Розділ 1

Адріан

9 років тому

Я тихо вилаявся собі під ніс, коли помітив приглушене світло у вітальні. Вже була четверта година ранку, і я сподівався, що брат спить. Я завіз новеньку тачку до гаража та припаркувався між іншими дорогими автомобілями так, щоб не було видно подряпини на задньому бампері та розбитої фари. Я витягнув з кишені мʼятні жуйки та кинув одну до рота. Не хотілося мені, щоб брат зрозумів, що я пив. Хоча він і так добре знав про це.

Я попрямував до будинку, подумки готуючись до того, що він почне мене вичитувати. Як і думав, Домінік сидів у вітальні на дивані.

— Ти не прийшов на зустріч-знайомство з моєю нареченою та її сестрою, — заговорив він, як тільки я увійшов.

Я закотив очі, спираючись плечем до стіни.

— Мене це не цікавить.

— Тебе це має цікавити, враховуючи, що вони тепер житимуть з нами.

Коли брат повідомив, що одружується, я трохи здивувався, бо раніше ніколи не бачив його з жінками. Він не приводив їх до нас додому. Я навіть не знав, що Домінік зустрічається з кимось. І його наміри одружуватися так само здивували мене, адже він часто казав, що не збирається одружуватися.

— І? — спитав я знуджено. — Яким боком це стосується мене?

Я підняв погляд до високої стелі. Це був величезний маєток, який дістався нам від батьків. Ми з Домініком хоч і жили разом, не були достатньо близькими. Він ненавидів мене через те, що я був від батькової коханки, але його матір прийняла мене як рідного сина. Думаю, він ревнував батьків до мене.

— Я хочу, щоб ти ставився з повагою до Діни та її сестри. Вони обоє багато чого пережили, тож, будь ласка, хоча б найближчим часом не доставляй мені проблем.

Я видихнув, розуміючи, що під проблемами Домінік має на увазі мої часті відвідування вечірок, перегони, алкоголь, сигарети… Так, він неодноразово витягував мене з поліції. Але я не збираюся вдавати з себе іншого, бо його ніжним квіточкам таке може не сподобатися.

— У них проблемний брат, який буквально зруйнував їхні життя, — продовжив він. — До того ж молодша сестра Діни була присутня вдома під час нападу. Вона дуже налякана, тому постарайся бути мʼякшим з нею і… — Домінік погрозливо примружив очі, глянувши на мене. — Їй тільки шістнадцять, Адріане. Навіть не думай скористатися її наївністю. Якщо я побачу бодай найменше зацікавлення до неї з твого боку, то ти вилетиш з цього дому. Зрозумів?

Я вкотре закотив очі. Було дивно, що брат думав ніби я зацікавлюся звичайною шістнадцятирічною дівчинкою, коли можу тільки поманити пальцем — і переді мною стоятиме черга з гарячих красивих дівчат. І що найголовніше — повнолітніх.

— Зрозумів, — сказав я.

— Можуть бути різні ситуації, і я хочу, щоб ти ставився до неї як до молодшої сестри.

— Угу. Звісно.

Ще бракувало няньчити когось. Але сперечатися я не став, бо мені просто хотілося якнайшвидше лягти в ліжко та поспати. Я втомлено потер долонею своє обличчя та попрямував до сходів на другий поверх.

— І щоб я більше не бачив, що ти пʼяним сідаєш за кермо, – суворо додав брат.

— Це була всього лише пляшка пива! — обурився я.

— Мені начхати, Адріане. Я втомився постійно підчищати за тобою та витягувати тебе з проблем. І цієї неділі, коли вони переїдуть до нас, ти ввічливо зустрінеш їх повністю тверезим. Це зрозуміло?

