Розділ 3

Адріан

Десь на середині фільму Настя заснула. Я ще посидів трохи, максимально тихо жуючи чипси, а тоді підвівся та вимкнув телевізор. Я вирішив не будити її, але піднявся до своєї кімнати та узяв плед. Хоч зараз було літо, у будинку в такий пізній час все одно здавалося прохолодно.

Коли я повернувся, Настя вже зручно лежала на дивані. Одна її нога була зігнута в коліні та лежала трохи вище. Підлога під моїми ногами заскрипіла, і я на мить зупинився. Настя не прокинулася через цей звук, тож я максимально тихо підійшов до неї та обережно накрив її пледом. Потім я зібрав зі столика залишки снеків та відніс їх до кухні.

Зазвичай я не спав у такий час. Навіть якщо й залишався вдома, то міг до ранку слухати музику на всю гучність. Брат не зважав на це, бо він так само не любив спати. Але Настя спала, і мені не хотілося будити її чи заважати. Присутність чужих людей завжди викликала дискомфорт, бо доводилося підлаштовуватись під чужий режим. І хоч вони з сестрою жили вже тут майже два місяці, я все ще не звик до них. Чесно кажучи, навіть не хотів звикати. Я думав про те, що достатньо дорослий, щоб жити самостійно.

Я піднявся до себе в кімнату, ввімкнув ноутбук і почав переглядати можливі варіанти оренди. Я не мав достатньої кількості заощаджень. Усі гроші, якими мене забезпечував брат, йшли на розваги, вечірки, алкоголь… Уперше за довгий час я задумався про те, щоб влаштуватися кудись на роботу. Але Домінік стовідсотково почне відмовляти мене. Він постійно говорить про те, що освіта неабияк важлива. Саме він переконав мене вступити на юридичний, щоб у майбутньому працювати на сімейний бізнес. Але це був його бізнес, а не наш. Я не хотів працювати на нього, а він саме цього й очікував.

До ранку я переглядав можливі варіанти роботи, але не міг знайти нічого путнього. Зрештою, я здався та ліг спати. На щастя, це були канікули, тож прокидатися вранці мені не довелося.

Я втомлено потер своє обличчя, спускаючись на перший поверх. Мої очі досі злипалися, бо поспав я від сили чотири години. Крізь свій розмитий погляд я помітив Настю, що сиділа на дивані з книжкою в руках. Вона постійно ходить з книжками, усюди. Складалося враження, що вони просто-таки приросли до її руки.

— Доброго ранку, — привітався я, проходячи повз неї.

Вона здригнулася та підняла на мене свій переляканий погляд. Я був занадто втомлений, щоб перейматися через це. Зазвичай дівчата по-іншому поводилися зі мною, а Настя чомусь досі боялася. Не впевнений, що давав привід для її страху, але причина, мабуть, не зовсім у мені.

Я попрямував на кухню та налив собі склянку прохолодної води. Мій погляд впав на тарілку з уже приготованим сніданком, але я не звернув на це уваги та відкрив холодильник.

— Ем, привіт, — заговорила Настя, спираючись руками до кухонної стійки.

Я навіть не помітив, що вона пішла за мною. Я продовжував сканувати очима вміст холодильника, паралельно ковтаючи воду.

— Я приготувала для тебе сніданок, — продовжила вона. — Це невелика подяка за те, що ти залишився зі мною, хоча і не повинен був цього робити.

— Ти приготувала для мене сніданок? — дещо здивовано перепитав я.

— Так, — відповіла Настя.

Вона соромʼязливо усміхнулася мені, а на її щоках зʼявився легкий румʼянець.

— Навіть брат ніколи не робив цього для мене, — тихо пробурмотів і гучно закрив холодильник.

Настя, здається, розслабилася. Вона зігнулася, впираючись ліктями до кухонної стійки. Я витягнув виделку та взяв тарілку зі сніданком. Тут було все, що я любив: яйця, смажений бекон, багато овочів та шматочки твердого сиру.

— Уже, мабуть, охололо, — тихо сказала Настя. — Я можу підігріти.

— Усе гаразд. Не турбуйся.

Я поставив тарілку на кухонну стійку і сів на стілець навпроти неї. Настя усміхнулася, спостерігаючи за тим, як я почав куштувати сніданок.

— Ти вже поснідала? — поцікавився я.

— Е-е-е, так! Так, я вже. Ти пізно прокинувся.

— Швидше пізно ліг спати.

