Пролог

Адріан

— Адріане, — Домінік кивнув головою на знак вітання. — Коли моя помічниця назвала твоє імʼя, то я, чесно кажучи, не повірив. Стільки років минуло відколи ти поїхав.

— Сім, — сказав я.

Брат повільно підвівся зі свого крісла, а я швидко обвів поглядом кабінет його розширеної компанії. За цей час він встиг неабияк піднятися і все це завдяки капіталу батька, який дістався йому згідно з умовами заповіту. Заповіту, який Домінік приховував від мене. Я був малим і дурним, тому поїхав і так легко відмовився від усього. Але за цей період я багато чого досягнув і врешті-решт повернувся, щоб поборотися за те, що так само належало мені.

— Чув, ти готуєш відкриття філіалу, — заговорив я і підійшов до вікна, всунувши руки в кишені штанів.

— Розвиток компанії завжди в пріоритеті. Плануємо розширити надання наших юридичних послуг на різні сфери.

Я злегка опустив голову, дивлячись собі під ноги. Було очікувано, що брат не зупиниться. Його амбіції завжди були вище будь-якої моралі. Я покрутив годинник на своєму запʼясті та підняв погляд на Домініка. Він не показував цього, але я помітив, що брат нервує. Його поза була напружена, як і погляд, що зацікавлено вивчав моє обличчя.

— Я хочу викупити у тебе частину компанії, — мій голос звучав упевнено.

Його брови злетіли вверх від здивування, а губи розтягнулися в легкій усмішці.

— Ніколи б не подумав, що ти запропонуєш мені партнерство. Дуже неочікувана пропозиція, Адріане. Особливо від тебе.

— Радий, що зміг здивувати.

— Послухай, — Домінік зітхнув, — якщо тобі потрібна допомога, я залюбки допоможу, але ця компанія…

— Наша! — сказав я, обриваючи його на півслові. — Що? Думав, я не знаю про заповіт батька, в якому зазначалося, що компанія буде поділена між нами обома, якщо ти не одружишся до тридцяти трьох? Знаєш, тоді я неабияк здивувався, коли ти раптом привів у наш дім свою наречену, про яку ніколи раніше не згадував. Але я не надав цьому достатньо значення, бо вважав, що ти не з тих, хто обманює. Та все ж, ти обманув, Домініку. Цікаво, чи буде перегляд заповіту, якщо я подам позов і доведу, що ти використав фіктивний шлюб, щоб прибрати собі до рук компанію нашого батька?

Деякий час брат уважно дивився на мене. Він постукав пальцями по столу та звузив свої очі.

— Не думаю, що у фіктивному шлюбі зʼявляються двоє дітей, — пробурмотів Домінік. — Ми з Діною досі одружені й живемо разом вже девʼять років. Звісно, ти можеш робити все, що забажаєш, але ти нічого не доведеш, Адріане.

— На твоєму місці я б не був таким упевненим. Ти мене не знаєш. Я змінився і вже далеко не той пацан, яким ти крутив так, як тобі хотілося.

— Що ж, я радий, що ти нарешті став тим чоловіком, яким я завжди хотів тебе бачити. Але ти повинен знати, що і я змінився також. У мене сімʼя, діти… Я не хочу втягуватися в цю дрібну суперечку з тобою.

Я хмикнув, адже це явно не дрібна суперечка. Домінік і близько не здогадувався про те, що у мене цілком достатньо доказів, аби відібрати в нього усе. І його сімʼя — це єдина причина, чому я взагалі готовий погодитися на менше.

— Чого ти хочеш? — спитав він, схрестивши руки на грудях.

Я підійшов ближче та сперся руками до столу. Мені ніколи не хотілося керувати компанією, але я бажав отримати справедливість через стільки років.

— Я вже сказав, що хочу отримати свою частину. І щоб бути повністю рівноцінним партнером, я готовий викупити її.

— Ти впевнений, що у тебе є достатньо коштів для цього? — Домінік запитально підняв одну брову. — Раніше ти прогулював і витрачав усе, що тільки міг.

— Не хвилюйся, я маю гроші.

— Мені треба подумати, — зрештою сказав він. — Я не можу ось так просто погодитися на твою пропозицію.

— Ти або погоджуєшся, — я повільно відступив, — або втрачаєш усе. Але я, звісно, дам тобі час на роздуми. Радий був знову зустрітися, брате.

Останнє слово я вимовив з явним презирством. Ми ніколи не були достатньо близькими, щоб вважати одне одного справжніми братами. І зараз, коли я з проблемного хлопчиська перетворився на впевненого в собі чоловіка, ситуація помітно загострилася.

— Свій новий номер залишу на рецепції. Зателефонуєш, коли приймеш рішення.

Я підійшов до дверей і вже збирався вийти з його кабінету, як раптом Домінік сказав:

— Знаю, ти ображений на мене через те, що сталося тоді. Я наробив багато помилок, але я б не хотів ворогувати з тобою зараз. Чому б тобі не прийти до нас на вечерю сьогодні ввечері? Зустрінешся з Діною, познайомишся з моїми дітьми, побачиш Настю…

У мене наче підлога під ногами похитнулася, коли він назвав її імʼя. Я сильніше стиснув рукою ручку дверей, відчуваючи, як раптом увесь гнів усередині зник і змінився на легке хвилювання. Сім років минуло, а я все ще згадував про неї та не міг забути ті красиві блакитні очі, за які можна було б померти.

— Що скажеш? — спитав Домінік, бо я, мабуть, завис у моменті.

— Я прийду…