Я видихнув, провів рукою по своєму короткому темному волоссі та кивнув на знак згоди. Домінік ще щось говорив, але я вирішив не зважати. Мені було відверто все одно на нього, його наречену та її молодшу сестру…

Я видихнув клубок диму у відчинене вікно, коли помітив автомобіль брата, що заїхав у двір. Хоч я й пообіцяв йому бути тверезим, не зміг відмовитися від алкоголю з пацанами минулої ночі. Я знову повернувся під ранок і встиг поспати лише дві години. Після довгого холодного душу, чашки міцної кави та сигарети мені, здається, вдалося трохи протверезіти. Я потушив цигарку та кинув її у попільницю. Мій погляд слідкував за тим, як з автомобіля вийшла молода брюнетка з чубчиком. Позаду неї зупинилася перелякана дівчина-підліток, що здивовано дивилася на будинок. Я відійшов, залишаючи вікно відчиненим, кинув до рота жуйку та врешті-решт вийшов з кімнати. Мені не подобалася присутність абсолютно чужих людей в домі. До того ж вони здалися мені такими бідними та простими. Дивно, що брат обрав для себе таку наречену. Все це здавалося максимально підозрілим.

Коли я спустився на перший поверх, то вони вже були всередині та вражено оглядали високі стіни.

— Це Діна, — Домінік обійняв свою дівчину однією рукою за талію. — Моя наречена. Я розповідав тобі про неї. А це мій брат — Адріан.

— Привіт, — привіталася вона з натягнутою усмішкою та простягнула в мій бік руку. — Мені приємно нарешті познайомитися з тобою. Домінік багато згадував про тебе.

Це звучало максимально нещиро, а ця фальшива усмішка мене неабияк відштовхувала. Впевнений, мій брат якщо й згадував про мене, то вкрай рідко. І то швидше ділився тим, який я проблемний і як сильно він не може мене терпіти. Брат кивнув головою, і я неохоче потис руку Діні.

Домінік підійшов до іншої дівчини та зупинився позаду неї. Його руки стиснули її плечі, і вона одразу ж напружилася. Дівчинка стояла з опущеною головою вниз. Її коричневе волосся ледве досягало їй плечей. Вона так сильно стискала свої пальці, наче неабияк хвилювалася.

— Це молодша сестра Діни, — пояснив брат. — Настя. Привітайся з нею, Адріане.

Мені до останнього не хотілося вдавати приязнь, якої я насправді не відчував до них обох. Настя простягнула мені свою руку, але так і не підняла на мене свого погляду. Це вперше я знайомився з настільки соромʼязливою дівчиною.

— Приємно познайомитися, — крізь стиснуті зуби сказав я, потиснувши їй руку.

Вона знервовано всміхнулася, і всього на секунду глянула на мене. Але цього вистачило, щоб я встиг помітити її дивовижні яскраві очі глибокого блакитного кольору.

Щоки дівчини почервоніли, і вона відвела погляд, щоб глянути на свою сестру, ніби шукала у ній підтримки.

— Спершу покажу вам кімнати, а тоді усі разом повечеряємо, — заговорив Домінік, сплеснувши в долоні. — Ходімо!

Він повів їх на другий поверх. Я прослідкував за ними поглядом, а тоді попрямував до кухні. Згодом привезли вечерю, і ми всі разом сіли за стіл. Мені взагалі не хотілося сидіти туди. Особливо, коли я відчував з усіх сторін напругу. Перелякана Настя тремтіла поруч лише через те, що нас посадили разом. Я не міг збагнути, чому вона так сильно боїться мене. І це, відверто кажучи, починало дратувати.

Не витримавши, я відсунувся на стільці та підвівся.

— Ти куди? — суворим тоном спитав Домінік.

— Не твоє діло, — буркнув я. — Скоро повернуся.

Навіть не глянувши на нових членів сімʼї, я розвернувся та почав іти до виходу.

— Завтра мають прийти з соціальної служби, — голосно сказав мені в спину брат. — Постарайся повернутися додому раніше і не висовуватися зі своєї кімнати. Ще бракувало, щоб вони побачили, в якому стані ти приходиш!

— Зрозумів! — крикнув я до того, як вийшов з дому.

