяці, але врешті-решт погодився.

— Щось сталося з автомобілем батька Марти? — згодом тихо спитав я, слідкуючи за дорогою.

Настя напружилася та прочистила горло, глянувши на свої руки, що лежали в неї на колінах.

— Марта захворіла, — відповіла дівчина дещо неохоче. — Вона деякий час не ходитиме в школу, тож…

— Тебе підвозитиму я, — здогадався.

Настя прикусила нижню губу та мигцем глянула на мене.

— Якщо тобі не важко, — пробурмотіла вона. — А взагалі, я можу й пішки ходити.

Я скосився на неї та фиркнув:

— До школи іти сорок хвилин. Ти не ходитимеш пішки. Точно не тоді, коли я і так їду в той бік.

Насправді ні. Я не збирався заїжджати до університету. Планував позайматися у спортзалі, бо це місце найкраще допомагало мені розібратися з думками.

— Гаразд. Тоді, ем… Домовилися.

Настя ледь помітно усміхнулася мені, але це не була повноцінна усмішка. Вона не просто соромилася мене, ні, вона — боялася. Її тіло було напружене та притиснуте до сидіння, наче вона чекала, що я нападу і скривджу її. Я міг бути агресивним та суворим з будь-ким іншим, але точно не з нею.

Настя вперлася чолом до вікна та важко зітхнула. Деякий час ми мовчки їхали, але мене чомусь непокоїло те, що вона здавалася нерадісною. Невже це тільки через, що їй тепер знову доведеться терпіти мою присутність?

— Тебе щось засмутило? — поцікавився я.

Її голова метнулася в мій бік, а блакитні очі розширилися.

— З чого ти взяв?

— Ну… Ти якась тиха і плечі опущені. Щось сталося?

Я трохи напружився, бо не був упевнений, що Настя поділиться своїми переживаннями зі мною.

— Ні, нічого, — відповіла вона і слабо всміхнулася. — Тільки те, що я, ймовірно, не встигну придбати продовження довгоочікуваного циклу. А так… — Настя знизала плечима та тихіше додала: — Більше нічого не сталося.

Мені здалося, що це не зовсім правда. Хіба можна бути такою стривоженою всього лише через якусь книжку?

— Чому не встигнеш?

— Бо сьогодні перший день продажу, і я думаю, що її розкуплять. Я б пішла до книгарні одразу ж після уроків, але у мене ще заняття в репетитора. Завтра теж не вийде… — Настя зітхнула та глянула на свій телефон. — Ще й сайт ліг. Вже декілька разів пробувала замовити онлайн, але щоразу вибиває.

— Ого! – вражено сказав я, піднявши обидві брови. — Ніколи б не подумав, що книжки так швидко розкуповують.

— Якби ти цікавився цим, то б знав, як інколи важко дістати примірник.

— Добре, що я не цікавлюся. Не хотілося б мені бути теж таким засмученим, — пожартував я, на що губи Насті злегка піднялися. — А що це за книга? Ти сказала якийсь цикл.

— Навіщо тобі? — спитала дівчина, закочуючи очі. — Тобі ж це нецікаво.

Я повернув голову до неї, а вона скептично глянула на мене та схрестила руки на грудях.

— Але це цікаво тобі. Я серйозно, Настю. Про що книга?

— Гаразд, — зрештою здалася вона. — Це романтичне фентезі. Магічна академія, темні сили, головна героїня з унікальними здібностями й привабливий головний герой, який здатен на все заради неї. До речі, він колись ненавидів її, бо його мати…

Настя так захопилася, переказуючи мені сюжет книжки, що ми обоє навіть не помітили, як підʼїхали до школи.

— Ну і в другій частині він зізнався їй, що насправді співпрацює з темними силами. Він уклав угоду з Вищим Духом, щоб врятувати свою сестру. Але тепер йому треба вбити головну героїню, бо її кров може відкрити портал до таємного сховку, де зберігається вся сила всесвіту. І все це має розкритися в третій частині, на яку сьогодні відкрилися продажі. Сподіваюся, я встигну її купити, бо інакше… Я помру, якщо не дізнаюся, що там.

— Ти ж це несерйозно? — спитав я і насупився.

— Абсолютно серйозно, — відповіла Настя впевненим тоном. – Гаразд, мені час іти. У мене сьогодні контрольна.

Вона потягнулася до свого рюкзака, а тоді відчинила дверцята автомобіля.

— Успіхів! — крикнув я наостанок.

Настя нічого не сказала, але вона озирнулася декілька разів, ніж дійшла до воріт школи…

Це була вже четверта книгарня у місті. У трьох попередніх мені сказали, що наклад закінчився. Спершу я подумав, що Настя перебільшує, але варто було побачити натовпи в книгарнях, як я зрозумів, що недооцінив прихильників вигаданих історій.

Я помітив консультантку та одразу ж попрямував до неї.

— Будь ласка, скажіть мені, що у вас є третя частина того самого фентезі, де магічна академія, темні сили й таке інше.

