Розділ 2

Настя

Я покрутилася перед дзеркалом, стягуючи вниз нову чорну спідницю. Мені здалося, що сидить вона на мені не так, як мала б. Я вже місяць не ставала на ваги, і мені стало страшно від думки, що я добряче набрала. Я почала знервовано жувати нижню губу, відчуваючи провину за той шоколадний батончик, який нещодавно зʼїла, коли Адріан залишив його під моїми дверима. Нудота підступила до горла, і я глибоко вдихнула.

— Настю, — заговорила за дверима моєї кімнати сестра, — ти вже готова?

Я схопила свій рюкзак і востаннє глянула на себе в дзеркало до того, як вийшла з кімнати. Діна зустріла мене з теплою усмішкою на вустах. Вона завжди була такою стрункою та худою, а мені доводилося постійно обмежувати себе, щоб не набирати.

— Знаю, ти хвилюєшся перед своїм першим днем у новій школі, — заговорила вона.

Я кивнула головою, погоджуючись з нею. Я не просто хвилювалася. Я так сильно боялася, що тремтіла усім тілом. На моїх руках досі були сліди від подряпин, які залишили мені однокласники зі старої школи. Мене не любили, бо я була з бідної сімʼї та носила гірші речі. І були ті дві королеви школи, які просто-таки ненавиділи мене та всіляко обзивали. Раніше я не помічала, що у мене є зайва вага, доки вони раптом не почали називати мене коровою в спільному чаті. Навіть два вечора тому я отримала сповіщення про те, що мене тегнули в повідомленні:

«Чули? Корова переводиться у нову школу. Хто тепер підійматиме нам настрій на уроках своїм му-у-у-чанням?»

Після цього повідомлення посипалися жартівливі образливі слова від інших, що супроводжувалися смішними смайликами. Але мені було далеко не до сміху. Я прочитала все зі сльозами на очах, а тоді видалилася з чату, взяла книжку та спустилася до вітальні, щоб почитати. Я не очікувала зустріти Адріана посеред ночі. Цей хлопець відверто мене лякав. До того ж він був таким таємничим і проблемним. Я чула, що від нього тхнуло алкоголем і сигаретами. Але чомусь він залишив мені шоколадку під дверима, а я не стрималася і зʼїла її повністю. І знову зʼявилося неприємне відчуття нудоти від однієї думки про це.

— Я така рада, що соціальні служби дозволили тобі залишитися зі мною! — Діна міцно обійняла мене. — Я б не пережила, якби тебе забрали.

Я б теж не пережила цього. Після смерті батька у мене залишилися лише старша сестра та брат-ігроман, з яким у нас були погані стосунки. Я боялася, що мені не дозволять жити з сестрою, але у неї зʼявився багатий успішний наречений — і всі проблеми раптом розвʼязалися.

— Адріан підвезе тебе до школи, — сказала сестра, і це змусило мене напружитися. — Але спершу тобі треба встигнути поснідати. Ходімо!

— Я не хочу їсти, — тихо пробурмотіла.

Я навмисно тягнула час, щоб пропустити сніданок, але сестра надто наполягла на ньому. Мені нічого не залишалося, як приєднатися до всіх інших столом. І знову довелося сидіти поряд з Адріаном, який усього лише краєм ока глянув на мене. Я не мала друзів, тож у мене не було великого досвіду в спілкуванні. Особливо з хлопцями. І хоч моя сестра була захоплена своїм нареченим, вона все одно інколи дивилася на мене, слідкуючи, чи я їм. Я зʼїла трохи омлету, овочів і надкусила хліба. У грудях зʼявилося неприємне відчуття, а в голові закралася думка, що я зʼїла надто багато. Це просто-таки зжирало мене зсередини, змушуючи мої руки тремтіти.

— Відійду до вбиральні, — прошепотіла я та підвелася.

— Я чекатиму тебе в автомобілі, — сказав до мене Адріан.

Я кивнула головою, намагаючись не показати, як сильно здивована тим, що він заговорив до мене. Я побігла до вбиральні, відкрила кран і зігнулася над унітазом, змушуючи себе виблювати все, що встигла зʼїсти. Відчуття полегшення було раптовим. Я зробила те, що мала зробити ще тоді, коли зʼїла той клятий батончик.

Я сполоснула рот чистою водою та швидко привела себе в порядок. Відтоді, як вони вперше назвали мене «коровою» я встигла схуднути на десять кілограмів. Сестра хвилювалася через це, але я переконала її, що зі мною все гаразд. Зараз же я дивилася на себе та чомусь бачила надто великі щоки, товсті руки, живіт, широкі стегна… Здавалося, хоч як сильно я б не схудла, все одно бачитиму себе тією дівчиною, яку обзивали всіма можливими образливими словами.

Я вибігла з вбиральні, швидко попрощалася з сестрою та вийшла з будинку. Мені було трохи бентежно. Не лише через перший день у новій школі, але і через поїздку з Адріаном. Він здавався мені не надто доброзичливим. Його можна зрозуміти, адже прийняти у свій дім абсолютно чужих людей, не так легко. Але все ж я сподівалася, що ми зможемо порозумітися. Та ось уже пів дороги позаду, а жоден з нас так і не заговорив.