Я сів у свій автомобіль та поїхав на зустріч з друзями, де мені явно буде веселіше...

І знову коли я повернувся під ранок, у вітальні горіло приглушене світло від лампочки. Дивно, якщо це брат. Хіба йому не варто о третій ночі лежати в ліжку зі своєю нареченою?

Але коли я тихо увійшов до вітальні, то помітив на кріслі Настю, що згорблено сиділа та читала якусь книгу. Її очі безупинно бігали сторінками. Вона була така захоплена, що навіть не помітила, як я підійшов до неї.

— Що читаєш? — поцікавився я.

Дівчина здригнулася і перелякано глянула на мене великими очима. Вона різко закрила книжку та притулила її обкладинкою до грудей.

— О, це… — Настя схвильовано зглитнула. — Це роман.

— Про що?

Вона почервоніла, ховаючи свої очі. Дівчина швидко заправила передні пасма волосся собі за вуха та дужче втиснулася в крісло.

— Звичайний роман, — тихо пробурмотіла вона.

Було помітно, що Настя небагатослівна з чужими людьми. Вона або надто соромиться, або просто боїться мене.

— Уже пізно, — зауважив я.

— Знаю. Я не могла заснути, тому вирішила почитати тут. Мабуть, варто було краще залишитися у своїй кімнаті.

Останнє вона сказала майже пошепки, і це змусило мене насупитися.

— Це тепер і твій дім також. Ти не зобовʼязана ховатися через мене. Можливо, я був не зовсім привітний, але ти повинна розуміти, що мені важко звикнути до чужих людей.

— Я розумію. 

— Чому не спиш? 

— Хвилююся через зустріч з соціальними службами, — тихо відповіла вона. — А якщо вони не дозволять мені залишитися з сестрою? Якщо заберуть мене кудись? Я не переживу цього.

— Твій батько нещодавно помер, так? — спитав я, нахилившись ближче до неї.

Дівчина кивнула головою і трохи насупилася.

— Ти… — Настя принюхалася та зморщила свій ніс. — Пʼяний?

Чомусь це розсмішило мене, і я тихо засміявся. Моя рука потягнулася в кишеню шкіряної куртки. Я витягнув звідти шоколадний батончик і простягнув їй. Вона скептично дивилася на мою руку, стиснувши свої губи.

— Візьми! Думаю, тобі треба підкріпитися серед ночі, щоб продовжити читати свій, упевнений, любовний роман з якоюсь огидною обкладинкою, яку ти так відчайдушно намагаєшся сховати.

— Вона не огидна, — огризнулася Настя, кинувши на мене різкий погляд.

— Звучить не дуже переконливо.

— Знаєш… Думаю, мені краще повернутися до себе.

Дівчина підвелася на ноги та зупинилася біля мене, продовжуючи притискати книжку до своїх грудей. Вона була такою низенькою з дивовижно милим обличчям.

— Як щодо цього? — спитав я, кивнувши головою на шоколадний батончик у своїй руці.

— Я не їм так пізно, — відповіла Настя. — До того ж солодке.

— Зʼїси завтра.

— Ні, я… Я не хочу.

Вона пройшла повз мене та швидко попрямувала до сходів, ніби намагалася втекти. Але Настя, мабуть, ще не знала, що втекти їй так легко не вдасться. Брат уже дав мені завдання щодня підвозити її вранці до школи, бо це в той самий бік, що і до мого університету. Думаю, йому вже повідомили, що я не відвідую пари. Даючи мені певну відповідальність щодо Насті, Домінік сподівався, що я захочу дорогою заїхати до університету. Але я насправді навіть не збирався цього робити.

Я піднявся на другий поверх, підкидаючи в руці батончик. На мить я зупинився біля її кімнати, а тоді присів і залишив шоколадку у неї під дверима.

Наступного ранку, коли я прокинувся, то її вже не було там. Отже, Настя таки забрала. І чомусь це змусило мене усміхнутися.