— О! Там у нас стелаж з новинками, — сказала вона. — Я вас проведу.

Я поплентався за нею в інший кінець книгарні. Ця була найбільшою у місті, і я сподівався тут нарешті отримати те, за чим узагалі прийшов.

— Вам пощастило. Це останній примірник.

— Чудово, — видихнув я з відвертим полегшенням. — Дайте мені його.

— Черга до каси там! Ідіть туди.

Вона дала мені книжку та пішла геть. Я обернувся в той бік, куди вона вказала і завмер на місці. Черга була навіть не до вхідних дверей, а й за дверима. Я тихо присвиснув, усвідомлюючи, що застряг тут надовго. Мій погляд опустився на книжку в яскравій червоній обкладинці, заради якої мені доведеться пів дня простояти тут…

До вечора я все ж зміг ще потрапити в спортзал. А як тільки повернувся додому, то попрямував до кімнати Насті. Я легко постукав у її двері.

— Можна! — гукнула вона.

Дівчина лежала на ліжку животом униз, а її ноги були задерті уверх. Погляд Насті залишався зосередженим на розгорнутій книжці.

Я прочистив горло, привертаючи увагу Насті. Вона здивовано глянула на мене та одразу ж випрямилася на ліжку.

— Ой! Я думала, що це сестра, — розгублено мовила дівчина.

— Я так і зрозумів.

— Чому… Чому ти прийшов?

Я зробив крок уперед, ховаючи за своєю спиною книжку та смаколики. Інколи залишав їй батончики чи шоколадки, і вона завжди забирала їх, тож я знав, що Настя полюбляла солодке.

— Хотів дещо віддати тобі, – відповів я.

Настя насупилася, дивлячись на мене розгублено та водночас зацікавлено. Я відчув усередині якесь надто дивне хвилювання. Мені хотілося потішити її, але чомусь я не був упевнений, що вона зрадіє. Я глибоко вдихнув та виставив уперед руку з книжкою та шоколадкою.

— Це тобі.

Стало якось ніяково, бо раніше мені не доводилося робити комусь подарунків просто так. Настя опустила очі з мого обличчя вниз і вражено ахнула.

— О боже! – скрикнула дівчина, схопивши книжку обома руками.

Вона з відкритим ротом оглянула примірник з усіх сторін, а тоді усміхнулася так широко, як тільки могла. Настя погортала сторінки. Її очі просто-таки горіли, коли вона роздивлялася книгу.

— Я вже думала, що доведеться чекати наступного тиражу. Не можу повірити, що ти знайшов її!

— Довелося обійти чотири книгарні та постояти декілька годин у черзі, але так, — сказав я, кивнувши головою, — я її знайшов.

Я сперся до дверей, спостерігаючи за враженою Настею. Мені подобалося дивитися на її такі щирі емоції. Вона потиснула книжку до грудей та з усмішкою глянула на мене.

— Дякую. Ти й не уявляєш, як сильно я хотіла цю книгу.

— Я радий, що ти… щаслива.

— Дуже, — видихнула вона та знову глянула на обкладинку. — Я ледве стримуюся, щоб не запищати.

Я засміявся, вчепившись за ручку дверей.

— Я тоді піду, щоб ти змогла це зробити.

Настя мовчки дивилася на мене, а я чомусь не поспішав виходити. Мені до останнього не хотілося зачиняти ці двері, бо як тільки я зроблю це, все знову стане надто складно.

— Хочеш я… — почала вона, але одразу ж замовкла. Її щоки почервоніли, а губи стиснулися.

— Що? — спитав я в очікуванні, відчуваючи, як всередині все завмерло.

— Нічого. У тебе, мабуть, справи є. Вже пізно, а ти завжди в такий час їдеш кудись. Ем… Дякую за книгу і…

— Настю, — перервав її та все ж наважився підійти ближче. — Що ти хотіла сказати?

Я злегка схилив голову набік, а вона підняла на мене свої красиві очі. Дівчина завагалася та схвильовано зглитнула.

— Хочеш я покажу тобі всі свої книги? — спитала вона та одразу ж похитала головою. — Знаю, це дурниці! Ти не цікавишся книгами.

— Не цікавлюся, але я не проти подивитися на твою особисту бібліотеку.

— Справді? — здивувалася Настя.

Я усміхнувся та кивнув головою. Вона підвелася й підбігла до невеликої шафи. Я зачинив за собою двері та сів на ліжко. Настя в цей час почала приносити мені всі свої книжки, яких у неї виявилося більше, аніж я міг собі уявити. Згодом майже все ліжко було заставлене. Настя сіла навпроти та взяла у руки чотири товстих книги.

— Отже, — почала розповідати вона, — це мій улюблений цикл, який я готова перечитувати вічно. Це наче моє життя, уявляєш? Так от…

Поки вона захопливо розповідала сюжет, я сперся щокою на свою зігнуту руку, спостерігаючи за нею з не меншим захопленням.