— Хвилюєшся? — раптом спитав Адріан.

— Трохи, — відповіла я та провела спітнілими долонями по своїх стегнах. — У старій школі мені було важко знайти спільну мову з однолітками. Багато хто не хотів спілкуватися зі мною, бо ми жили дуже бідно. А це… Це дорога приватна школа. Боюся, що тут до мене ставитимуться ще гірше.

— Дурниці! — фиркнув хлопець. — Не вірю, що до тебе можуть ставитися погано.

— Чому? – здивувалася я.

Він глянув на мене своїми темними очима, і я відчула, як всередині на мить усе завмерло. Серце почало битися швидше, а нігті впилися в коліна так, що мало не порвали колготки.

— Бо ти здаєшся дуже милою, — сказав Адріан, — і скромною. А ще ти соромʼязлива.

Я насупилася. Він відвів погляд, зосереджуючись на дорозі, але я чомусь продовжувала витріщатися на нього. Мені подобалося дивитися, як майоріло його темне волосся на легкому вітерці, що віяв з відчиненого віконця. Так само мене вражали його чіткі риси обличчя з гострими вилицями. Він не був схожий на свого брата, але було щось в ньому таке, що приваблювало та лякало водночас.

– Це погано? — спитала я. — Те, що я дуже соромʼязлива?

Адріан на секунду задумався, а тоді знизав плечима.

— Ні, не думаю. Тобі тільки шістнадцять. Ти ще маленька.

Я кивнула головою та відвела погляд до віконця. Так, мені було тільки шістнадцять, але я вже пережила смерть батьків, бідність, булінг у школі та напад, від згадки про якого мене досі трясло. Я ніколи не забуду тих чоловіків, що увірвалися до нашої квартири та розгромили все, вимагаючи повернення боргу брата. Сестра тоді була на роботі, а я тільки прийшла зі школи, коли вони вломилися. Я сиділа під підвіконням і плакала, доки не прийшла Діна. Мене перетрусило при згадці про це. Я так задумалася, що не помітила, як автомобіль зупинився біля воріт величезної елітної школи.

— Ого! — видихнула я, вражено розглядаючи будівлю.

— Ходімо! Я познайомлю тебе з деким, — сказав Адріан до того, як вибрався зі своєї крутої тачки.

Я бачила, що на нас дивилися, коли ми йшли удвох. Особливо ті високі стрункі дівчата кидали зацікавлені погляди на Адріана. Я понурила голову вниз, стискаючи пальцями ремінець рюкзака.

— Гей, миша! — Адріан махнув рукою в бік якоїсь білявки.

Вона обернулася до нас і зморщила свій ніс, як тільки помітила його. Я не могла ніяк побороти дивного відчуття в грудях, що стискало їх наче лещатами.

— Чого тобі? — огризнулася вона. — Тебе прислав мій брат?

— Ні. Я хотів познайомити тебе з Настею, — Адріан кивнув головою на мене. — Вона новенька у вашій школі. Ви, здається, в одному класі. Покажеш їй усе.

Дівчина хмикнула й оглянула мене з ніг до голови своїм детальним поглядом. Я відчула, як мої щоки почервоніли, бо здавалося, що очі всіх навколо спрямовані в мій бік.

— Гаразд, — погодилася вона. — Але в мене є умова.

Адріан зітхнув та закотив очі, схрестивши руки на грудях.

— Я слухаю, — пробурмотів він.

— Ти дозволиш нам з дівчатами прийти на перегони цієї суботи. І мій брат про це не знатиме.

Вона схилила голову набік та з очікуванням підняла обидві брови. Її сірі очі здавалися такими великими. Було щось у ній таке хитре та водночас грайливе.

— Добре, — зрештою погодився він, — але…

Адріан глянув на мене, а тоді схопив її за руку вище ліктя та відтягнув убік. Вони тихо говорили про щось, а я весь час почувалася так, наче просто зараз за моєю спиною домовлялися про дружбу зі мною.

— Привіт, — заговорила поруч дівчина з довгим темним волоссям, зібраним у високий хвіст. — Я Катя.

— Настя, — представилася я.

— То ти та новенька, яка перевелася у кінці навчального року?

— Так. Моя сестра виходить заміж, тож ми переїхали. Вони вирішили перевести мене в школу ближче до їхнього дому. Хоча так, залишився тільки місяць до кінця навчального року.

— Ти вже думала куди будеш вступати? Все-таки ми майже випускний клас.

Насправді я не думала про це. Після нападу на квартиру я планувала піти кудись на роботу, але сестра вперто відмовила мене, переконуючи, що мені необхідна хороша освіта. Деякою мірою я була згодна з нею. Особливо зараз, дивлячись на всіх цих багатих дітей. Мені було ніяково в новому місці, але, на диво, я не почувалася тут чужою.

