Розділ 12

— Невже ти зателефонувала? Я у передчутті, — Мирон басить в слухавку весело та бадьоро. — Навіть вже встиг скучити.

— Привіт. Пам'ятаєш адресу квартири моєї колеги? — міцніше притискаючи телефон до вуха, мало не біжу вулицею.

— Батьківщину Масі? Звичайно пам'ятаю. Ти чекатимеш на мене там? — приємно, що в його голосі не чути сумніву, відчуваю його готовність зірватися з місця та летіти до мене. І це наче бальзам на серце.

— Саме так. Зможеш? І якщо так, то скільки я маю часу? — зараз мені абсолютно все одно, як можна розцінити мою нерозсудливість, і як виглядають з боку мої стосунки з хлопцем, який молодший за мене. Що я буквально напрошуюся з ним на побачення, зараз моральна складова мене не хвилює, мені важливо, щоб він приїхав і врятував мене своєю присутністю.

— У тебе є пів години, мала. Тож не здумай увімкнути задню, — впевнено й багатообіцяюче хмикає в слухавку. Смішно звучить це його «мала», але мені починає подобатися.

Квартира Швабри… мабуть, треба бити себе по губах, щоб припинити її так називати. Так от її квартира знаходиться неподалік, я швидким кроком за п'ятнадцять хвилин дісталася. Емоції продовжують рвати мене на шматки, а в голові час від часу виринають слова Лади та фото коханки незнайомця, якого я вважала своїм чоловіком.

Навіть прохолодний душ не дуже допоміг остудити цю бурю. Дзвінок у двері пролунав саме тоді, коли я вийшла з ванної. Кидаю на себе швидкий погляд у дзеркало і мій заведений до межі стан раптом зіграв на руку моїй рішучості, загасивши звичну сором'язливість. Іду відчиняти, прикрившись лише рушником. Тому у Мирона так здивовано витягується обличчя і погляд стає конкретно прибалдівшим.

— Ані слова. Нічого не кажи. Просто заходь, — видихаю, спостерігаючи за його реакцією. Серце шалено калатає, намагаючись пробитися крізь ребра. Дихання збивається, метелики внизу живота тремтять разом зі мною… Сама від себе в шоці.

Мирон мовчки зачиняє за собою двері і, пильно дивлячись мені в очі, починає повільно стягувати з себе футболку. Не поспішає, хоче, щоб я усе добре роздивилася. І ці круті плечі, і кубики преса…

І тільки коли відчуваю дотик його губ до моєї скроні — зітхаю з полегшенням. Мій рятівник… мій цілитель… моя віддушина…

Навіть не пручаюсь, коли він підхоплює мене на руки та несе до спальні.

— Хочу тебе, — шепочу йому на вухо.

Господи, я геть здуріла, дозволивши цьому шаленству взяти гору.

Ми обидва відчуваємо цю дику пристрасть «за хвилину до вибуху», коли в тобі пульсує кожна клітина, коли ти повністю належиш тому, хто дарує тобі чисте блаженство. Мирон уміє отримувати задоволення, а мені ще належить навчитися цій свободі. Мої стосунки з чоловіком і близько ніколи не були схожими на те, що відбувається між мною та Мироном.

— Не можу передати на словах, як же мені з тобою кайфово. Але… Ірусю, у тебе щось трапилося? — прибираючи волосся з мого обличчя, Мирон притискає мене до себе, і я охоче кладу голову на його плече. Не хочу розповідати подробиці і виглядати жалюгідною в його очах.

— Завтра я скажу чоловікові, що мене відправляють у відрядження. Не маю більше бажання перебувати з ним в одній квартирі. Поживу тут до суботи. А там подивимося, — у глибині душі я ще вчора ухвалила це рішення.

— М-м-м… це означає, що до суботи ми можемо не обмежуватись короткими зустрічами? Я можу бачити тебе кожного дня і навіть кожної ночі! — Радісно вигукує Мирон, ніжно погладжуючи мене по спині.

Так приємно... Боже милий, як же мені з ним добре.

— Мироне, скажи правду, навіщо я тобі? Адже ти можеш укласти в ліжко будь-яку дівчину, вони всі на тебе з відкритим ротом дивляться. Зазвичай хлопці заводять собі старших коханок, щоб набратися досвіду. Але тобі цей досвід не потрібний. То навіщо я тобі? — не можу не спитати. Мені, звичайно, хочеться бути потрібною та важливою, але причина, напевно, в іншому.

— Ти просто стара, емоційно-травмована жінка, яку мені шкода, — саркастично пирхаючи, видає Мирон. І поки я спантеличено підбираю щелепу, додає. — Продовжиш мусолити тему про різницю у віці — я почну сердитися. Авжеж я можу легко підчепити майже будь-яку лялечку, з цим у мене проблем ніколи не було. Але ти… ти зачепила мене інакше. …Трясця! — Підхоплюється і підходить до вікна. Дивиться в нього задумливо, поки я продовжую очманіло на нього витріщатися.

— Ти незрозумілим чином зачепила моє серце. Я не знаю, скільки триватимуть наші стосунки, чи маємо ми спільне майбутнє. Не люблю прогнозувати. Але ти мені потрібна, Ірусю. Така яка ти є: мила, трепетна, беззахисна, ніжна, гаряча, з потрісканими губами, тому що останнім часом ти їх часто кусаєш, з кривим маленьким шрамом на скроні, з твоїми комплексами «правильної дівчинки». Мені подобаються відчуття, які у мене виникають поруч із тобою, вони якісь рідні. З тобою мені найкраще, і я не хочу від цього відмовлятися. Я відповів на твоє запитання? — Обертається до мене.

— Хочу добавки. Ходи до мене, — все, що я змогла видавити.

— Упевнена, що цей совдепівський диван витримає? — Усміхається і в кімнаті відразу стає світліше. — Що ж, давай перевіримо.