— А я навіть не помітила як заснула. Чим закінчився фільм?

Я знизав плечима, підвівся та підійшов до чайника, щоб ввімкнути його. Потім дістав зі шухляди дві чашки.

— Не знаю, я не додивився, — сказав я, насипаючи собі трохи кави. — Одразу ж пішов, як ти заснула.

— Мені шкода, — прошепотіла дівчина та винувато стиснула губи. — Вибач, що…

— Дурниці! — я обірвав її на півслові. — Все гаразд. Будеш чай чи каву?

— Ем… — Настя випрямилася та провела пальцями по кухонній стійці. — Можна чай.

Я кивнув головою та насипав у її чашку якийсь фруктовий чай, який би сам ніколи в житті не пив. Я підсунув ближче до неї гарячу чашку з чаєм, і вона тихо подякувала. Деякий час ми мовчки сиділи одне навпроти одного. Я майже доїв увесь сніданок, як раптом Настя спитала:

— У тебе не зовсім хороші стосунки з братом, так? Я помітила, що ви не надто близькі.

Ця тема була неприємною для мене. Я не любив говорити про це. Відверто кажучи, я ніколи нікому не розповідав про свої напружені стосунки з Домініком. Та для Насті та її сестри це було надто очевидним.

— Ми рідні тільки наполовину, — сказав я і відсунув тарілку вбік. Раптом апетит зник і не хотілося доїдати. — Нас повʼязує лише батько.

— Справді? Я не знала цього. Хоча ви дійсно не схожі зовні.

— Ми зазвичай не говоримо про це. Моя рідна мама була повією та наркоманкою, — зізнався я. Очі Насті округлилися від здивування. — Вона народила мене таємно від батька, а потім підкинула під двері цього дому, коли мені було всього два тижні.

— Ого… Я…

— Тато змусив свою дружину прийняти мене як рідного сина і видавати себе моєю матірʼю. У неї були деякі психічні порушення, тож вона почала сприймати мене як свого колись померлого сина.

— І ти знаєш про це? — здивувалася Настя. — Вони не приховували від тебе, що ти від іншої жінки?

— Вони намагалися, але коли мені було пʼять я підслухав, як батько сварився з братом. У їхніх сварках часто згадувалося про мене, бо Домінік не втрачав можливості дорікнути татові за те, що той запліднив якусь повію. Думаю, якби вона не приховала вагітність, то мій батько змусив би її позбутися мене.

Настя просто-таки завмерла з відкритим ротом. Звісно, я міг не розповідати про це. Але мені було відверто все одно. Я надто часто отримував нагадування від брата про своє нікчемне випадкове походження, тож навчився не соромитися цього.

— Ти бачився зі своєю рідною матірʼю? — поцікавилася Настя пошепки. — Знаєш, що з нею?

Я хмикнув та підвівся, хитаючи головою.

— Не знаю і ніколи не намагався її знайти.

— Чому?

Ця розмова починала мене дратувати, тож я відійшов, понуривши голову вбік.

— Вона знає, де я, Настю, — сказав я. — Якби хотіла, то вже б давно звʼязалася зі мною. І, відверто кажучи, я не хочу знати людину, яка кинула мене напризволяще. Вона навіть не подумала, що мене можуть просто викинути кудись! Я ніколи не був потрібний у цьому домі. І не буду, — додав уже тихіше.

Вираз її обличчя змінився зі здивування на якесь співчуття. А я не хотів цього. Не хотів, щоб мене жаліли тільки через те, що я той, ким є.

— Мені так шко… — почала вона, але я підняв одну руку, змушуючи її замовкнути.

— Ми більше не говоримо про це, добре? — Мій голос звучав різкіше, аніж зазвичай.

Настя трохи напружилася, стискаючи свої пальці перед собою.

— Я розповів тобі це, щоб у тебе більше не виникало зайвих запитань. Але на майбутнє ця тема закрита. Ти зрозуміла?

Вона розгублено покліпала очима, а її губи злегка розімкнулися. Зрештою, Настя кивнула головою.

— Зрозуміла, — прошепотіла вона. — Пробач, якщо зачепила важку для тебе тему. Я не хотіла…

На щастя, її перервав дзвінок у ворота. Настя замовкла з відкритим ротом. Ми нікого не чекали, а брат з її сестрою мали повернутися тільки через два дні.