— Усе! Я знову з вами, — заговорила білявка, чіпляючись за нас обох руками. — До речі, я Марта.

— Приємно познайомитися, — сказала я. — А чому Адріан назвав тебе мишею?

— Це через мого тупого старшого брата! Ти ж знаєш, що вони найкращі друзі? — спитала вона, глянувши на мене. Я похитала головою на знак заперечення. — Так от…

Я озирнулася назад і помітила, як Адріан сів у свій автомобіль та поїхав геть, навіть не попрощавшись зі мною. Але це, в принципі, було очікувано…

Місяць у школі пролетів непомітно. Здебільшого через те, що у мене справді були друзі. Марта та Катя стали моїми близькими подругами, хоча мені вдалося потоваришувати з усіма. З Адріаном ми майже не бачилися. Лише вранці, коли він відвозив мене до школи. Ми майже не розмовляли, а якщо й говорили, то про якісь несерйозні дрібниці.

Це було вперше, коли сестра поїхала зі своїм нареченим і його друзями на відпочинок на декілька днів. І це була перша ніч, коли я залишилася в будинку наодинці з Адріаном. Уже було пізно. Я сиділа у своїй кімнаті та читала книжку, як раптом почула, що двері до його спальні грюкнули. Він тихо вилаявся, а я напружилася всім тілом, відчуваючи тремтіння та страх до кінчиків пальців. Я не могла залишитися одна в такому величезному домі! Точно не після того нападу, який досі не пережила. Тут було стільки дорогих речей, стільки багатства… Якби напали грабіжники, то мене б просто вбили.

Я підбігла до дверей та різко відчинила їх, налякано дивлячись на Адріана, що стояв уже зібраний у своїй чорній шкіряній куртці. Він підняв погляд на мене та насупив свої темні брови.

— Я думав, ти вже спиш, — тихо заговорив хлопець.

— Ти кудись ідеш? — спитала я, спираючись до дверей.

— У мене є справи.

— Так пізно? — мій голос злегка затремтів.

Адріан ще дужче насупився, спостерігаючи за мною та моєю дивною поведінкою. Я просто-таки тремтіла усім тілом. Здавалося, ніби я от-от розридаюся від страху.

— Що з тобою? Ти боїшся залишатися одна?

Я швидко закивала головою, сподіваючись, що він не сміятиметься з цього. Будь-хто інший засміявся б, але вираз обличчя Адріана залишався абсолютно серйозним.

— Я замкну двері та ввімкну сигналізацію, — запевнив він. – Ворота теж замикаються, а при вході є камера. Нема причин для хвилювання, Настю. Сюди ніхто не ввійде.

Я майже до болю прикусила нижню губу та покліпала очима. Господи, це ж, мабуть, так по-дурному здається! Я стою тут та тремчу тільки тому, що залишаюся одна в величезному будинку.

— Гаразд, — прошепотіла я та спробувала усміхнутися. — Ти довго будеш?

Він подивився на мене так уважно, що моя шкіра раптом вкрилася сирітками. Звісно, Адріан не повернеться швидко. Я неодноразово чула, як він приходив вранці, коли вже світало.

— Не зважай! — поспішила сказати. — Усе добре. Ти не повинен сидіти зі мною…

— Ні, я таки залишуся, — заговорив Адріан, чим дуже сильно здивував мене.

— Не варто. У тебе очевидно були інші плани.

— Я пообіцяв братові, що нагляну за тобою. Буде негарно, якщо я піду та залишу тебе одну в такому великому домі.

Я мало рота не відкрила від того, якою враженою була. Адріан раптом почав знімати свою куртку. Він відчинив двері до своєї кімнати й кинув шкірянку на ліжко.

— Ну, і якщо вже я вдома, а ми обоє не спимо, то чому б нам не зайнятися чимось? – запропонував хлопець. — Можемо глянути фільм, наприклад. Що скажеш?

Я не змогла стримати своєї щирої широкої усмішки. Мені раптом закортіло підстрибнути на місці, але я стрималася. Я кивнула головою, стискаючи свої пальці.

— Звучить чудово. І через те, що я змусила тебе змінити свої плани, ти можеш навіть обрати фільм.

— Ідеально! — Адріан ледь усміхнувся і сплеснув у долоні. — Пропоную спуститися до вітальні. Там більший екран.

Я знову кивнула головою та підійшла ближче до нього, зачинивши за собою двері. Ми разом спустилися на перший поверх. Я зручно всілася на диван, спостерігаючи за тим, як Адріан ввімкнув телевізор і відійшов до кухні за закусками. На щастя, диван був великим, щоб ми сиділи на достатній відстані. Я помітила, як Адріан підсунув до мене миску з чипсами та горішками. Я завагалася, але зрештою почала їсти снеки, насолоджуючись фільмом на екрані. Я чудово знала, що вранці відчуватиму провину і, ймовірно, виблюю все, але в цей момент мені просто хотілося розслабитися і забути про всі негаразди, страхи та комплекси.