Я попрямував у коридор та глянув на екран, що показував зображення з камери спостереження. Біля воріт стояла автівка мого друга, тож я натиснув, щоб впустити його. Коли він заїхав у двір і зупинився, з пасажирського боку вистрибнула знайома білявка.

— Хтось прийшов? — почувся за моєю спиною напружений голос Насті.

— Ага. Твоя подружка.

Як тільки я відчинив двері, Марта прослизнула всередину, навіть не привітавшись. Вона підбігла до Насті та вчепилася їй під руку.

— Я цілий ранок телефонувала тобі! — дорікнула дівчина. — Мені стільки всього треба розповісти. Вчора…

Я помітив, як сильно розгубилася Настя, коли Марта почала тягнути її на терасу. Я провів їх поглядом, а тоді поруч зі мною почулося посвистування.

— Нічого собі! — заговорив мій друг. — Ти не казав, що твоя нова співмешканка така…

Я штовхнув його в плече та кинув різкий погляд на Артема.

— Гарненька, — швидко пробурмотів він і прочистив горло. — Я хотів сказати, що вона гарненька.

— Припини витріщатися, — попередив я крізь стиснуті зуби.

— Що? — Артем закотив очі. — Тепер я не здивований, що ти ховав її від нас.

— Стулися!

Я ледве стримався, щоб не врізати йому. Але Артем лише засміявся з моєї реакції, чим ще дужче розлютив мене. Я попрямував до вітальні, а він поспішив за мною.

— Може, познайомиш нас?

— Навіть не мрій, — огризнувся я. — І не смій наближатися до неї, зрозумів? Насті тільки шістнадцять.

— Ну, якщо вона така як і моя сестра, то їй уже майже сімнадцять.

— Артеме… — пригрозив я, кинувши на нього вбивчий погляд. — Вона не така, як ті дівчата, до яких ти звик.

Він знову закотив очі та всівся на диван, закинувши одну руку на спинку.

— Не така, як твоя Вероніка? — піддражнив друг. — До речі, вона вчора постійно запитувала про тебе. У вас, схоже, були плани.

Я опустився на диван поряд з ним і відкинувся до спинки, схрестивши руки на грудях. Власне, так. Я пообіцяв Вероніці зустрітися з нею після вечірки, але мені довелося залишитися з Настею. Я навіть не подумав про те, щоб попередити її. Відверто кажучи, мені було начхати. Ми офіційно не зустрічалися, тож я не сприймав ці стосунки серйозно. Я взагалі не хотів ні з ким серйозних стосунків.

— Ти стільки всього пропустив вчора, — почав розповідати хлопець. — Коротше…

Але я майже не слухав. Мій погляд спіймав мовчазну Настю, що сиділа на терасі в білій майці та коротких спортивних шортах сірого кольору. Вона обійняла себе руками, намагаючись уважно слухати те, що захопливо та емоційно розповідала їй Марта.

— Гей! — Артем штовхнув мене в плече. — Чому ти не сказав, що твій брат кудись поїхав? Ми можемо влаштувати тут вечірку. У тебе не так часто вільна хата.

Він зчепив пальці на потилиці та озирнувся довкола, оглядаючи величезний дім.

— Минулого разу, коли ми зробили це, то тут була поліція, — пробурмотів я, пригадуючи не зовсім приємний інцидент.

— Може, цього разу ти не влаштовуватимеш бійки? — нагадав друг, піднявши одну брову.

Тоді я був пʼяним і запалився через якусь дрібницю. Вечірка перетворилася на масову бійку. Хтось з сусідів викликав поліцію, а моєму братові довелося раніше повернутися з відрядження, щоб забрати мене з відділку та владнати ситуацію.

— Ні, — категорично сказав я і похитав головою.

Можливо, якби тут не було Насті, то я б погодився тільки для того, щоб позлити брата. Але вона не звикла до такого, і велика кількість незнайомих людей могла налякати її. До того ж було б багато хлопців, які б не залишили Настю поза увагою. Я не хотів, щоб хтось її скривдив.

— Та ну! Ти знущаєшся, Адріане? Така нагода випадає раз… У декілька років! Ми можемо влаштувати тут…

— Я сказав ні! І це моє остаточне слово. Хочеш влаштовувати вечірку, то роби це в себе.

Друг ще хотів щось сказати, але я суворо глянув на нього так, що той одразу ж замовк.

— Ти став якийсь нудний, — тихо пробурмотів він.

Можливо. Але одне я знав точно: доки Настя в цьому домі, тут не буде ніяких вечірок.